Фленсбурзький кабінет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фленсбурзький кабінет
Flensburger Regierung
Третій Рейх Flag of the German Reich (1935–1945).svg
1-23 травня 1945 Окупація союзниками Німеччини Merchant Flag of Germany (1946-1949).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Третій Рейх
Території, які контролював нацистський уряд на початку травня 1945 року (темно-сині)
Столиця Фленсбург
Форма правління Тимчасовий уряд
Президент Карл Деніц
Рейхсканцлер Людвиг Шверин фон Крозиг
Історія
 - Засновано 1 травня 1945
 - Ліквідовано 23 травня 1945
Валюта Рейхсмарка

Фленсбурзький уряд також відомий як Фленсбурзький кабінет та уряд Деніца (нім. Flensburger Regierung, нім. Flensburger Kabinett, нім. Regierung Dönitz) — короткочасний німецький уряд, який намагався керувати ще не окупованою територією Третього Рейху протягом більшої частини травня 1945 року в кінці Другої світової війни у Європі. Уряд був сформований після самогубства Адольфа Гітлера під час битви за Берлін 1 травня 1945 року, на чолі якого стояв грос-адмірал Карл Деніц.

Уряд називався «фленсбурзьким», оскільки місто Фленсбург, поблизу з Данією, було місцеперебуванням Деніца і його оточення, ставши таким чином фактичною столицею Німеччини. У зв'язку з швидким просуванням союзників юрисдикція уряду поширювалася лише на вузьку смугу землі від австрійського кордону до Берліна і до датського кордону, причому після 8 травня 1945 року він реально контролював лише Фленсбург і навколишні території. 23 травня 1945 року всі члени Кабінету були арештовані союзниками, внаслідок чого він припинив своє існування. Більшість його членів постали перед Нюрнберзьким трибуналом.

Створення[ред.ред. код]

Карл Деніц на зустрічі з Гітлером 1945

У своєму заповіті Гітлер призначив Карла Деніца своїм наступником. При цьому він отримав посаду не фюрера, а рейхспрезидента, яку Гітлер фактично скасував в 1934 році після смерті Гінденбурга. Міністр пропаганди Йозеф Геббельс став новим рейхсканцлером, а Мартін Борман — «міністром партії», що де-факто дало йому контроль над НСДАП.

У цьому ж заповіті Гітлер звинуватив Герінга і Гіммлера в зраді і виключив їх з партії та уряду. Герінг в цей час знаходився в Баварії під арештом і наглядом СС, а Генріх Гімлер, який вже вважав себе новим вождем Третього Рейху, перебував у Фленсбургу, намагаючись отримати посаду канцлера або начальника поліції у новому кабінеті. Проте Деніц категорично відмовив надати йому будь-який пост.

1 травня 1945 року з бункеру Гітлера було відправлено останнє повідомлення з новиною про те, що заповіт вступив в силу. В той же день Геббельс здійснив самогубство, а Борман, як стало відомо вже після війни, загинув під час битви за Берлін. Внаслідок цього Деніц запропонував посаду канцлера Шверину фон Крозигу, колишньому міністру фінансів, замість Геббельса. 2 травня Крозиг приступив до виконання обов'язків голови уряду. При цьому посада канцлера була перейменована на Головного міністра.

Діяльність кабінету[ред.ред. код]

В ніч з 1 на 2 травня 1945 року Деніц виступив зі своїм першим радіозверненням до нації. Про свої першочергові дії він заявив: Моєю найпершою метою є порятунок німців від знищення їх більшовиками, які рвуться вперед. Тільки заради цієї мети продовжуються бойові дії. До тих пір поки англійці і американці заважають досягненню цієї мети, ми повинні захищатися також і від них. Таким чином, англо-сакси ведуть війну не в інтересах своїх народів, а сприяють поширенню більшовизму в Європі.[1]

