Фленсбурзький кабінет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фленсбурзький кабінет
Flensburger Regierung
Третій Рейх Flag of the German Reich (1935–1945).svg
1-23 травня 1945 Окупація союзниками Німеччини Merchant Flag of Germany (1946-1949).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Третій Рейх
Території, які контролював нацистський уряд на початку травня 1945 року (темно-сині)
Столиця Фленсбург
Форма правління Тимчасовий уряд
Президент Карл Деніц
Рейхсканцлер Людвиг Шверин фон Крозиг
Історія
 - Засновано 1 травня 1945
 - Ліквідовано 23 травня 1945
Валюта Рейхсмарка

Фленсбурзький уряд також відомий як Фленсбурзький кабінет та уряд Деніца (нім. Flensburger Regierung, нім. Flensburger Kabinett, нім. Regierung Dönitz) — короткочасний німецький уряд, який намагався керувати ще не окупованою територією Третього Рейху протягом більшої частини травня 1945 року в кінці Другої світової війни. Кабінет, на чолі якого стояв грос-адмірал Карл Деніц, було сформовано після самогубства Адольфа Гітлера під час битви за Берлін 1 травня 1945 року.

Уряд називався «фленсбурзьким», оскільки місто Фленсбург, поблизу з Данією, було резиденцією Деніца і його оточення, ставши таким чином фактичною столицею Німеччини. У зв'язку з швидким просуванням союзників юрисдикція кабінету поширювалася лише на вузьку смугу землі від австрійського кордону до Берліна і до данського кордону, причому після 8 травня 1945 року він реально контролював лише Фленсбург і навколишні території. 23 травня 1945 року всі члени уряду були арештовані союзниками, внаслідок чого він припинив своє існування. Згодом більшість його представників постали перед Нюрнберзьким трибуналом.

Протягом усього свого короткого правління новий уряд більшу частину своїх зусиль доклав до того, щоб зберегти вірність і дисципліну німецьких військ панівному режимові, намагався влаштувати, щоб німецькі армії здалися не радянським віськам, а західним союзникам, оскільки боявся, що в першому випадку вони зіткнуться з репресіями. Урядовці кабінету розраховували на конфлікт між вчорашніми союзниками, який дозволив би Німеччині зберегти хоча б обмежену незалежність. Вони вважали, що США і Великобританія готові використати країну як союзника в новій війні — тепер уже проти Радянського Союзу.

Передісторія і створення уряду[ред.ред. код]

Зустріч Деніца з Гітлером, 1945
Розташування групи армій Н в квітні 1945 року

Коли стало очевидним, що Гітлер має намір залишитися і померти в обложеному Берліні, ефективне загальне командування німецьких збройних сил перейшло до ОКВ, члени якого переїхали в Райнсберг. Справедливо передбачаючи, що утримувані вермахтом дотепер німецькі території будуть захоплені, окремі військові і цивільні керівники до 15 квітня покинули столицю; фельдмаршалла Кессельрінга було направлено в Пуллах для координації сил на півдні і заході Німеччини, грос-адміра Деніца в Плоен для управління військ на півночі і сході. На цих діячах Гітлер і зупинився для передачі влади.[1]

27 квітня Кейтель і Йодль, представники верховного командування армії, зустрілися в Райнсбурзі з Деніцем для обговорення військової ситуації. Було зрозумілим неминуче падіння Берліна і той факт, що група армій «Вісла» не зможе довго утримувати свої позиції. Адмірал був особливо стурбований просуванням союзників на північному заході, констатуючи, що Група армій H стримати супротивника вже просто не може. Військова ситуація була безнадійною.

Гіммлер з'явився опівночі в супроводі шести озброєних есесівців. Я запропонував йому стілець в своєму кабінеті, а сам сів за стіл. На столі під паперами у мене лежав пістолет зі знятим запобіжником. Таке зі мною було вперше в житті, але я повинен був прийняти хоча б якісь заходи безпеки, оскільки не міг навіть припустити, чим закінчиться наша зустріч.

