Мотрич Катерина Вакулівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Катерина Мотрич)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Катерина Мотрич
Народилася30 листопада 1947(1947-11-30) (76 років)
с. Васильків, Черкаська область
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьписьменниця
Alma materКиївський державний університет
Мова творівукраїнська
Жанрпроза

Катери́на Ваку́лівна Мо́трич (30 листопада 1947) — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності.

Народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків (нині — Звенигородського району) Черкаської області.

Навчання

[ред. | ред. код]

Закінчила Васильківську середню школу. У 1971 році закінчила Київський державний університет факультет журналістики. Працювала в редакції газети «Молода гвардія» коректором, товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо.

Творчість

[ред. | ред. код]

Авторка книжки оповідань «Соняхи» (1977), збірок оповідань і повістей «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові і болю» (1989), роману «Досвіток» (1987). Сповнена ліризму проза Катерини Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних цінностей В останні роки письменниця широко використовує форму молитви («Молитва до мови»[1], «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України», всі — 1991 р.

Її перу належить роман «Ніч після сходу сонця». Не залишилась авторка байдужою і до такої болючої теми, як «Чорнобиль „Звізда Полин“» (збірка)[2]. У 2013 році у видавництві «Сполом» опублікований роман «Вавилонська вежа».

Сучасна проза письменниці відрізняється від ранньої історичною тематикою, порушеними глобальними проблемами, вона глибоко патріотична, з екскурсом у непросту українську історію та не менш просту й почасти трагічну сучасність. Її твори вирізняються цікавою сюжетністю, духовною тематикою, емоційністю, образністю й власним неповторним стилем.

Повісті та оповідання:
  • «Соняхи» (1977), «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові та болю» (1989), «Звізда полин» (2000), Молитва до Мови Рух. 2001. Ч. 32-33. С. 8.
Романи:
  • «Досвіток» (Київ: Дніпро) (1987), «Ніч після сходу сонця» (Київ: Видавниче Товариство «Криниця») (2004), «Вавилонська вежа» (Львів: Криниця) (2011), «Трьохсотлітня голгофа. Фавор» (видавництво Ярославів Вал) (2018)[3].
  • роман у віршах «Мотрині ночі» (2006), поетична збірка «Почайна» (2007; усі — Київ).
У журналі «Неопалима купина»:
  • п'єса «Кайдашева земля» (2007).
Низка резонансних публіцистичних статей:
  • у газеті «Слово Просвіти»: «Терня у боки» (2000), «Ім'я їм регіон» (2011), «ДНК варвара», «Чия земля?» (обидві — 2017);
  • у газеті «Літературна Україна»: «Армагеддон державотворення — імунодефіцит духу…» (2010), «Телетусовка, або Синдром аварійності» (2013).

Відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Мистецька премія «Київ» імені Івана Миколайчука в галузі кіномистецтва (2004)
  • Лауреатка Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2007)[4]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Молитва до мови. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
  2. Катерина Мотрич. Політ журавлів над нетолоченими травами. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
  3. Катерина Мотрич і М. Слабошпицький
  4. Журнал «Дніпро». Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Бурій В. Її молитви теплять душу / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2012. — 30 лист. — С. 4
  • Катерина Мотрич. Молитва до Мови // Рух. — 2001. — ч. 32-33. — С. 8
  • В. Бурій. Катерина Мотрич: штрихи до біографії і творчості / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. — 11 січ. — С. 2. — (Особистості). Те саме // Катеринопільський вісник. — 2002. — 5 лист. — С. 3
  • Катерина Мотрич [Архівовано 18 березня 2020 у Wayback Machine.]
  • Її молитви теплять душу