Проте, зрозуміло, Деніц ще до свого вступу на посаду розумів, що Німеччина стоїть на межі краху і вермахт вже не може здійснювати реальний опір союзним арміям. У своїх мемуарах рейхпрезидент писав: Оскільки не було ніякої політичної можливості зміни загального стану Німеччини, звідси мною, як головою держави, був зроблений тільки один висновок: як можна швидше закінчити війну, щоб уникнути подальшого кровопролиття.[2]

Рейхпрезидент Карл Деніц

Протягом усього свого короткого правління більшу частину своїх зусиль він доклав для того, щоб зберегти вірність і дисципліну німецьких військ правлячому режиму, намагався влаштувати, щоб німецькі армії здалися американським або британським військам, а не радянським, так як боявся, що вони в цьому випадку зіткнуться з репресіями. Урядовці кабінету розраховували на конфлікт між вчорашніми союзниками, який дозволить Німеччині зберегти хоча б обмежену незалежність. Вони вважали, що США і Великобританія готові використати країну як союзника в новій війні — тепер уже проти Радянського Союзу.

Перше засідання уряду було проведене в місті Ойтін на сході Шлезвіг-Гольштейну, до якого було евакуйовано більшість міністрів та їх персонал. Деніц зустрівся з Гімлером, Крозигом і Кейтелем для обговорення нагальних проблем фронту і евакуації переселенців зі сходу. Гімлер виступив за переїзд кабінету до Праги, найбільшого центральноєвропейського міста, що знаходився під контролем німецьких військ і яке було ближче до американської армії. Деніц відмовився санкціонувати будь-який переїзд за межі Німеччини, враховуючи нестабільну ситацію в Протектораті Богемії та Моравії. Замість цього уряд згідно з наказом рейхпрезидента переїхав у військово-морську академію Мюрвік, що в Фленсбурзі. Вибір був зумовлений тим, що в місті розміщувалися значні збройні сили, в тому числі курсанти військово-морських шкіл і солдати охоронного полку СС «Велика Німеччина».

В умовах неминучої поразки Німеччини Деніц намагався домогтися якнайшвидшого перемир'я із західними союзниками і одночасно прагнув вивести якомога більше військ і цивільного населення з територій, які могли бути зайняті Червоною армією. Для цього грос-адмірал послав всі наявні в його розпорядженні кораблі в балтійські порти, що знаходилися ще в руках німців, з наказом вивезти звідти всіх біженців. У підсумку за тиждень, що залишився до повної і беззастережної капітуляції Німеччини, на захід силами флоту було вивезено 2 млн чоловік.[3]

Іншим важливим завданням для нового уряду стало утримання «Воріт на захід» — невеликої ділянки фронту між Шлезвіг-Гольштейном і Гамбургом, через яку рятувалися біженці зі Східної Німеччини і Пруссії. Цю ділянку вдалось утримувати німецьким силам до 2 травня 1945.[4]

Пероговори з союзниками[ред.ред. код]

Плани сепаратної капітуляції[ред.ред. код]

Вранці 2 травня командуючий обороною Берліна генерал Г.Вейдлінг наказав берлінському гарнізону припинити опір і скласти зброю. Трохи згодом такий наказ від імені «тимчасового імперського уряду» підписав перший заступник Геббельса Г.Фріче. Після оголошення наказу по радіо почалася масова капітуляція гарнізону німецької столиці.[5] В той же день англійські війська з плацдарму на лівому березі Ельби розпочали наступ на Шлезвіг-Гольштейн. Легко зламавши слабку оборону німців, танки і піхота армії Монтгомері дуже швидко і без особливих зусиль вийшла до Любеку. В цей же час трохи південніше американці форсували Ельбу і, не зустрівши опору, зайняли Вісмар.[6]

Фельдмаршал Монтгомері підписує акт про капітуляцію німецьких військ на півночі і в Данії

У даних умовах Деніц був вимушений піти на капітуляцію всіх військ на півночі Німеччини. За його наказом 3 травня адмірал Фрідебург, який тепер очолював німецькі військово-морські сили, прибув в штаб Монтгомері. Його супроводжував штабний офіцер від фельдмаршала Буша. Вони повідомили, що їх метою є здача в полон трьох армій, які воювали проти радянських військ, і попросили дозволу пропустити біженців через передній край. Монтгомері відразу відмовився обговорювати здачу в полон на таких умовах і відіслав німецьких емісарів назад до фельдмаршала Кейтеля.

На переговорах 4 травня Монтгомері погодився на капітуляцію тільки тих військ Північної Німеччини, проти яких безпосередньо воював. До територій капітуляції були включені також Нідерланди і Данія. У той же день були підписані відповідні документи. Вони вступили в силу вранці наступного дня. Підписавши в Люнебурзі акт про капітуляцію німецьких військ на півночі, адмірал Фрідебург попрямував в штаб-квартиру Ейзенхауера, яка розташовувалася в Реймсі, з тим щоб за дорученням Деніца поставити перед ним питання про капітуляцію німецьких військ на всьому Західному фронті. Оскільки через нельотну погоду він був змушений добиратися від Брюсселя до Реймса на автомобілі, в Реймс німецька делегація прибула тільки о 17:00 5 травня. Між тим Ейзенхауер заявив своєму начальнику штабу Уолтеру Беделл Сміту, що з німцями торгу не буде, і він не має наміру бачити німців до тих пір, поки вони не підпишуть умов капітуляції.

4 травня президент Деніц зустрівся з рейхспротектором Богемії і Моравії Карлом Франком і обговорив капітляцію групи армій «Центр» перед американським генералом Джорджом Паттоном, війська якого вступили в Чехословакію і наближалися до Плзеня. Відповідно до армійських директив група армій «Центр» повинна була утримувати райони західної і центральної Чехії з метою виграти час і забезпечити виведення військ на захід для капітуляції перед американськими військами. За задумом, Франк мав розпустити війська і управління протекторату і передати владу маріонетковому чеському уряду з націоналістів та антикомуністів. Потім нова влада оголошувала Прагу відкритим містом і воно відходило до американської зони. Завершальний етап полягав у провокуванні прямої конфронтації між західними союзниками і радянськими арміями. Німецьке командування намагалось реалізувати даний план, спираючись на інформацію про антикомуністичні погляди генерала Паттона, з яким було легше домовитись про капітуляцію. Франк сподівався, що «ми (Німеччина) зможемо спровокувати розбіжності між західними союзниками і СРСР ще більш серйозні, ніж у Польщі».

Проте активний наступ радянських військ робив неможливим ефективну оборону протектората. Ситуацію погіршило і народне повстання чехів у Празі, що розпочалося 5 травня. Збільшились колони біженців з Сілезії, поранені солдати прибували десятками тисяч. В протекторат рухалися незліченні урядові установи. Були поширені чутки, що область стане полігоном для нової диво-зброї, яка принесе німцям перемогу, або про те, що Шернер планував перетворити протекторат в останній пункт німецького опору. З'явилися листівки, що закликали до формування жіночого «Вервольфу». У великих кількостях готувались пастки для танків. Незважаючи на прохання чеських повстанців про допомогу, Ейнзенхаурер віддав наказ Паттону не рухатися до Праги. До міста 9 травня ввійшла радянська армія.[7]

Проводячи політику сепаратної капітуляції, 5 травня фон Крозиг відправив Вальтера Шеленберга до Швеції як особистого емісара, сподіваючись встановити дипломатичні відносини і прискорити часткову здачу німецьких військ в Норвегії при посередництві Червоного Хреста. Місія припинила існування після беззастережної капітуляції Німеччини 8 травня, так і не добившись ніяких результатів.

Повна капітуляція Німеччини[ред.ред. код]

Генерал-полковник Альфред Йодль підписує Акт про капітуляцію в Реймсі

5 травня 1945 року Деніц послав адмірала Ганса-Георга фон Фрідебурга, його наступника на посту головнокомандувача ВМФ Німеччини, до генерала армії США Дуайта Ейзенхауера в його штаб-квартиру в Реймсі, Франція, щоб розпочати переговори про повну капітуляцію Німеччини перед західними союзниками. Йодль прибув туди трохи пізніше. Деніц наказав їм затягувати переговори якомога довше, щоб німецькі війська і біженці могли здатися саме західним державам. Однак Ейзенхауер заявив, що не потерпить подібних підступів, і погрожував закрити фронт, що означало б, що німецькі солдати, які спробували перетнути його лінію, будуть вбиті, а іншим доведеться здаватися радянським військам.

Коли Деніц дізнався про це, він уповноважив Йодля підписати акт про беззастережну капітуляцію 7 травня 1945 року. Цей акт містив фразу про те, що «всі сили, що знаходяться під німецьким контролем, повинні припинити активні бойові дії о 23:01 за центральноєвропейським часом 8 травня 1945 року». За наполяганням Сталіна 8 травня 1945 року, незадовго до півночі, процедура підписання була повторена в Берліні перед маршалом Жуковим, маршалом авіації Артуром Теддером, який представляв Великобританію, і представником Ейзенхауера генералом американських ВПС Карлом Спаатсом, який поставив підпис від імені США. Від Німеччини другий акт про капітуляцію підписали фон Фрідебург, Кейтель і Штумпф. У цей час Друга світова війна в Європі офіційно завершилася, хоча ще тривали окремі битви, так як під контролем Німеччини залишалися деякі території з боєздатними військами.

Хоча на церемонії підписання капітуляції була присутня група з 17 журналістів, США і Британія погодилися відкласти публічне оголошення про капітуляцію, щоб Радянський Союз міг підготувати другу церемонію в Берліні. З репортерів була взята клятва, що вони повідомлять про капітуляцію тільки 36 годин по тому — рівно о 3 годині дня 8 травня 1945 року.

Не чекаючи повідомлення про церемонію, яка відбулась, Деніц віддав (о 1 годині 35 хвилин) наступний наказ фельдмаршалу Кессельрінгу і генералу Вінтеру, повідомивши для відомості також командуючого групою армій «Центр» Ф. Шернера, командувача військами в Австрії Л. фон Рендуліча і командувача військами південного сходу Німеччини А.Лера: Завдання полягає в тому, щоб відвести на захід якнайбільше військ, що діють на Східному фронті, пробиваючись в разі необхідності з боями через розташування радянських армій. Негайно припинити будь-які бойові дії проти англо-американських військ і віддати наказ солдатам здаватися їм в полон. Загальна капітуляція буде підписана сьогодні в ставці Ейзенхауера. Ейзенхауер обіцяв генерал-полковнику Йодлю, що бойові дії будуть припинені 9 травня 1945 в 0 годин 00 хвилин за літнім німецьким часом ….

Колишній міністр озброєнь Альберт Шпеєр запропонував, що після капітуляції фленсбурзький кабінет повинний саморозпуститися. Однак Деніц та інші міністри вирішили продовжити його існування в надії стати тимчасовим урядом післявоєнної Німеччини. Виступаючи по радіо, 12 травня рейхпрезидент заявив, що він залишиться на чолі Німеччини, поки німецький народ не обере «нового фюрера». Незважаючи на те, що він не мав фактичної влади, кабінет щодня збирався о 10:00. Було підготовлено багато документів щодо майбутнього упорядкування країни і встановлений контакт з союзниками.

Склад уряду[ред.ред. код]

Посада Керівник Фото Партія Вступив на посаду Залишив посаду Примітка
Головний міністр
Людвиг Шверин фон Крозиг[8] Lutz.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945 з 1 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр іноземних справ Німеччини;
з 30 січня 1933 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр фінансів Німеччини
Рейхсміністр по справам партії НСДАП
Мартін Борман Bundesarchiv Bild 183-R14128A, Martin Bormann.jpg НСДАП 30 квітня 1945 2 травня 1945
Рейхсміністр іноземних справ
Людвиг Шверин фон Крозиг Lutz.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр внутрішніх справ
Пауль Гіслер[ru] Paul Giesler.jpg НСДАП 30 квітня 1945 2 травня 1945[9]
Вільгельм Штукарт[ru] Wilhelm Stuckart.jpg НСДАП 3 травня 1945 23 травня 1945 з 3 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр науки, виховання і народної освіти Німеччини
Рейхсміністр фінансів
Людвиг Шверин фон Крозиг Lutz.jpg НСДАП 30 січня 1933 23 травня 1945 с 1 по 23 травня 1945 — Головний міністр Німеччини;
Рейхсміністр економіки
Альберт Шпеєр Bundesarchiv Bild 146II-277, Albert Speer.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр праці
Франц Зельдте[ru] Bundesarchiv Bild 102-01258, Fritz Seldte.jpg Сталевий шолом
НСДАП
30 січня 1933 23 травня 1945
Рейхсміністр юстиції
Отто Георг Тірак[ru] Bundesarchiv Bild 183-00627-0504, Dr. Otto Georg Thierack.jpg НСДАП 24 серпня 1942 23 травня 1945
Воєнний міністр
Карл Деніц Karl Dönitz.jpg НСДАП 30 квітня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр пошти і шляхів сполучення
Юліус Генріх Дорпмюллер[ru] Bundesarchiv Bild 183-E00795, Julius Dorpmüller.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр продовольства і сільського господарства
Герберт Бакке[ru] Bundesarchiv Bild 183-J02034, Herbert Backe.jpg НСДАП 23 травня 1942 23 травня 1945
Рейхсміністр авіації
Роберт Ріттер фон Грейм Bundesarchiv Bild 101I-401-0204-25, Robert Ritter v. Greim.jpg НСДАП 26 квітня 1945 9 травня 1945
Рейхсміністр науки, виховання і народної освіти
Вільгельм Штукарт[ru] Wilhelm Stuckart.jpg НСДАП 3 травня 1945 23 травня 1945 з 3 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр внутрішніх справ Німеччини
Рейхсміністр воєнної промисловості
Альберт Шпеєр Bundesarchiv Bild 146II-277, Albert Speer.jpg НСДАП 2 червня 1943 23 травня 1945
Рейхсміністр окупованих східних територій
Альфред Розенберг Bundesarchiv Bild 183-1985-0723-500, Alfred Rosenberg.jpg НСДАП 17 липня 1941 19 травня 1945
Рейхсміністр по справах церкви
Густав Адольф Шеєль[ru] Gustav Adolf Scheel.jpg НСДАП 30 квітня 1945 4 травня 1945
Рейхсміністр по справах Богемії та Моравії
Карл Герман Франк[ru] KarlHermannFrank.jpg НСДАП 20 серпня 1943 9 травня 1945
Вищий цивільний комісар імперської оборони
Пауль Вегенер Bundesarchiv Bild 146-1986-052-27, Paul Wegener.jpg НСДАП 2 травня 1943 23 травня 1945
Рейхсміністр без портфеля
Вільгельм Фрік Wilhelm Frick 72-919.jpg НСДАП 20 серпня 1943 4 травня 1945 Рейхспротектор Богемії і Моравії
Альфред Йодль Bundesarchiv Bild 146-1971-033-01, Alfred Jodl.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945 Виконуючий обовязки начальника Верховного командування вермахту (ОКВ) і начальника Генерального штабу сухопутних сил

Відносини з союзниками[ред.ред. код]

Протягом 19441945 років більшість країн, які були нейтральні або союзниками Німеччини оголосили їй війну. Німецькі посольства в цих країнах були закриті, а їх майно і архіви були взяті в довірче управління відповідно до Женевських конвенцій. Державами-переможницями було прийнято рішення, що після капітуляції країну в міжнародних відносинах будуть представляти посольства Союзників. Таким чином назначений Деніцем міністр закордонних справ втратив доступ до колишніх німецьких дипломатичних установ. Фленсбурзький кабінет не був визнаний жоднодною державою чи урядом. Особливо негативно до нього поставилося радянське керівництво, піддавши різкій критиці ідеї про те, щоб визнати за ним будь-яку юридичну силу. Назвавши кабінет «бандою Деніца» Сталін звернувся до союзників щодо його негайного арешту.[10]