Я передав Гіммлеру телеграму про моє призначення і попросив її прочитати. При цьому я не зводив очей з мого небезпечного гостя. На його обличчі відбилося спочатку здивування, потім відвертий переляк. Він сильно зблід і досить довго мовчав. Врешті-решт він встав, злегка нахилив голову і промовив: «Дозвольте мені стати другою людиною в вашій державі». На що я відповів, що це питання не підлягає обговоренню і я не потребую його подальших послуг, так само як і його служби.

Отримавши таке напуття, Гіммлер пішов. Була ж третя година ночі. Пояснення пройшло без застосування сили, що не могло не радувати. Звичайно, не було ніякої гарантії, що Гіммлер і в майбутньому не вдаватиметься до жодних дій проти мене, але поки, в усякому разі, ми уникли відкритого конфлікту, який, без сумніву, мав би катастрофічні наслідки для Німеччини.

— Опис другої зустрічі Генріха Гімлера з Деніцом. "Десять років і двадцять днів", 1958р.[2]
Військова ситуація під час Другої світової війни в Європі на момент смерті Гітлера. Білі області перебували під контролем німецьких військ, рожеві - союзників, а червоні області показують останні просування союзників.

Гіммлер, незважаючи на катастрофічну військово-політичну ситуацію Німеччини, не втрачав надії прийти до влади і вже вважав себе новим вождем Третього Рейху, оскільки кандидатура Германа Герінга відпала через відставку останнього. Глава СС мав у своєму розпорядженні потужні сили, з якими слід було рахуватись. Тому Деніц був добре обізнаний, що для ефективного контролю над довіреною областю йому була просто необхідна співпраця з Гіммлером. Останній, сповнений рішучості зберегти свою владу, відвідував штаб Деніца у Плоені щодня.

Але плани рейсфюрера несподівано перекреслили англійці і американці, які увечері 28 квітня опублікували в пресі його секретні пропозиції щодо сепаратного миру на Заході через Швецію, що було явним актом зради.

Того ж дня, Деніц отримав радіотелеграму від Мартіна Бормана, якою оголошувалось звільнення рейхсфюрера з усіх посад і його арешт. Вона містила припис вжити "негайні і безкомпромісні дії" проти "зрадників".[3] Додатково фюрер направив Ріттера фон Грейма, новоназначеного керівника люфтваффе, для інформування гросс-адмірала про арешт голови СС. Грейм, прибувши на місце призначення 29 квітня, виявив, що Деніц не зробив жодних дій.

Протистояти силам поліції і СС, які підпорядовувалися рейхсфюреру, адмірал не міг. Щоб мирно урегулювати ситуацію 30 квітня він вилетів у Любек. Під час зустрічі з Гіммлером, останній оголосив заяви союзників сфабрикованою пропагандою і запевнив Карла Деніца у неможливості конфлікту за владу між ними.

Після цього адмірал повернувся назад в Плоен. Там його очікував генерал Кумметц з доповіддю про хід рятувальних операцій на Балтиці. О 18.35 із рейхканцелярії було відправлено радіотелеграму від Мартіна Бормана, якою повідомлялося, що Гітлер у своєму заповіті призначив своїм наступником 54-річного командувача військово-морським флотом. Гросс-адмірал був вкрай здивований. Таке рішення Гітлера стало повною несподіванкою для нього. Вже у своїх мемуарах він писав: «Гітлер ніколи не давав мені зрозуміти, що бачить в мені свого майбутнього наступника. Ніхто і ніколи ні словом, ні натяком не обмовився про таку можливість». На таке рішення нацистського вождя міг вплинути той факт, що військово-морські сили залишались єдиними, які не втратили свій авторитет через змову 20 липня 1944 і не були скомпроментовані непослухом перед волею фюрера.

