Кармен Ліра
| Кармен Ліра | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | ісп. Maria Isabel Carvajal Quesada |
| Народилася |
15 січня 1887[2] Сан-Хосе, Коста-Рика |
| Померла |
14 травня 1949 (62 роки) або 13 травня 1949[1] (62 роки) Мехіко, Мексика |
| Країна |
 Коста-Рика |
| Діяльність | політична діячка, педагог, письменниця, лібретистка, дитяча письменниця |
| Alma mater | Паризький університет |
| Знання мов | іспанська[3] |
| Роки активності | з 1918 |
| Нагороди | |
Кармен Ліра (ісп. Carmen Lyra, справжнє ім'я Марія Ісабель Карвахаль Кесада, ісп. Maria Isabel Carvajal Quesada; 15 січня 1888, Сан-Хосе, Коста-Рика — 13 травня 1949, Мехіко, Мексика) — псевдонім однієї з перших відомих коста-риканських письменниць. Вчителька і засновниця першої в країні школи Монтессорі. Одна із засновників Комуністичної партії Коста-Рики (партії «Народний авангард»), а також однієї з перших профспілок коста-риканських працівниць. Крім того, вона однією з перших в латиноамериканській літературі виступила з критикою економічного і політичного панування фруктових компаній США в країнах регіону.
Біографія[ред. | ред. код]
Кармен Ісабель Карвахаль Кесада народилася 15 січня 1888 року у Сан-Хосе і навчалася у Вищій школі для дівчаток, яку закінчила в 1904 році[4]. Вона почала працювати в госпіталі Сан-Хуан де Діос в 1906 році, але не знайшовши свого покликання в релігійному житті зайнялася педагогічною та літературною діяльністю. Почала публікувати статті в газетах («Diario de Costa Rica», «La Hora», «La Tribuna») і журналах («Ariel», «Athenea» і «Pandemonium»).
У 1918 році опублікувала свій перший роман «візку» (En una silla de ruedas), що зображає національні звичаї очима паралізованого хлопчика, який став художником[5]. Під час вчительського протесту проти диктатури Федеріко Тіноко Гранадоса в 1919 році Кармен Ліра виступила з промовою, після якої натовп спалив урядове телеграфне відділення. Її оголосили в розшук, але їй вдалося втекти[6]. У 1920 році опублікувала свою відому книгу — збірник народних казок «Казки моєї тітоньки Панчіти» (Los Cuentos de Mi Tia Panchita)
Після падіння диктатури Карвахаль надана стипендія для навчання за кордоном, в Сорбонні. Вона також відвідала школи в Італії і Англії для оцінки використовуються в Європі педагогічних методик. Повернувшись у 1921 році очолила відділ дитячої літератури в Нормальній школі (педагогічному коледжі) Коста-Рики. У 1926 році Кармен Ліра заснувала і очолила перший навчальний заклад країни за методикою Монтессорі — дитячий садок, який брав учнів з бідних сімей Сан-Хосе[7].
Будинок Ліри став місцем збору інтелектуалів і письменників, і вона все більше втягувалася в ліву політичну діяльність. У 1931 році вона і Мануель Мора Вальверде заснували Комуністичну партію Коста-Рики[8]. До неї приєдналися колеги-вчительки Марія Альфаро де Мата, Одилія Кастро Ідальго, Адель Феррето, Анжела Гарсія, Луїса Гонсалес, Стелла Перальта, Емілія Прієто, Лілія Рамос, Сільва Естер і Ортенсія Селайя, що радикалізувалися в нормальній школі і виступили проти патріархального суспільства, що зводив ролі жінки виключно до будинку, шлюбу і материнства[9]. У тому ж році Кармен Ліра і Луїса Гонсалес утворили Союз трудящих жінок і запропонували створити профспілку для педагогів Коста-Рики, яка утворена тільки в 1939 році Одилією Кастро.
У 1931 році опублікувала цикл розповідей про робітників бананових плантацій «Банани і люди» (Bananos Hombres y), у якому передбачався організований комуністами дійсний страйк 1934 року, в котрому вона відіграла значну роль[10].
По мірі того, як її політична діяльність ставала все більш радикальною, Кармен Ліра була відсторонена від викладання. А в 1948 році, після завершення Громадянської війни в Коста-Риці, коли Хосе Фігерес Феррер заборонив компартію[11], Кармен Ліра відправлена у вигнання в Мексику. Незважаючи на неодноразові прохання повернутися додому внаслідок важкої хвороби, повернутися в Коста-Рику влада їй так і не дозволила; вона померла в Мехіко 14 травня 1949 року.[12].
У 1962 році освітня рада Кобано назвав на її честь школу, а Законодавчі збори Коста-Рики посмертно нагородило її в 1976 році. Ліра була включена в Галерею жінок Коста-Рики у 2005 році[13]. Її портрет зображено на банкноті в двадцять тисяч колонів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Library of Congress Authorities — Library of Congress.
- ↑ La Nación — 1946.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Jiménez, Diana (2009). Carmen Lyra: A Political Existence. Sara Lawrence College, Yonkers, New York: ProQuest. с. 7. ISBN 978-1-109-18824-0. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ Quesada Villalobos, María Patricia (2009). En una silla de ruedas o la doble conformación del héroe. Universidad de Costa Rica (Spanish) . San José, Costa Rica: Universidad de Costa Rica. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ María Isabel Carvajal Castro, Carmen Lyra (Spanish) . San José, Costa Rica: Institute Nacional de las Mujeres. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ Carmen Lyra. Editorial Costa Rica (Spanish) . San José, Costa Rica: Editorial Costa Rica. Архів оригіналу за 23 July 2015. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ «Jiménez (2009)», p 8
- ↑ Lavrín, Asunción; Rodríguez Sáenz, Eugenia (2002). Un siglo de luchas, femeninas en América Latina (Spanish) (вид. 1.). San José, Costa Rica: Ed. de la Univ. de Costa Rica. ISBN 978-9977-67-707-1. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ «Jiménez (2009)», p 25
- ↑ Oliver, Myrna (9 червня 1990). Jose Figueres, 82; Former Costa Rican President. Los Angeles, California: The L.A. Times. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ «Jiménez (2009)», p 9
- ↑ Arias, Tomás Federico (9 травня 2016). Exilio de una benemérita de la patria (Spanish) . San José, Costa Rica: La Nación. Архів оригіналу за 15 July 2016. Процитовано 15 липня 2016.
|
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |