Карл-Отто Заур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл-Отто Заур
нім. Karl-Otto Saur
Народився 16 лютого 1902(1902-02-16)[1] або 16 червня 1902(1902-06-16)[2]
Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія[3][2]
Помер 28 липня 1966(1966-07-28)[1][2] (64 роки)
Пуллах, Мюнхен, Верхня Баварія, Баварія, ФРН[3]
Країна  Німеччина
Діяльність політик, інженер, видавець
Галузь armamentd[4]
Знання мов німецька[1]
Посада державний секретар
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
Діти Karl-Otto Saurd і Klaus Gerhard Saurd
Нагороди
Золотий Лицарський Хрест Воєнних заслуг
Золотий Лицарський Хрест Воєнних заслуг
Лицарський Хрест Воєнних заслуг з мечами
Лицарський Хрест Воєнних заслуг з мечами
Лицарський Хрест Воєнних заслуг
Лицарський Хрест Воєнних заслуг
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг I класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Золотий партійний знак НСДАП
Золотий партійний знак НСДАП

Карл-Отто Заур (нім. Karl-Otto Saur; 16 лютого 1902, Дюссельдорф, Німецька імперія — 28 липня 1966, Пуллах-ім-Ізарталь, ФРН) — німецький військовий чиновник. Один із двох кавалерів Золотого лицарського хреста Хреста Воєнних заслуг.

Біографія[ред. | ред. код]

Ставши дипломованим інженером, почав працювати у Тіссена. Після смерті батька прийняв на себе керівництво батьківським машинобудівним підприємством, але настала незабаром Велика депресія привела підприємство до банкрутства. Заур повернувся до Тіссена і незабаром став директором виробничо-економічного відділу металургійного заводу August-Thyssen-Hütte в Дуйсбурзі.

В 1931 році вступив в НСДАП. З 1938 року працював в організації Тодта, в результаті ставши заступником Фріца Тодта. У лютому 1942 року, після загибелі Тодта в авіакатастрофі, Заур став начальником технічного управління рейхсміністерства озброєнь і боєприпасів, а також статс-секретарем, заміщаючи рейхсміністра Альберта Шпеєра в його відсутність. У роботі відрізнявся крайньою жорстокістю, ні з чим не рахуючись заради інтересів справи.

З березня 1944 року Заур очолив штаб Єгерштабу (1 серпня того ж року перетвореного в Штаб озброєнь), організовував розгортання підземних військових заводів, а також координував виробництво винищувачів.

29 квітня в своєму політичному заповіті Гітлер призначив Заура наступником Шпеєра на посаді міністра військової промисловості в уряді під керівництвом Йозефа Геббельса. Однак даний кабінет проіснував всього добу (30 квітня — 1 травня), до самогубства Геббельса. Новий рейхспрезидент Карл Деніц, сформувавши Фленсбурзький уряд, повернув в нього Шпеєра. 15 травня Заур був заарештований американцями.

В 1948 році він виступив в якості свідка обвинувачення на процесі Круппа, після чого від нього відвернулися старі знайомі. В процесі денацифікації він був класифікований як співучасник і незабаром після цього звільнений.

В 1949 році Заур заснував інженерне бюро, яке також випускало довідкові видання. На його основі було створено видавництво Saur-Verlag, що стало прибутковим лише з початку 60-х років, коли його очолив син Заура Клаус Ґергард.

Нагороди[5][ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г д The Hitler Book / Hrsg.: H. Eberle, M. Uhl — 2005.
  3. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #129414468 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. Nuremberg Trials Project — 2016.
  5. Карл-Отто Заур на сайті Traces of War (Нідерландська мова) .

Джерела[ред. | ред. код]

  • Lutz Budraß: Saur, Karl-Otto. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 22, Duncker & Humblot, Berlin 2005, ISBN 3-428-11203-2, S. 465 f.
  • Karl-Otto Saur Jr., Michael Saur: Er stand in Hitlers Testament. Econ, Berlin 2007, ISBN 3-430-20026-1.
  • Speer, Albert (1995). Inside the Third Reich. London: Weidenfeld & Nicolson. p. 294. ISBN 9781842127353.
  • Peter Müller: Heinkel He 162 «Volksjäger — Last-Ditch Effort by the Luftwaffe», Muller History Facts, ISBN 978-3952296813.
  • Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Fischer, Frankfurt 2007, ISBN 3-596-16048-0, S. 521.