Деніц не був упевнений в тому, що Гіммлер миролюбно прийме новий стан справ. Щоб з'ясувати це, він подзвонив йому і попросив приїхати в Плоен. Рейхсфюрер СС прибув незадовго до опівночі. Зустріч нацистських високопосадовців була напруженою. Гіммлер попросив про отримання посади канцлера або начальника поліції у новому кабінеті. Проте Деніц категорично відмовив надати йому будь-який пост.[4]

На ранок 1 травня гросс-адмірал отримав другу телеграму від Бормана: «Гросс-адміралу Деніцу (особисто і таємно). Заповіт втупив у силу. Прямую до вас. До мого прибуття рекомендую утриматися від публічних заяв. Борман». Переданий радіотелеграмою заповіт містив список нових очільників міністерств та інших нацистських установ. Так за ним міністр пропаганди Йозеф Геббельс ставав новим рейхсканцлером, а Мартін Борман — «міністром партії», що де-факто дало йому контроль над нею.[5] У заповіті фюрер звинуватив Герінга і Гіммлера в зраді і виключив їх з партії та уряду. Однак затверджені Гітлером персони до виконання своїх обовязків так і не приступили. Частина з них втекли або не мали доступу до своїх офісів, інші ж не були допущені до влади самим Деніцем. Наприклад, пропозицію Йоахіма фон Ріббентропа про свою кандидатуру рейхпрезидент відхилив. Тогож дня Геббельс здійснив самогубство, а Борман, намагаючись вирватися з оточеного військами Червоної армії Беліна, загинув при незрозумілих обставинах.

Діяльність кабінету[ред.ред. код]

Рейхпрезидент Карл Деніц

В ніч з 1 на 2 травня 1945 року Деніц із радіо Гамбурага виступив зі своїм першим радіозверненням до нації, повідомивши про «героїчну смерть» фюрера. Про свої першочергові дії він заявив: Моєю найпершою метою є порятунок німців від знищення їх більшовиками, які рвуться вперед. Тільки заради цієї мети продовжуються бойові дії. До тих пір поки англійці і американці заважають досягненню цієї мети, ми повинні захищатися також і від них. Таким чином, англо-сакси ведуть війну не в інтересах своїх народів, а сприяють поширенню більшовизму в Європі.[6]

Проте, зрозуміло, Деніц ще до свого вступу на посаду розумів, що Німеччина стоїть на межі краху і вермахт вже не може здійснювати реальний опір союзним арміям. У своїх мемуарах рейхпрезидент писав: Оскільки не було ніякої політичної можливості зміни загального стану Німеччини, звідси мною, як головою держави, був зроблений тільки один висновок: як можна швидше закінчити війну, щоб уникнути подальшого кровопролиття.[7]

Евакуація біженців зі східної Німеччини і Прусії морським шляхом весною 1945 року

Одним із перших кроків нового рейхпрезидента стало формування нового уряду. За порадою Альберта Шпеєра, Деніц запропонував посаду канцлера Шверину фон Крозигу, колишньому міністру фінансів. Не бажаючи приймати помітну роль у нацистському уряді, останній попросив 24 години на розгляд, однак вже наступного дня погодився. Посада канцлера була перейменована на Головного міністра. З тих пір фон Крозиг залишився головним політичним радником рейхпрезидента до кінця існування уряду.

Перше засідання урядовці провели в місті Ойтін на сході Шлезвіг-Гольштейну, до якого було евакуйовано більшість міністрів та персонал держустанов. Деніц зустрівся з Гіммлером, Крозигом і Кейтелем для обговорення нагальних проблем фронту і евакуації переселенців зі сходу. Рейхсфюрер виступив за переїзд кабінету до Праги, найбільшого центральноєвропейського міста, що знаходився під контролем німецьких військ і яке було ближче до американської армії.

Деніц відмовився санкціонувати будь-який переїзд за межі Німеччини, враховуючи нестабільну ситуацію в Протектораті Богемії та Моравії. Замість цього уряд згідно з наказом рейхпрезидента переїхав у військово-морську академію Мюрвік, що в Фленсбурзі. Вибір був зумовлений тим, що в місті розміщувалися значні збройні сили, в тому числі курсанти військово-морських шкіл і солдати охоронного полку СС «Велика Німеччина».

Військова діяльність уряду[ред.ред. код]

З метою підпорядкування німецьких військ новій владі, 1 травня рейхпрезидент звернувся до них із закликом про підтримання дисципліни і продовження боротьби. Це було зроблено, щоб упевнитись в їхній вірності, оскільки солдати давали клятву на ім'я фюрера, якого вже не було серед живих.

