Мотрич Катерина Вакулівна
| Катерина Мотрич | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народилася | 30 листопада 1947 (76 років) с. Васильків, Черкаська область | |||
| Громадянство |  СРСР →  Україна | |||
| Національність | українка | |||
| Діяльність | письменниця | |||
| Alma mater | Київський державний університет | |||
| Мова творів | українська | |||
| Жанр | проза | |||
|
| ||||
Катери́на Ваку́лівна Мо́трич (30 листопада 1947) — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності.
Народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків (нині — Звенигородського району) Черкаської області.
Закінчила Васильківську середню школу. У 1971 році закінчила Київський державний університет факультет журналістики. Працювала в редакції газети «Молода гвардія» коректором, товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо.
Авторка книжки оповідань «Соняхи» (1977), збірок оповідань і повістей «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові і болю» (1989), роману «Досвіток» (1987). Сповнена ліризму проза Катерини Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних цінностей В останні роки письменниця широко використовує форму молитви («Молитва до мови»[1], «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України», всі — 1991 р.
Її перу належить роман «Ніч після сходу сонця». Не залишилась авторка байдужою і до такої болючої теми, як «Чорнобиль „Звізда Полин“» (збірка)[2]. У 2013 році у видавництві «Сполом» опублікований роман «Вавилонська вежа».
Сучасна проза письменниці відрізняється від ранньої історичною тематикою, порушеними глобальними проблемами, вона глибоко патріотична, з екскурсом у непросту українську історію та не менш просту й почасти трагічну сучасність. Її твори вирізняються цікавою сюжетністю, духовною тематикою, емоційністю, образністю й власним неповторним стилем.
- Повісті та оповідання:
- «Соняхи» (1977), «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові та болю» (1989), «Звізда полин» (2000), Молитва до Мови Рух. 2001. Ч. 32-33. С. 8.
- Романи:
- «Досвіток» (Київ: Дніпро) (1987), «Ніч після сходу сонця» (Київ: Видавниче Товариство «Криниця») (2004), «Вавилонська вежа» (Львів: Криниця) (2011), «Трьохсотлітня голгофа. Фавор» (видавництво Ярославів Вал) (2018)[3].
- роман у віршах «Мотрині ночі» (2006), поетична збірка «Почайна» (2007; усі — Київ).
- У журналі «Неопалима купина»:
- п'єса «Кайдашева земля» (2007).
- Низка резонансних публіцистичних статей:
- у газеті «Слово Просвіти»: «Терня у боки» (2000), «Ім'я їм регіон» (2011), «ДНК варвара», «Чия земля?» (обидві — 2017);
- у газеті «Літературна Україна»: «Армагеддон державотворення — імунодефіцит духу…» (2010), «Телетусовка, або Синдром аварійності» (2013).
- Мистецька премія «Київ» імені Івана Миколайчука в галузі кіномистецтва (2004)
- Лауреатка Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2007)[4]
- ↑ Молитва до мови. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
- ↑ Катерина Мотрич. Політ журавлів над нетолоченими травами. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
- ↑ Катерина Мотрич і М. Слабошпицький
- ↑ Журнал «Дніпро». Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
- Бурій В. Її молитви теплять душу / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2012. — 30 лист. — С. 4
- Катерина Мотрич. Молитва до Мови // Рух. — 2001. — ч. 32-33. — С. 8
- В. Бурій. Катерина Мотрич: штрихи до біографії і творчості / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. — 11 січ. — С. 2. — (Особистості). Те саме // Катеринопільський вісник. — 2002. — 5 лист. — С. 3
- Катерина Мотрич [Архівовано 18 березня 2020 у Wayback Machine.]
- Її молитви теплять душу
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |