Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фрідріх II Штауфен
нім. Friedrich II von Staufen
Фрідріх II Штауфен
Фрідріх II Штауфен
Імператор Священної Римської імперії
Коронація: 22 листопада 1220
Попередник: Оттон IV
Наступник: Генріх VII
 
Народження: 26 грудня 1194(1194-12-26)
Єзі
Смерть: 13 грудня 1250(1250-12-13) (55 років)
Лучера
Поховання:
Країна: Священна Римська імперія
Релігія: атеїзм
Рід: Гогенштауфени
Батько: Генріх VI
Мати: Констанція
Шлюб: Констанція Арагонська
Діти: Генріх, Конрад, Маргарита, Йордан, Генріх, Агнеса, Маргарита, Манфред, Констанція, Віоланта

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Фрі́дріх II Гогенштауфен (нім. Friedrich II von Staufen; 26 грудня 1194 — 13 грудня 1250) — німецький король (12121250), імператор Священної Римської імперії (12201250), король Сицилії (11981250). Брав участь у війні за австрійську спадщину (1247—1248). Завдяки мирним переговорам з єгипетським султаном, в результаті якого той передав християнам Єрусалим, отримав прізвисько «Дивовижа Світу» (лат. Stupor Mundi). Володів арабською мовою, заснував університет в Неаполі та медичну школу в Салерно. Вважають, що завдяки йому арабські цифри проникли в Європу[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Августаль — золота монета Фрідріха II (напис: CESAR AVG IMP ROM)

Вже сучасників дивував своїми здібностями, зокрема знанням багатьох мов, вправністю у поезії, математиці та філософії. Ще за життя свого батька Генріха VI у дволітньому віці був обраний королем. Мати його була сицилійською принцесою, тому він був ще до того ж коронований на короля у Палермо 1198 року. Після смерті матері Фрідріхом опікувався папа Інокентій III. За підтримки Франції був коронований імператором у Римі 1220 року. Спочатку займався адміністративними реформами у Сицилійському королівстві, потім керував Шостим хрестовим походом. Єгипетський султан без боротьби передав йому Святі місця, після чого він коронував себе королем Єрусалиму. Решта його життя пройшла у боротьбі за владу із власним сином Генріхом та іншими суперниками в Німеччині. Напружені стосунки були в нього також з папською курією та ломбардськими містами. Однак, він залишив своє ім'я в легендах як видатний полководець, державний діяч і меценат.

Реформування законодавства[ред. | ред. код]

Час Фрідріха вважається найвищою точкою розвитку Сицилійського королівства, а самого Фрідріха називають одним із великих реформаторів зрілого Середньовіччя. Найвищим досягненням законотворчої діяльності Фрідріха II є Конституції Мельфі, головний закон Сицилійського королівства, розроблений за особистою участю Фрідріха і оприлюднений 1 вересня 1231 року у замку Мельфі. Конституції Мельфі впроваджували в Королівстві Сицилія принципи централізованої держави з бюрократизованим управлінням, які були втілені в європейських державах лише в нові часи.

Сицилійське королівство Фрідріха II іноді називають провісником сучасних бюрократичних систем управління[2]. Історик XIX століття Якоб Буркгардт назвав Фрідріха «першою сучасною людиною на троні»[3]. Однак Сицилійське королівство при Фрідріху аж ніяк не було досконалою, сучасною державою, як це хотілося б уявити німецьким чи італійським патріотично налаштованим історикам. Дослідження останніх 20 років показали помилковість такого погляду на реформи в Сицилійському королівстві. Воно скорше було не системою знеособлених державних інститутів, а неміцним утворенням, залежним від політичної ситуації, особистості монарха та його оточення. Однак не можна заперечувати те, що закони Фрідріха багато в чому випередили свій час і опинилися біля джерел сучасних принципів управління державою[2]. За оцінкою сучасних істориків, норманське Сицилійське королівство було не «першою сучасною державою», але скорше моделлю, «прообразом сучасного державного устрою»[2]. За словами Ернста Віса: «Своєрідність політики Фрідріха полягає в тому, що він усе, навіть незначне, ставив на службу державі. Утилітаризм, піднесена до рівня життєвого принципу корисність є філософією, вперше розробленою лише у ХІХ столітті. Її провідним теоретиком став Джон Стюарт Мілль (1806—1873 рр.), а одним з перших практиків, без сумніву — Фрідріх II Гогенштауфен»[4].

Родовід[ред. | ред. код]


Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. — С.284
  2. а б в Т. П. Гусарова и др. Властные институты и должности в Европе в Средние века и раннее Новое время / Ответ. ред. Т. П. Гусарова. — М.: КДУ, 2011. — 600 с.
  3. Burckhardt J. The Civilization of the Renaissance in Italy [Архівовано 2 грудня 2021 у Wayback Machine.]. — The Floating Press, 2015. — 470 p. — ISBN 9781776588374
  4. Вис Э. В. Фридрих II Гогенштауфен / пер. с нем. Е. Б. Каргиной. — М.: АСТ, 2005. — 392 с. — (Историческая библиотека). — ISBN 5-17-028949-9