Перейти до вмісту

Діва Марія

Редагувати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про: Марія, Мар'ям та Богородиця.
Діва Марія
Свята Діва Марія (Оранта)
Статьжіноча
Період життя8 (21) вересня 16 до н. е. — 15 (28) серпня, 57 н. е.[1] (72 років[2])
МісцевістьЮдея, Назарет
Походженняз коліна Давидового
ЗгадкиНовий Завіт
БатькоСвятий Йоаким
МатиСвята Анна
ДітиІсус Христос
Місце похованняГробниця Богородиці
АтрибутиНемовля; пурпурний мафорій і синя туніка


Ді́ва Марі́я (арам. ܡܪܝܡ‎, Мі́рям; дав-євр. מרים, Мі́р'ям; грец. Μαρία, Марі́я; лат. María, Марі́а; араб. مريم‎, Ма́р'ям; 8 вересня 16(00160908) до н. е. — 15 серпня 57) — у християнстві мати Ісуса Христа (Лк. 1:26–56, Лк. 2:1–7, Мт. 1:16–25). Згадується у Новому Заповіті. Вшановується у християнстві. Одна з центральних постатей європейської та світової культури.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася у Єрусалимі, у єврейській родині, що походила з Назарету, Галілея (Мр. 1:9). Згідно зі Святим Переданням була донькою святих Йоакима та Анни, нащадків ізраїльського царя Давида. За деякими християнськими віровченнями була зачата в непорочний спосіб, не зазнавши первородного гріха. Все життя була дівою (грец. παρθένος, parthénos). Деякий час мешкала в Єрусалимському храмі. Отримала благословенну звістку від ангела Гавриїла, що народить Ісуса Христа, якого зачала чудесним чином від Святого Духа. За декілька днів зустрілася зі своєю родичкою Єлисаветою й оповіла їй про чудо. На цей час була заручена з назаретським теслею Йосипом, який взяв її за дружину. Разом із чоловіком вирушила до Вифлеєму, де народила Ісуса Христа. Через переслідування юдейського царя Ірода I була змушена тікати з родиною до Єгипту. Супроводжувала Ісуса протягом його життя, була членом першої християнської церкви. Попрохала сина здійснити чудо на весіллі в Кані Галілейській — перше з чудес, що вчинив Спаситель. Була присутня на Розп'ятті, Вознесінні та П'ятидесятниці. Померла в Єрусалимі, похована в Гетсиманському саду. Християни вірять, що після Успіння Господь узяв Марію на Небеса й коронував королевою (царицею).

Марія займає головне місце в християнській традиції вшанування святих. Їй присвячена окрема галузь теологічних досліджень — маріологія. Марію величають Непорочною Дівою, Великою Святою, Богородицею, Царицею Небесною та іншими високими титулами. Їй приписують чудесні об'явлення та діяння після смерті. З Марією пов'язані багато християнських свят — Покрова, Параман, Непорочного Серця тощо, а також багата традиція іконопису та живопису. Молитва до Марії є однією з основних християнських молитов; їй присвячений розарій, антифони. Особливо Марію вшановують католики та православні. В ісламі Мар'ям (Марія) шанується як матір великого пророка Іси (Ісуса); їй присвячена одна з найдовших глав Корану. В юдейській літературі згадується суперечливо.

Імена й титули

[ред. | ред. код]
  • Благословенна (грец. κεχαριτωμένη, kecharitomene; лат. Beata, Beatissima), або Благодаті повна (лат. Gratia plena) — загальнохристиянський титул; від перших слів Гавриїла під час Благовіщення.
  • Богоро́диця (грец. Θεοτόκος) — титул Марії у візантійській, східнохристиянській традиції. Латинський відповідник — Dei Genetrix, Deipara.
  • Діва (грец. Παρθένος, Parthenos; лат. Virgo) — загальнохристиянський титул, пов'язаний із чудом зачаття Христа.
  • Засту́пниця (лат. Advocata) — титул Марії в католицькій та православній українській традиції.
  • Королева Небес (лат. Regina Coeli, Regina Caeli) — титул Марії в західній традиції, пов'язаний із догматом про Внебовзяття. Східнохристиянський відповідник — Цариця Небесна.
  • Мати Божа (грец. Μήτηρ Θε, Meter Theou; лат. Mater Dei) — титул Марії у візантійській традиції.
  • Панна (грец. Δέσποινα, Despoina; лат. Domina) — латинський титул Марії.
    • Мадонна (італ. Madonna, «моя панна») — італійський титул Марії.
    • Наша Панна (фр. Notre Dame) — французький, іспанський, португальський титул Марії.
  • Непоро́чна (лат. Immaculata) — титул Марії в католицькій та православній українській традиції, пов'язаний із вірою в Непорочне зачаття Діви.
  • Помічниця християн (лат. Auxilium Christianorum) — у католицькій церкві.
  • Свята Марія (грец. Ἁγία Μαρία, Hagia Maria; лат. Sancta Maria), Санта-Марія
  • Невіста неневістна[3] — в творі Агні Парфене. Означає що Марія є діва, що відмовилася від шлюбу.
  • Башта Давида
  • Брама Небесна
  • Діва над дівами
  • Королева / Цариця ангелів
  • Королева / Цариця апостолів
  • Королева / Цариця всіх святих
  • Королева / Цариця дів
  • Королева / Цариця мучеників
  • Королева / Цариця патріархів
  • Королева / Цариця пророків
  • Королева / Цариця родин
  • Королева / Цариця сповідників
  • Мати Божа
  • Мати Милосердя
  • Мати Милості
  • Мати Христа
  • Мати Церкви
  • Ковчег завіту
  • Ранкова Зоря
  • Пресвята Марія
  • Свята Діва
  • Свята Марія
  • Спасіння народу Риму (Salus Populi Romani)

