Кармен Ліра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кармен Ліра
Carmenlyra.jpg
Ім'я при народженні ісп. Maria Isabel Carvajal Quesada
Народилася 15 січня 1887(1887-01-15)[1] або 15 січня 1888(1888-01-15)[2][3]
Сан-Хосе, Коста-Рика
Померла 14 травня 1949(1949-05-14)
Мехіко, Мексика
Громадянство
(підданство)
Flag of Costa Rica (state).svg Коста-Рика
Діяльність політик, педагог, письменниця, лібретист, дитячий письменник
Alma mater Паризький університет
Володіє мовами іспанська[4]
Нагороди

Кармен Ліра (ісп. Carmen Lyra, справжнє ім'я Марія Ісабель Карвахаль Кесада, ісп. Maria Isabel Carvajal Quesada; 15 січня 1888, Сан-Хосе, Коста-Ріка — 13 травня 1949, Мехіко, Мексика) — псевдонім однієї з перших відомих коста-риканських письменниць. Вчителька і засновниця першої в країні школи Монтессорі. Одна із засновників Комуністичної партії Коста-Ріки (партії «Народний авангард»), а також однієї з перших профспілок коста-риканських працівниць. Крім того, вона однією з перших в латиноамериканській літературі виступила з критикою економічного і політичного панування фруктових компаній США в країнах регіону.

Біографія[ред. | ред. код]

Кармен Ісабель Карвахаль Кесада народилася 15 січня 1888 року у Сан-Хосе і навчалася у Вищій школі для дівчаток, яку закінчила в 1904 році[5]. Вона почала працювати в госпіталі Сан-Хуан де Діос в 1906 році, але не знайшовши свого покликання в релігійному житті зайнялася педагогічною та літературною діяльністю. Почала публікувати статті в газетах («Diario de Costa Rica», «La Hora», «La Tribuna») і журналах («Ariel», «Athenea» і «Pandemonium»).

У 1918 році опублікувала свій перший роман «візку» (En una silla de ruedas), що зображає національні звичаї очима паралізованого хлопчика, який став художником[6]. Під час вчительського протесту проти диктатури Федеріко Тіноко Гранадоса в 1919 році Кармен Ліра виступила з промовою, після якої натовп спалив урядове телеграфне відділення. Її оголосили в розшук, але їй вдалося втекти[7]. У 1920 році опублікувала свою відому книгу — збірник народних казок «Казки моєї тітоньки Панчіти» (Los Cuentos de Mi Tia Panchita)

Після падіння диктатури Карвахаль надана стипендія для навчання за кордоном, в Сорбонні. Вона також відвідала школи в Італії і Англії для оцінки використовуються в Європі педагогічних методик. Повернувшись у 1921 році очолила відділ дитячої літератури в Нормальній школі (педагогічному коледжі) Коста-Ріки. У 1926 році Кармен Ліра заснувала і очолила перший навчальний заклад країни за методикою Монтессорі — дитячий садок, який брав учнів з бідних сімей Сан-Хосе[8].

Будинок Ліри став місцем збору інтелектуалів і письменників, і вона все більше втягувалася в ліву політичну діяльність. У 1931 році вона і Мануель Мора Вальверде заснували Комуністичну партію Коста-Ріки[9]. До неї приєдналися колеги-вчительки Марія Альфаро де Мата, Одилія Кастро Ідальго, Адель Феррето, Анжела Гарсія, Луїса Гонсалес, Стелла Перальта, Емілія Прієто, Лілія Рамос, Сільва Естер і Ортенсія Селайя, що радикалізувалися в нормальній школі і виступили проти патріархального суспільства, що зводив ролі жінки виключно до будинку, шлюбу і материнства[10]. У тому ж році Кармен Ліра і Луїса Гонсалес утворили Союз трудящих жінок і запропонували створити профспілку для педагогів Коста-Ріки, яка утворена тільки в 1939 році Одилією Кастро.

У 1931 році опублікувала цикл розповідей про робочих бананових плантацій «Банани і люди» (Bananos Hombres y), що передбачив організований комуністами дійсний страйк 1934 року, в якій вона зіграла значну роль[11].

По мірі того, як її політична діяльність ставала все більш радикальною, Кармен Ліра була відсторонена від викладання. А в 1948 році, після завершення Громадянської війни в Коста-Ріці, коли Хосе Фігерес Феррер заборонив компартію[12], Кармен Ліра відправлена у вигнання в Мексику. Незважаючи на неодноразові прохання повернутися додому внаслідок важкої хвороби, повернутися в Коста-Ріку влада їй так і не дозволила; вона померла в Мехіко 14 травня 1949 року.[13].

У 1962 році освітня рада Кобано назвав на її честь школу, а Законодавчі збори Коста-Ріки посмертно нагородило її в 1976 році. Ліра була включена в Галерею жінок Коста-Ріки у 2005 році[14]. Її портрет зображено на банкноті в двадцять тисяч колонів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. La Nación — 1946.
  2. Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  3. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Jiménez, Diana (2009). Carmen Lyra: A Political Existence. Sara Lawrence College, Yonkers, New York: ProQuest. с. 7. ISBN 978-1-109-18824-0. Процитовано 22 July 2015. 
  6. Quesada Villalobos, María Patricia (2009). En una silla de ruedas o la doble conformación del héroe. Universidad de Costa Rica (Spanish). San José, Costa Rica: Universidad de Costa Rica. Процитовано 22 July 2015. 
  7. María Isabel Carvajal Castro, Carmen Lyra (Spanish). San José, Costa Rica: Institute Nacional de las Mujeres. Процитовано 22 July 2015. 
  8. Carmen Lyra. Editorial Costa Rica (Spanish). San José, Costa Rica: Editorial Costa Rica. Архів оригіналу за 23 July 2015. Процитовано 22 July 2015. 
  9. «Jiménez (2009)», p 8
  10. Lavrín, Asunción; Rodríguez Sáenz, Eugenia (2002). Un siglo de luchas, femeninas en América Latina (Spanish) (вид. 1.). San José, Costa Rica: Ed. de la Univ. de Costa Rica. ISBN 978-9977-67-707-1. Процитовано 22 July 2015. 
  11. «Jiménez (2009)», p 25
  12. Oliver, Myrna (9 June 1990). Jose Figueres, 82; Former Costa Rican President. Los Angeles, California: The L.A. Times. Процитовано 22 July 2015. 
  13. «Jiménez (2009)», p 9
  14. Arias, Tomás Federico (9 May 2016). Exilio de una benemérita de la patria (Spanish). San José, Costa Rica: La Nación. Архів оригіналу за 15 July 2016. Процитовано 15 July 2016.