В умовах неминучої поразки Німеччини, Деніц намагався домогтися якнайшвидшого перемир'я із західними союзниками і одночасно прагнув вивести якомога більше військ і цивільного населення з територій, які могли бути зайняті Червоною армією. Для цього грос-адмірал послав всі наявні в його розпорядженні кораблі в балтійські порти, що знаходилися ще в руках німців, з наказом вивезти звідти всіх біженців. У підсумку за тиждень, що залишився до повної і беззастережної капітуляції Німеччини, на захід силами флоту було вивезено 150 тисяч людей.[8]

Карта спеціальної урядової зони Мюрвік у Фленбурзі

Ще 30 квітня 1945 року Карл Деніц віддав наказ, згідно з яким всі німецькі кораблі, крім необхідних для рибальства, транспортних цілей і післявоєнного розмінування, повинні бути затоплені власними екіпажами для збереження честі флоту. Однією з вимог союзників під час переговорів про капітуляцію північно-західної Німеччини стала відміна даного наказу.

Враховуючи це, 4 травня о 15:14 Деніц, керуючись досягнутими домовленостями, скасував проведення операції «Регенбоген». Командири підводних човнів Західної Балтики не підкорились рішенню президента, вважаючи, що воно відданне не з волі Деніца. Таким чином 232 підводних човни було затоплено або підірвано, в тому числі 16 вже виведених з експлуатації і 5 ще не спущених на воду.[9]

Важливим завданням для нового уряду стало утримання «Воріт на захід» — невеликої ділянки фронту між Шлезвіг-Гольштейном і Гамбургом, через яку рятувалися біженці зі Східної Німеччини і Пруссії. Проте внаслідок активного наступу, західні союзники вже 2 травня 1945 року перерізали всі дороги, що вели з Мекленбургу в Гольштейн і таким чином унеможливлили евакуацію біженців без згоди англійського командування. Загрозлива бойова ситуація і постійні авіанальоти на Плоен змусили Деніца перенести свій штаб у спортивну школу на території Спеціальної зони Мюрвік.[10]

4 травня 1945 року Фленсбург, у звязку з неможливістю будь-якої оборони, було оголошено відкритим містом.  

Пероговори з союзниками[ред.ред. код]

Плани сепаратної капітуляції[ред.ред. код]

Вранці 2 травня командуючий обороною Берліна генерал Г.Вейдлінг наказав берлінському гарнізону припинити опір і скласти зброю. Трохи згодом такий наказ від імені «тимчасового імперського уряду» підписав перший заступник Геббельса Г. Фріче. Після оголошення наказу по радіо почалася масова капітуляція гарнізону німецької столиці.[11] В той же день англійські війська з плацдарму на лівому березі Ельби розпочали наступ на Шлезвіг-Гольштейн. Легко зламавши слабку оборону німців, танки і піхота армії Монтгомері дуже швидко і без особливих зусиль вийшла до Любеку. В цей же час трохи південніше американці форсували Ельбу і, не зустрівши опору, зайняли Вісмар.[12]

Фельдмаршал Монтгомері підписує акт про капітуляцію німецьких військ на півночі і в Данії
Зустріч Монтгомері з парламентарями, Вендіш-Еверн

У даних умовах Деніц був вимушений піти на капітуляцію всіх військ на півночі Німеччини. За його наказом 3 травня адмірал Фрідебург, який тепер очолював німецькі військово-морські сили, прибув в штаб Монтгомері. Його супроводжував штабний офіцер від фельдмаршала Буша. Вони повідомили, що їх метою є здача в полон трьох армій, які воювали проти радянських військ, і попросили дозволу пропустити біженців через передній край. Вендіш-ЕвернМонтгомері відразу відмовився обговорювати здачу в полон на таких умовах і відіслав німецьких емісарів назад до фельдмаршала Кейтеля.