Народження

[ред. | ред. код]
Докладніше: Непорочне зачаття Діви Марії

Відомості про народження Діви Марії не згадуються в Новому заповіті, а передані лише в апокрифічній літературі. Згідно з апокрифічним Протоєвангелієм Якова батьками Марії були Святий Йоаким і Свята Анна: пізніше так учили святі Іван Дамаскин, Григорій Ніський, Герман Константинопольський, Фульберт Шартрський та багато інших вчителів Церкви — і це стало невіддільною частиною Священного переказу.

Місцем народження, як правило, вважають Єрусалим; так стверджував Святий Софроній, і з ним погоджувався святий Іван Дамаскин.

Вшанування

[ред. | ред. код]
Докладніше: Успіння, Внебовзяття, Покрова Пресвятої Богородиці та Похвала Пресвятої Богородиці та Легіон Марії

Пошана до Богородиці розвивається в християнстві поволі та, хоча його властиво треба починати вже з євангеліста Луки, все ж в перших віках християни більше цікавилися змістом нового вчення, моральною його сторінкою та організацією церкви й визначенням відносин між християнством і юдаїзмом.

Деякі юдейсько-християнські секти I століття, як, наприклад, ебіоніти, не визнавали дівоцтва Марії, і багато гностиків вважали Ісуса за Йосипового сина. Докетисти, які навчали, що Христос мав тільки уявне тіло, певна річ, не могли визнавати Божої Матері; зрештою й Несторій, патріарх константинопольський (428—431), рішуче заперечував, що Діва Марія була матір'ю Бога (Богородицею), а твердив, що вона була тільки матір'ю людини Христа (Христородицею). Ефеський собор 431 році засудив за єресь Несторія й цим поклав кінець довгій полеміці. У перший день засідань Собору величезний натовп чекав на вулиці його рішення, і, щойно воно стало відомим, усі вулиці були ілюміновані, і патріарха Кирила, головного оборонця почитання Богородиці, натовп із засвіченими смолоскипами й кадильницями проводжав через усе місто.

Шанування Божої Матері поширюється[коли?] спочатку на Близькому Сході, у Палестині, у Єгипті, звідти переходить до Італії та інших країн. Перші іконографічні зображення зустрічаємо в катакомбах Риму. Спочатку постать Божої Матері повна простоти, що межує з примітивністю. Згодом вона набирає величі та пишноти: з'являється перед вірними, як Цариця Неба в багатому вбранні та в супроводі ангелів. У Київському Софійському соборі на вівтарній стіні, що збереглася непорушно з XI ст., представлено Богородицю з піднесеними догори обома руками — це образ так званої Оранти (та, що молиться), її прообраз находиться у візантійській каплиці в Равенні (Італія), що походить із V ст. Другий образ цього типу, але не малярський, а різьбарський, знаходиться в соборі св. Марка у Венеції.

Першою церквою в Україні, присвяченою Богородиці, була Десятинна церква, яку побудував у Києві близько 986–995 років св. Володимир Великий. Назвали її «десятинною» тому, що великий князь видав на неї десяту частину своїх доходів; у ній поховано св. княгиню Ольгу, Володимирову жінку Анну, — і його самого. Хоч церква завалилася під час оборони від татарських орд Батия у 1240 році, митрополит Петро Могила частково її відбудував.

