Кваго

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кваго́ (хангиль: 과거, ханча: 科擧) — іспити, що дають право вступити на державну службу в корейських державах Пізня Сілла, Корьо і Чосон. Введено під впливом китайського іспиту кецзюй, але, на відміну від Китаю, в Кореї до іспиту на вищі посади допускали лише людей шляхетного походження (янбан і янін), а люди з нижчих станів[1] до іспитів не допускалися[2]. Як і в Китаї, іспити-кваго могли складати лише чоловіки.

Кваго
Хангиль
과거
Ханча
科擧
Нова латинізація gwageo
Система Макк'юна — Райшауера kwagŏ

Проведення кваго вплинуло на «шлях розвитку політичної структури як симбіоз чиновництва та аристократії[3]». Також це сприяло зміцненню конфуціанства. «На підставі результатів кваго чиновник міг розраховувати на отримання чергового рангу, а отже, на просування по службі. У зв'язку з цим конфуціанство почало відігравати ще важливішу роль у системі освіти феодальної Кореї»[4].

Хронологія[ред. | ред. код]

Більшість джерел початком проведення в Кореї іспитів-кваго називає 958 рік[5][6], К. В. Асмолов[ru] називає 928 рік[3].

Прийшовши до влади та заснувавши державу Чосон, Лі Сонгьо посилив систему державних іспитів на здобуття чиновницької посади[7]. Підготовкою та проведенням іспиту в Чосоні займалася Палата ритуалів — Єчжо́[6]. Коли чиновники складали державні іспити, серед екзаменаторів не могло бути їхніх родичів[8].

Скасовано іспити-кваго лише наприкінці XIX століття, за прем'єр-міністра Кім Хон Чіпа[en] (реформа Кабо[en]).

Регламент[ред. | ред. код]

Ті, хто складав іспит, мали продемонструвати знання китайських класичних творів[en]: п'ять основних творів (І цзін, Шу цзін, Ши цзін, Лі цзі, Чуньцю) і три історії (Ши цзі, Ханьшу та Хоу Ханьшу). Екзаменаційні роботи писали класичною китайською мовою — веньян (у Кореї її називали «ханмун»[9]).

Іспити на здобуття посади проходили лише в столиці п'ять разів на рік. Іспити на здобуття наукових ступенів: чинса і севон — проводилися раз на три роки, причому спочатку проводився попередній іспит чхосі́, за підсумком якого відбирали кандидатів на іспит хвесі[10].

Согва́ і тегва́ — «малий» і «великий» іспити, фактично перший був іспитом на ступінь, другий — на посаду. Зазвичай між здаванням согва та тегва проходило кілька років, іноді дев'ять або більше[11]. Тонда́н — позачерговий іспит, влаштовуваний з нагоди тієї чи іншої урочистої події (сходження на престол нового правителя тощо)[12].

Тим, хто успішно склав іспити на цивільні посади, видавали свідоцтва на червоному папері — хонпхе[8].

Чхвідже[ред. | ред. код]

Крім держіспитів кваго, існували різні іспити чхвідже (відбір здібних). Такі іспити давали право обіймати нижчі чиновні чи технічні посади (місцеві адміністратори, дрібні чини дипломатичної служби, перекладачі, наглядачі на переправі, бібліотекарі, писарі та інші дрібні чиновники)[8].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Нижчими станами вважали м'ясників, акторів, музикантів, лікарів, шаманів, невільних селян та буддійських ченців. «1537 року прийнято новий закон, який забороняє складати іспити ремісникам та торговцям. Крім того, права складати іспити були позбавлені і діти дворян від вільних наложниць, нащадки політичних злочинців, а також діти та онуки вдів, які вийшли повторно заміж», — Корнєєва, 2017
  2. ↑ «Хоча всі простолюдини, за винятком нобі, які здобули шкільну освіту, могли брати участь у іспитах, туди не допускали дітей зрадників і продажних чиновників, синів та онуків жінок, які вдруге вийшли заміж, а також усіх незаконнонароджених (сооль)», — Хан Йон'у, 2010. С. 16
  3. ↑ а б Асмолов, С. 14
  4. ↑ Витченко М. А. Характеристика читательской аудитории раннего Чосона (XIV—XVI вв.) [Архівовано 2023-03-14 у Wayback Machine.] з посиланням на Пак Хісу, Толстокулаков, 2005. С. 39.
  5. ↑ БРЭ. Архів оригіналу за 14 березня 2023. Процитовано 14 березня 2023.
  6. ↑ а б Курбанов
  7. ↑ Хан Йон'у пише: «Критерієм відбору чиновників стало шанобливе ставлення до здібностей. Головними принципами відбору кадрів у період Чосон стали „Не чинити перешкод для мудрих та добрих“ та „Висувати тільки здібних“. Завдяки дотриманню цих принципів, порівняно з попереднім періодом Корьо, скоротилася кількість призначень за принципом имсо́ (за „правом тіні“. — Прим. пер.) і зросла вимогливість під час підбору кадрів. У період Корьо був поширеним привілей имсо, за яким один із синів, онуків, зятів, молодших братів і племінників чиновника вище 5 рангу міг отримати посаду низького рангу без іспитів. У період Чосон цей привілей скоротився і поширювався тільки на дітей та родичів чиновників вище 2 рангу. Привілеї чиновників вище 3 рангу поширювалися лише на одного з їхніх синів або онуків, чиновників відомств Іджо, Пьонджо, Самса та ін. — тільки на старшого сина; але й у цьому разі діти чиновників мали проходити іспит на здібності, а одержувані ними посади обмежувалися нижчою категорією. Так що в період Чосон практично не було випадків, коли високі посади успадковувалися за принципом имсо», — Хан Йон'у, 2010
  8. ↑ а б в Хан Йон'у, 2010.
  9. ↑ «У зв'язку з поширенням конфуціанської освіти та державного іспиту на чиновний ранг освічені люди Корьо мали досконало володіти ханмуном (кит. — веньянь), тобто давньокитайською мовою, тому серед панівного класу широку популярність мала китайська література. Ханмун став державною письмовою мовою, призначеною для ділового листування, офіційної документації, наукових та творчих праць. Вільне володіння ним стало обов'язковим для всіх представників феодальної верхівки Корьо». Культура Кореи. Учебное пособие. Часть 1. // Сост. Л. А. Андронова. [Архівовано 2021-09-01 у Wayback Machine.] — Томск, Томский политехнический университет, 2014. С. 119.
  10. ↑ Студентів Сонгюнгвана, які мали відмінні оцінки, звільняли від первинних іспитів (чхосі) і вони могли відразу складати наступні іспити (поксі). — Хан Йон'у, 2010
  11. ↑ Волков 1999
  12. ↑ Восточная новелла

Література[ред. | ред. код]

  • 변태섭 (Byeon Tae-seop) (1999).韓國史通論 [Outline of Korean History](кор.). (20th printing, 4th ed.). Seoul: 三英社 (Samyeongsa). ISBN 9788944591013.
  • Lee, Ki-baik (1984). A New History of Korea. Перекладається по Wagner, Edward W.(англ.). Seoul: 一潮閣 (Ilchokak Publishers). ISBN 9788933702048.
  • SNUERI (Seoul National University Educational Research Institute), ed. (1997). 한국교육사 [Educational History of Korea](кор.). Seoul: 교육과학사 (Kyoyook Book Publishing Co.). ISBN 89-8287-130-6.
  • Murat Kaçer. Liyakat temelli bürokrasi: Kore kamu sіnavları (gwageo) (958—1894) Інститут соціальних наук Університету[en] імені Мехмета Акіфа Ерсоя, Бурдур, Туреччина)(тур.)
  • Асмолов К. В. Корейская политическая культура: Традиции и трансформация. — 2-е изд., пер. и доп. — М. : Русский фонд содействия образованию и науке ; Университет Дмитрия Пожарского, 2017. — 704 с. — ISBN 978-5-91244-217-9.
  • Волков С. В. Служилые слои на традиционном Дальнем Востоке. — М.: Восточная литература, РАН, 1999.
  • Волков С. В. Чиновничество и аристократия в ранней истории Кореи. — М.: Наука, Гл. ред. восточной литературы, 1987.
  • Восточная новелла. — М.: Издательство восточной литературы, 1963.
  • Корнеева И. В. Тема государственных экзаменов в средневековой корейской литературе // Молодой учёный. — 2017. — № 23.1 (157.1). — С. 31—33.
  • Курбанов С. О. История Кореи с древности до начала XXI века. — СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2022
  • Пак Хису, Толстокулаков И. А. Образование в общественно-политической системе государств Корейского полуострова. — Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 2005. — 253 с.
  • Хан Ёнъу. История Кореи: новый взгляд ((Часть IV) Глава 2. Преобразования в системе управления. Ч.4 Система образования и выдвижения на должности) / Пер. с корейского под ред. М. Н. Пака, К. В. Хазизовой. — М.: «Восточная литература», 2010. — 758 с. — ISBN 978-5-02-036442-4

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кваго&oldid=42341148