На переговорах 4 травня Монтгомері погодився на капітуляцію тільки тих військ Північної Німеччини, проти яких безпосередньо воював. До територій капітуляції були включені також Нідерланди і Данія. У той же день були підписані відповідні документи. Вони вступили в силу вранці наступного дня. Підписавши в Люнебурзі акт про капітуляцію німецьких військ на півночі, адмірал Фрідебург попрямував в штаб-квартиру Ейзенхауера, яка розташовувалася в Реймсі, з тим щоб за дорученням Деніца поставити перед ним питання про капітуляцію німецьких військ на всьому Західному фронті. Оскільки через нельотну погоду він був змушений добиратися від Брюсселя до Реймса на автомобілі, в Реймс німецька делегація прибула тільки о 17:00 5 травня. Між тим Ейзенхауер заявив своєму начальнику штабу Уолтеру Беделл Сміту, що з німцями торгу не буде, і він не має наміру бачити німців до тих пір, поки вони не підпишуть умов капітуляції.

4 травня президент Деніц провів нараду з рейхспротектором Богемії і Моравії Карлом Франком і обговорив капітуляцію групи армій «Центр» перед американським генералом Джорджом Паттоном, війська якого вступили в Чехословаччину й наближалися до Плзеня. Відповідно до армійських директив група армій «Центр» повинна була утримувати райони західної і центральної Чехії з метою виграти час і забезпечити виведення військ на захід для капітуляції перед американськими військами. Урядовці розробили план, який мав покращити політичне становище Німеччини.

За задумом, Франк мав розпустити війська і управління протекторату і передати владу маріонетковому чеському уряду з націоналістів та антикомуністів. Потім нова влада оголошувала Прагу відкритим містом і воно відходило до американської зони. Завершальний етап полягав у провокуванні прямої конфронтації між західними союзниками і радянськими арміями. Німецьке командування намагалось реалізувати даний план, спираючись на інформацію про антикомуністичні погляди генерала Паттона, з яким було легше домовитись про капітуляцію. Франк сподівався, що «ми (Німеччина) зможемо спровокувати розбіжності між західними союзниками і СРСР ще більш серйозні, ніж у Польщі».

Проте активний наступ радянських військ робив неможливим ефективну оборону протектората. Ситуацію погіршило і народне повстання чехів у Празі, що розпочалося 5 травня. Збільшились колони біженців з Сілезії, поранені солдати прибували десятками тисяч. В протекторат рухалися незліченні урядові установи. Були поширені чутки, що область стане полігоном для нової диво-зброї, яка принесе німцям перемогу, або про те, що Шернер планував перетворити протекторат в останній пункт німецького опору. З'явилися листівки, що закликали до формування жіночого «Вервольфу». У великих кількостях готувались пастки для танків. Незважаючи на прохання чеських повстанців про допомогу, Ейнзенхаурер віддав наказ Паттону не рухатися до Праги. До міста 9 травня ввійшла радянська армія.[13]

Проводячи політику сепаратної капітуляції, 5 травня фон Крозиг відправив Вальтера Шеленберга до Швеції як особистого емісара, сподіваючись встановити дипломатичні відносини і прискорити часткову здачу німецьких військ в Норвегії при посередництві Червоного Хреста. Місія припинила існування після беззастережної капітуляції Німеччини 8 травня, так і не добившись ніяких результатів.

Повна капітуляція Німеччини[ред.ред. код]

Генерал-полковник Альфред Йодль підписує Акт про капітуляцію в Реймсі

5 травня 1945 року Деніц послав адмірала Ганса-Георга фон Фрідебурга, його наступника на посту головнокомандувача ВМФ Німеччини, до генерала армії США Дуайта Ейзенхауера в його штаб-квартиру в Реймсі, Франція, щоб розпочати переговори про повну капітуляцію Німеччини перед західними союзниками. Йодль прибув туди трохи пізніше. Деніц наказав їм затягувати переговори якомога довше, щоб німецькі війська і біженці могли здатися саме західним державам. Однак Ейзенхауер заявив, що не потерпить подібних підступів, і погрожував закрити фронт, що означало б, що німецькі солдати, які спробували перетнути його лінію, будуть вбиті, а іншим доведеться здаватися радянським військам.

Коли Деніц дізнався про це, він уповноважив Йодля підписати акт про беззастережну капітуляцію 7 травня 1945 року. Цей акт містив фразу про те, що «всі сили, що знаходяться під німецьким контролем, повинні припинити активні бойові дії о 23:01 за центральноєвропейським часом 8 травня 1945 року». За наполяганням Сталіна 8 травня 1945 року, незадовго до півночі, процедура підписання була повторена в Берліні перед маршалом Жуковим, маршалом авіації Артуром Теддером, який представляв Великобританію, і представником Ейзенхауера генералом американських ВПС Карлом Спаатсом, який поставив підпис від імені США. Від Німеччини другий акт про капітуляцію підписали фон Фрідебург, Кейтель і Штумпф. У цей час Друга світова війна в Європі офіційно завершилася, хоча ще тривали окремі битви, оскільки під контролем Німеччини залишалися деякі території з боєздатними військами.

Хоча на церемонії підписання капітуляції була присутня група з 17 журналістів, США і Британія погодилися відкласти публічне оголошення про капітуляцію, щоб Радянський Союз міг підготувати другу церемонію в Берліні. З репортерів була взята клятва, що вони повідомлять про капітуляцію тільки 36 годин по тому — рівно о 3 годині дня 8 травня 1945 року.

Не чекаючи повідомлення про церемонію, яка відбулась, Деніц віддав (о 1 годині 35 хвилин) наступний наказ фельдмаршалу Кессельрінгу і генералу Вінтеру, поставивши до відома також командувача групи армій «Центр» Ф. Шернера, командувача військ в Австрії Л. фон Рендуліча і командувача військ південного сходу Німеччини А. Лера: Завдання полягає в тому, щоб відвести на захід якнайбільше військ, що діють на Східному фронті, пробиваючись в разі необхідності з боями через розташування радянських армій. Негайно припинити будь-які бойові дії проти англо-американських військ і віддати наказ солдатам здаватися їм в полон. Загальна капітуляція буде підписана сьогодні в ставці Ейзенхауера. Ейзенхауер обіцяв генерал-полковнику Йодлю, що бойові дії будуть припинені 9 травня 1945 в 0 годин 00 хвилин за літнім німецьким часом.

Колишній міністр озброєнь Альберт Шпеєр запропонував, що після капітуляції фленсбурзький кабінет повинний саморозпуститися. Однак Деніц та інші міністри вирішили продовжити його існування в надії стати тимчасовим урядом післявоєнної Німеччини. Виступаючи по радіо, 12 травня рейхпрезидент заявив, що він залишиться на чолі Німеччини, поки німецький народ не обере «нового фюрера». Незважаючи на те, що він не мав фактичної влади, кабінет щодня збирався о 10:00. Ним було підготовлено багато документів щодо майбутнього упорядкування країни, військових регалій, нового прапора і встановлений контакт із західними союзниками.

Склад уряду[ред.ред. код]

Посада Керівник Фото Партія Вступив на посаду Залишив посаду Примітка
Головний міністр
Людвиг Шверин фон Крозиг[14] Lutz.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945 з 1 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр іноземних справ Німеччини;
з 30 січня 1933 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр фінансів Німеччини
Рейхсміністр по справам партії НСДАП
Мартін Борман Bundesarchiv Bild 183-R14128A, Martin Bormann.jpg НСДАП 30 квітня 1945 2 травня 1945
Рейхсміністр іноземних справ
Людвиг Шверин фон Крозиг Lutz.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр внутрішніх справ
Пауль Гіслер[ru] Paul Giesler.jpg НСДАП 30 квітня 1945 2 травня 1945[15]
Вільгельм Штукарт[ru] Wilhelm Stuckart.jpg НСДАП 3 травня 1945 23 травня 1945 з 3 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр науки, виховання і народної освіти Німеччини
Рейхсміністр фінансів
Людвиг Шверин фон Крозиг Lutz.jpg НСДАП 30 січня 1933 23 травня 1945 с 1 по 23 травня 1945 — Головний міністр Німеччини;
Рейхсміністр економіки
Альберт Шпеєр Bundesarchiv Bild 146II-277, Albert Speer.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр праці
Франц Зельдте[ru] Bundesarchiv Bild 102-01258, Fritz Seldte.jpg Сталевий шолом
НСДАП
30 січня 1933 23 травня 1945
Рейхсміністр юстиції
Отто Георг Тірак[ru] Bundesarchiv Bild 183-00627-0504, Dr. Otto Georg Thierack.jpg НСДАП 24 серпня 1942 23 травня 1945
Воєнний міністр
Карл Деніц Karl Dönitz.jpg НСДАП 30 квітня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр пошти і шляхів сполучення
Юліус Генріх Дорпмюллер[ru] Bundesarchiv Bild 183-E00795, Julius Dorpmüller.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945
Рейхсміністр продовольства і сільського господарства
Герберт Бакке[ru] Bundesarchiv Bild 183-J02034, Herbert Backe.jpg НСДАП 23 травня 1942 23 травня 1945
Рейхсміністр авіації
Роберт Ріттер фон Грейм Bundesarchiv Bild 101I-401-0204-25, Robert Ritter v. Greim.jpg НСДАП 26 квітня 1945 9 травня 1945
Рейхсміністр науки, виховання і народної освіти
Вільгельм Штукарт[ru] Wilhelm Stuckart.jpg НСДАП 3 травня 1945 23 травня 1945 з 3 до 23 травня 1945 — Рейхсміністр внутрішніх справ Німеччини
Рейхсміністр воєнної промисловості
Альберт Шпеєр Bundesarchiv Bild 146II-277, Albert Speer.jpg НСДАП 2 червня 1943 23 травня 1945
Рейхсміністр окупованих східних територій
Альфред Розенберг Bundesarchiv Bild 183-1985-0723-500, Alfred Rosenberg.jpg НСДАП 17 липня 1941 19 травня 1945
Рейхсміністр по справах церкви
Густав Адольф Шеєль[ru] Gustav Adolf Scheel.jpg НСДАП 30 квітня 1945 4 травня 1945
Рейхсміністр в справах Богемії та Моравії
Карл Герман Франк[ru] KarlHermannFrank.jpg НСДАП 20 серпня 1943 9 травня 1945
Вищий цивільний комісар імперської оборони
Пауль Вегенер Bundesarchiv Bild 146-1986-052-27, Paul Wegener.jpg НСДАП 2 травня 1943 23 травня 1945
Рейхсміністр без портфеля
Вільгельм Фрік Wilhelm Frick 72-919.jpg НСДАП 20 серпня 1943 4 травня 1945 Рейхспротектор Богемії і Моравії
Альфред Йодль Bundesarchiv Bild 146-1971-033-01, Alfred Jodl.jpg НСДАП 1 травня 1945 23 травня 1945 Виконуючий обовязки начальника Верховного командування вермахту (ОКВ) і начальника Генерального штабу сухопутних сил

Відносини з союзниками[ред.ред. код]

Протягом 19441945 років більшість країн, які зберігали нейтралітет або залишалися союзниками Німеччини, оголосили їй війну. Німецькі посольства в цих країнах були закриті, а їх майно і архіви були взяті в довірче управління відповідно до Женевських конвенцій. Державами-переможницями було прийнято рішення, що після капітуляції країну в міжнародних відносинах будуть представляти посольства Союзників. Таким чином назначений Деніцем міністр закордонних справ втратив доступ до колишніх німецьких дипломатичних установ. Швеція, Швейцарія та Ірландія, які залишалися нейтральними, оголосили про розрив відносин. Німецька держава припинила дипломатичні відносини і з Японією, єдиною країною осі, що продовжувала боротьбу. Вона захопила німецьке посольство в Токіо і конфіскувала сім підводних човнів. Фленсбурзький кабінет не був визнаний жодною державою чи урядом. Особливо негативно до нього поставилося радянське керівництво, піддавши різкій критиці будь-які ідеї про те, щоб визнати за ним юридичну силу. Назвавши уряд «бандою Деніца» Сталін звернувся до союзників щодо його негайного арешту.[16]

Ставлення англо-американських союзників до Фленсбурзького кабінету було більш прагматичним. У своїй промові про перемогу британського народу Вінстон Черчілль де-факто визнав повноваження кабінету Деніца, принаймні — до підписання акта про беззастережну капітуляцію, оскільки Черчілль уточнив, що капітуляція була санкціонована «грос-адміралом Деніцем, призначеним главою Німецької держави». Таке ставлення британського прем'єр-міністра було обумовлене занепокоєнням збільшення радянського впливу в Данії. Черчілль вважав, що тимчасове існування уряду стане важливим фактором при переговорах з Радянським Союзом щодо західної частини Балтійського моря і допоможе швидше розпустити німецькі війська. З даною метою у Фленсбурзі було створено Спеціальну зону Мюрвік[de], де знаходився кабінет фон Крозига. Під його контролем знаходилися курсанти військово-морських училищ і частина поліції.

Арешт кабінету[ред.ред. код]

12 травня до Фленсбурга прибули представники Союзної контрольної комісії американський генерал Ловелл Рукс і британський бригадний генерал Форд. Вони розташувалися в пасажирському кораблі «Патрія», витіснивши з портової частини міста німецькі урядові установи. Їх місія полягала у тому, щоб підтримувати контакт з «адміністрацією Деніца» і нав'язати волю держав-переможниць німецькому воєнному командуванню.

Наступного дня 13 травня у Мюрвік було введено британські війська. Нацистська партія була заборонена, а її символіку та портрети Гітлера почали знімати з усіх урядових установ. Британці заарештували фельдмаршала Кейтеля, відправивши його у табір для полонених. До 15 травня було арештовано мера і начальника поліції Фленсбурга, а всі німецькі війська, сили СС, Гестапо і НСДАП були взяті в полон.

18 травня у Фленсбург, на допомогу делегаціям західних союзників, прибув політичний радник генерала Ейзенхауера і співробітник Держдепартаменту США Мерфі. «Імперський президент» скористався візитом іменитої американської персони і вручив дипломату спеціальний документ «Про правові засади мого призначення главою держави». В свою чергу Мерфі заявив главам американської та англійської делегацій, що взагалі важко відповісти на питання, чи існує німецький уряд або його немає.

Арешт Фленсбурзького кабінету і розброєння німецьких солдат на північному заході Німеччини (Шлезвіг-Гольштейн)
Germany Under Allied Occupation BU6688.jpg
Germany Under Allied Occupation BU6695.jpg
Germany Under Allied Occupation BU6718.jpg
The Second World War 1939 - 1945- Germany- Personalities BU6711.jpg
Germany Under Allied Occupation BU6693.jpg
The Disarming of German Troops Crossing the Danish Border Into Germany BU6345.jpg

Радянський Союз звернувся до союзників з проханням про негайний арешт уряду. Для здійснення цієї акції була сформована спеціальна команда, яку за дорученням Жукова очолив генерал-майор Микола Михайлович Трусов. Для участі в арешті прилетіли 25 офіцерів з Москви. Керівник команди насамперед попрямував в штаб німецького військового керівництва і допитав Йодля. Потім в супроводі бригадного генерала Форда Трусов відвідав Деніца.

23 травня почалася операція по арешту останнього уряду Німеччини. Були створені оперативні групи, які роз'їхалися по намічених адресах. Радянські військові представники викликали в ставку рейхсканцлера і військового міністра — грос-адмірала Деніца, начальника штабу оперативного керівництва генерал-полковника Йодля і головнокомандувача військово-морськими силами Фрідебурга. Тут представниками трьох сторін — радянської, американської та англійської — було оголошено, що з цього моменту уряд Деніца розпускається, вони троє беруться під варту, всі урядові інститути припиняють своє існування, а весь особовий склад уряду і чиновники береться під варту.

Вакуум влади, що виник після арешту фленсбурзького уряду, був усунутий 5 червня 1945 року, коли представники союзних держав підписали Декларацію про поразку Німеччини і встановленні на її території верховної влади адміністрацій Союзників.

Таким чином, хоча після 5 червня 1945 року Німеччина продовжила існувати як єдина нація, вона була поставлена під повний контроль Союзної військової окупаційної адміністрації. На початковому етапі окупації Німеччини влада здійснювалася всіма чотирма державами в усіх окупаційних зонах через Контрольну раду, яку можна вважати безпосереднім наступником адміністрації Деніца як уряду Німеччини.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]