Зовнішність і характер

[ред. | ред. код]

За переданням Діонісія Ареопагіта та Ігнатія Богоносця, святитель Амвросій Медіоланський у творінні «Про дівоцтво» писав про Матір Божу:

Вона була Дівою не тільки тілом, а й душею, смиренна серцем, обачна в словах, розсудлива, мовчазна, любителька читання, працелюбна, цнотлива в мові. Правилом Її було — нікого не ображати, всім бажати доброго, шанувати старших, не заздрити рівним, уникати хвастощів, правильно мислити, любити доброчесність. Коли Вона хоч би виразом обличчя образила батьків, коли була в незгоді з рідними? Коли погордилася перед людьми скромною, посміялася над слабкими, ухилилася від бідного? У Неї не було нічого суворого в очах, нічого необачного в словах, нічого непристойного в діях: рухи тіла скромні, хода тиха, голос рівний; так що тілесний вид Її був вираженням душі, уособленням чистоти. Всі дні Свої Вона звернула в піст: сну вдавалася тільки на вимогу потреби, але й тоді, як тіло Її відпочивало, духом Вона спала, повторюючи у сні читане, або розмірковуючи про приведення у виконання припущених намірів, або плануючи нові. З будинку виходила тільки в церкву, і то разом з рідними. Втім, Вона хоч і була поза Своїм домом в супроводі інших, але найкращим вартовим для Себе була Вона Сама; інші охороняли тільки тіло Її, а Своїх вподобань Вона дотримувалась.

За переказами, що зберіг церковний історик Никифор Калліст (XIV ст.), Матір Божа «була середнього росту, як інші кажуть, трохи вище середнього; волосся золотаве; очі швидкі, з зіницями як би кольору оливи; брови дугоподібні та помірно чорні, ніс довгастий, уста квітучі, сповнені солодких промов; лице не кругле і не гостре, але трохи довгасте; кисті та пальці довгі… Вона в бесіді з іншими зберігала благопристойність, не сміялася, не обурювалася, особливо ж таки не гнівалась; була безкорислива, проста, Вона нітрохи про Себе не думала і, далека від зніженості, відрізнялася повним смиренням. Щодо одягів, які носила, Вона задовольнялася їх природним кольором, що ще і тепер доводить Її священний головний покров. Коротко кажучи, у всіх Її діях виявлялася особлива благодать». Никифор Калліст запозичив свій опис у святителя Єпіфанія Кіпрського[4].

Останні роки життя

[ред. | ред. код]

За церковним переказом, Пресвята Богородиця проводила дні і ночі в молитві, нерідко відвідуючи Святий Гроб Господній, щоб кадити там фіміам і схиляти коліна. Попри замахи ворогів Спасителя перешкодити Їй, Свята Діва залишалася для варти невидимою. Під час одного з таких відвідувань Голгофи Їй з'явився Архангел Гавриїл, який сповістив про близьке переселення до життя Небесного та вручив пальмову гілку як символ перемоги над смертю[5].

З цією звісткою Божа Матір повернулася до Вифлеєму у супроводі трьох дів, що Їй прислуговували: Сепфори, Евігеї та Зоїли[6]. Про отриману звістку Вона повідомила праведного Йосифа з Ариматеї та учнів Господа.

Невдовзі, за молитвою Пречистої, Дух Святий чудесним чином зібрав у Єрусалимі апостолів, які, за словами святого Іоанна Дамаскіна, «злетілися, подібно до хмар і орлів»[5]. Серед них був і апостол Іоанн Богослов, перенесений з Ефеса. Під час бесіди дивним чином з'явився також апостол Павло з учнями: Діонісієм Ареопагітом, дивним Єрофеєм, Божественним Тимофієм та іншими з-поміж 70 апостолів. Усіх їх зібрала благодать Святого Духа для участі в похованні Матері Господньої[6]. Кожного з них Вона закликала на ім'я, благословляла та хвалила за віру й праці в проповідуванні Євангелія.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ „Житія святих“, Том I, Тбілісі, 2001 р.
  2. ↑ Згідно Епіфанія Саламінського та Георгія Кедреноса.
  3. ↑ Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) перекладає словянізм Неве́ста неневестная саме так.
  4. ↑ Письмо к Феофилу об иконах. Перевод текста святителя Епифания помещен в Великих Четиих-Минеях митрополита Макария. М., 1868, сентябрь, с. 363
  5. ↑ а б Успіння Божої Матері (укр.). Релігійно-інформаційний портал «Кіріос». Процитовано 7 квітня 2026.
  6. ↑ а б Мельник, А. (1985). Мати Божа в українській літературі (PDF) (укр.). Торонто: Видавництво ОО. Василіян. с. 15—22.

Іконографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Іконографія Діви Марії
Непорочна (Пітер Пауль Рубенс, 1628—1629)

Одне з провідних місць у європейському живописі займає іконографія Діви Марії.

Покровителька

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Z Maryją Królową Polski bądźmy świadkami miłości. Dziś i jutro. Ogólnopolskie Sympozjum Mariologiczno-Maryjne Jasna Góra, 23-24 kwietnia 2010, red. Zachariasz S. Jabłoński, Jasna Góra-Częstochowa 2010.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Пречиста // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Діва Марія


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діва_Марія&oldid=47810489