Кодак Микола Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кодак Микола Пилипович
Народився 30 листопада 1946(1946-11-30)
Тишківка, Новомиргородський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Помер 18 травня 2014(2014-05-18) (67 років)
Київ, Україна
Діяльність літературознавець
Alma mater ЦДПУ
Заклад Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Інститут соціології НАН України і Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Микола Кодак

Микóла Пили́пович Кóдак (псевдонім — Микóла Русе́нко, народився 30 листопада 1946(19461130) в селі Тишківка Златопільського району Черкаської області, нині — Новомиргородський район Кіровоградської області — помер 18 травня 2014 в Києві) — український вчений-літературознавець, книгознавець, культуролог, критик. Доктор філологічних наук, фахівець з теорії та історії літератури.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив восьмирічну школу-інтернат у Златополі, три класи школи-інтернату в Кіровограді, отримав золоту медаль. 1965 вступив на філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту імені О. Пушкіна, який закінчив 1969 з відзнакою.

З 1969 до 1972 працював (з перервою на службу в армії) асистентом кафедри української літератури цього ж інституту.

1969–1970 служив у радянській армії у Вітебську, останні місяці дослужував на офіцерських курсах в Іваново.

1972–1974 закінчив до аспірантуру при Інституті літератури АН УРСР.

З 1974 працював в. о. молодшого наукового співробітника відділу української радянської літератури Інституту літератури АН УРСР.

1975 року одружився на дочці кадрового офіцера, математикові за освітою Ларисі Свиридівні Симоненко.

1977 захистив кандидатську дисертацію "Проблемы психологического анализа в современной советской литературе и роман-дилогия Ирины Вильде «Сестры Речинские», написанням якої керував Леонід Новиченко.

1977–1981 працював науковим співробітником-консультантом сектору суспільних наук Президії Академії наук УРСР.

1981–1987 завідував відділом книгознавства Центральної наукової бібліотеки АН УРСР.

З червня 1987 до 1991 працював завідувачем відділу наукової інформації з суспільних наук АН УРСР.

1991–1992 — старший науковий співробітник відділу політичної інформації, завідувач сектору суспільно-політичних рухів на Україні Інституту соціології Академії наук України.

З 1992 до 2014 працює в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка спочатку старшим науковим співробітником відділу нової української літератури, з 1996 – старшим, а з 1997 (після захисту докторської дисертації) – провідним науковим співробітником відділу теорії літератури.

В 1997 захистив докторську дисертацію на тему «Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст.» (останню з фактично трьох написаних; перша — «Время. Произведение. Книга.»)

Виховав когорту науковців-теоретиків, найвідоміші серед яких — Юрій Тимошенко (м. Черкаси), Олексій Кіскін, Тетяна Білоброва (м. Ізмаїл), Олена Ляшенко (м. Київ), Юрій Климюк (м. Чернівці) та інші.

2004 року вийшов на пенсію, рік потратив на лікування, а 2005 знову повернувся в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України на посаду провідного наукового співробітника, на якій пропрацював до останніх днів життя.

Помер після важкої тривалої хвороби 18 травня 2014 в Києві. Похований на Байковому цвинтарі (колумбарій № 1).

Доробок[ред. | ред. код]

Автор наукових книг:

  • «Психологізм соціальної прози» (1980);
  • «Время. Произведение. Книга» (1987);
  • «Поетика як система» (1988, 2010);
  • «Траєкторія баладного трагізму. Динаміка жанру: 20-30-ті роки» (1999);
  • «Авторська свідомість і класична поетика» (2006, 2014);
  • «Микола Хвильовий як митець-психолог» (2008);
  • «Огром Євгена Плужника-поета» (2008);
  • «Драматика Миколи Куліша („Патетична соната“)» (2011),
  • «Поетика Олеся Гончара-романіста» (2012),
  • «Семіосфера Миколи Бажана: роздуми над творчістю Майстра» (2013);
  • «Вибране: статті, рецензії, питання/проблеми теоретичні» (у 2-х тт., 2015);
  • «Долаючи драматизм життя: наукові розмисли над творчістю Лесі Українки» (2016);

у співавторстві:

  • «Сучасна українська лірика: процеси оновлення поетичних форм» (1982);
  • «Бытие книги» (1991);
  • «Культура українського народу» (1994).

2012 року видав єдину поетичну збірку «Сонети».

Написав й опублікував ряд літературно-критичних статей про творчість Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Стефаника, В. Сосюри, М. Бажана, І. Багряного, В. Стуса, В. Базилевського, А. Дімарова, В. Слапчука, О. Шарварка, П. Коробчука та інших.

У співпраці з ПВД «Твердиня» (м. Луцьк) видав одинадцять книг.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Медаль АН УРСР та Премія для молодих учених (1979).
  • Лауреат літературної премії ім. Сергія Єфремова (Інститут літератури НАН України (2007).
  • Звання та диплом Почесного професора Ізмаїльського державного педагогічного інституту за видатні досягнення в галузі освіти і на честь 60-річного ювілею (2006).

Посилання[ред. | ред. код]