Ставлення англо-американських союзників до Фленсбурзького кабінету було більш прагматичним. У своїй промові про перемогу британського народу Вінстон Черчілль де-факто визнав повноваження кабінету Деніца, принаймні — до підписання акта про беззастережну капітуляцію, оскільки Черчілль уточнив, що капітуляція була санкціонована «грос-адміралом Деніцем, призначеним главою Німецької держави». Таке ставлення британського прем'єр-мініста було обумовлене занепокоєнням збільшення радянського впливу в Данії. Черчіль вважав, що тимчасове існування уряду стане вважливим фактором при переговорах з Радянським Союзом щодо західної частини Балтійсього моря і допоможе швидше розпустити німецькі війська. З даною метою у Фленсбурзі було створено Спеціальну зону Мюрвік[de], де знаходився кабінет фон Крозига. Під його контролем знаходилися курсанти військово-морських училищ і частина поліції.

Арешт кабінету[ред.ред. код]

Germany Under Allied Occupation BU6688.jpg
Три члени Фленсбурзького кабінету Альфред Йодль, Альберт Шпеєр і Карл Деніц, після арешту союзниками

12 травня до Фленсбурга прибули представники Союзнох контрольної комісії американський генерал Ловелл Рукс і британський бригадний генерал Форд. Вони розташувалися в пасажирському кораблі «Патрія», витіснивши з портової частини міста німецькі урядові установи. Їх місія полягала у тому, щоб підтримувати контакт з «адміністрацією Деніца» і навязати волю держав-переможниць німецькому воєнному командуванню.

Наступного дня 13 травня у Мюрвік було введено британські війська. Нацистська партія була заборонена, а її символіку та портрети Гітлера почали знімати з усіх урядових установ. Британці заарештували фельдмаршала Кейтеля, відправивши його у табір для полонених. До 15 травня було арештовано мера і начальника поліції Фленсбурга, а всі німецькі війська, сили СС, Гестапо і НСДАП були взяті в полон.

18 травня у Фленсбург, на допомогу делегаціям західних союзників, прибув політичний радник генерала Ейзенхауера і співробітник Держдепартаменту США Мерфі. «Імперський президент» скористався візитом іменитої американської персони і вручив дипломату спеціальний документ «Про правові засади мого призначення главою держави». В свою чергу Мерфі заявив главам американської та англійської делегацій, що взагалі важко відповісти на питання, чи існує німецький уряд або його немає.

Радянський Союз звернувся до союзників з проханням про негайний арешт уряду. Для здійснення цієї акції була сформована спеціальна команда, яку за дорученням Жукова очолив генерал-майор Микола Михайлович Трусов. Для участі в арешті прилетіли 25 офіцерів з Москви. Керівник команди насамперед попрямував в штаб німецького військового керівництва і допитав Йодля. Потім в супроводі бригадного генерала Форда Трусов відвідав Деніца.

23 травня почалася операція по арешту останнього уряду Німеччини. Були створені оперативні групи, які роз'їхалися по намічених адресах. Радянські військові представники викликали в ставку рейхсканцлера і військового міністра — грос-адмірала Деніца, начальника штабу оперативного керівництва генерал-полковника Йодля і головнокомандувача військово-морськими силами Фрідебурга. Тут представниками трьох сторін — радянської, американської та англійської — було оголошено, що з цього моменту уряд Деніца розпускається, вони троє беруться під варту, всі урядові інститути припиняють своє існування, а весь особовий склад уряду і чиновники урядових установ також беруться під варту.

Вакуум влади, що виник після арешту фленсбурзького уряду, був усунутий 5 червня 1945 року, коли представники союзних держав підписали Декларацію про поразку Німеччини і встановленні на її території верховної влади адміністрацій Союзників.

Таким чином, хоча після 5 червня 1945 року Німеччина продовжила існувати як єдина нація, вона була поставлена під повний контроль Союзної військової окупаційної адміністрації. На початковому етапі окупації Німеччини влада здійснювалася всіма чотирма державами в усіх окупаційних зонах через Контрольну раду, яку можна вважати безпосереднім наступником адміністрації Деніца як уряду Німеччини.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]