Квіткокол рудовусий
| Квіткокол рудовусий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Diglossa mystacalis Lafresnaye, 1846 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Квіткокол рудовусий[2] (Diglossa mystacalis) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Перу і Болівії.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 13-14,5 см, вага 15 г. Забарвлення переважно чорне, блискуче, надхвістя синювато-чорне. Під дзьобом у представників номінативного підвиду є рудувато-коричневі "вуса".
У представників підвиду D. m. unicincta "вуса" білі, крім того, на грудях у них є рудувато-коричневий "комір". Представники підвиду D. m. pectoralis мають подібне забарвлення, однак нижня частина цього "коміра" у них біла. У представників підвиду D. m. albilinea забарвлення є подібним до забарвлення представників номінативного підвиду, однак "вуса" у них охристі або кремово-білі, а плечі сірі.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють чотири підвиди:[3]
- D. m. unicincta Hellmayr, 1905 — Анди на півночі Перу (від південного Амазонаса до річки Уайяґа в центральному Уануко);
- D. m. pectoralis Cabanis, 1873 — Анди в центральному Перу (від центрального Уануко до Хуніна);
- D. m. albilinea Chapman, 1919 — Анди на півдні Перу (від Аякучо до Пуно);
- D. m. mystacalis Lafresnaye, 1846 — Болівійські Анди.
Поширення й екологія[ред. | ред. код]
Рудовусі квіткоколи мешкають на східних схилах Анд в Перу і Болівії. Вони живуть на узліссях вологих гірських і хмарних лісів, у високогірних чагарникових заростях та на високогірних луках парамо. Зустрічаються поодинці, на висоті від 2500 до 4000 м над рівнем моря.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Diglossa mystacalis: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 03 липня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 03 липня 2022.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |