Ковач Ігор Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Костянтинович Ковач
Ковач Ігор Костянтинович.jpg
Народився 12 листопада 1924(1924-11-12)
станиця Пролетарська, Ростовська область, СРСР
Помер 24 жовтня 2003(2003-10-24) (78 років)
Харків, Україна
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність композитор
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни II ступеня Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ» Медаль «50 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»
Медаль Жукова
Заслужений діяч мистецтв України — 1975

Ковач Ігор Костянтинович — український композитор. Заслужений діяч мистецтв України (1975).

Народився 12 листопада 1924(19241112) р. у станиці Пролетарській, Ростовської області.

Учасник Другої світової війни. Закінчив Харківську консерваторію по класу композиції В. Барабашова. У 1947–54 роках працював педагогом музичної школи та музичного училища в Ялті. З 1959 року – викладач, доцент (1977), професор (1982), зав. кафедри композиції та інструментування (з 1983) Харківського інституту мистецтв. Лауреат Міжнародного конкурсу композиторів ім. Г. Венявського (Познань, 1966), обласної комсомольської премії ім. Зубарєва (1968). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1975), член Національної спілки композиторів України.

Автор музики до науково-популярного фільму «Діалектика якості» (1977) та документальних стрічок: «Революція продовжується» (1967), «Сторінки біографії» (1970). І. К. Ковач – автор творів: опери-балету «Та, що біжить по хвилях» (1987); опери «Блакитні острови» (1988); дитячих балетів «Північна казка» (1975), «Бембі» (1983); муз. комедій «Біля самого синього моря» (1977), «Шлях до сонця» (1981), «Фіктивне одруження» (1988); вок. –симф. – Ораторія (1970), «Пісня Ассоль» (1990); для симф. оркестру – Сюїта (1959), сюїта «Країна Гренландія» (1994), поема «Таврія» (1967), Святкова увертюра (1963), 4 симфонії (1965, 1981 – «Пам'яті А. Хачатуряна», 1983, 1984 – «Сни солдатські»), «Дифірамб» (1976); для кам. оркестру – Соната-пікколо (1992); Концертино – для фортепіано з оркестром (1974), для скрипки і камерного ансамблю (1985), для гобоя і камерного оркестру (1994), для віолончелі з концертом (1976, 1990) та ін.; п'єси, хори, романси, пісні; музики до театральних вистав і кінофільмів.

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеню та медалями. Заслужений діяч мистецтв України (1975).

Помер 24 жовтня 2003 року в Харкові[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА, ПРИСВЯЧЕНА ПАМ'ЯТІ І. КОВАЧА. Архів оригіналу за 13 грудень 2014. Процитовано 12 грудень 2014. 

Джерело[ред. | ред. код]