Користувач:Мария Фицджеральд/Чернетка

Леонід Могилевський Léonide Moguy
Ім'я при народженні	Леонід Могилевський
Народився	14 липня 1899(1899-07-14) Одеса, Російська імперія
Помер	21 квітня 1976(1976-04-21) (76 років) Париж, Франція
Діяльність	кінорежисер

Леонід Могилевський (фр. Léonide Moguy, 14 липня 1899(18990714), Одеса — †21 квітня 1976, Париж, Франція) – український, французький, італійський американський режисер, один із піонерів української кінохроніки, кінооглядач.

Життя в Україні

Народився в Одесі у купецькій родині. Під час Першої світової війни воював рядовим у складі 51-го Литовського піхотного полку царської армії в Сімферополі. Після закінчення війни навчався на медика, підпрацьовуючи у кіноательє підтриємця Дмитра Харитонова. 

Лікарем Могилевський не став, однак став юристом, закінчивши 1924 року Одеський Інститут народного господарства. Невдовзі його запросили стати юридичним радником ВУФКУ на Одеській кінофабриці. Там Могилевський цікавився не лише буквою закону, а й законами та принципами монтажу, асистуючи режисеру Миколі Салтикову. 

У 1927 році Могилевський уже очолював відділ кінохроніки ВУФКУ, був колегою по цеху Дзиґи Вертова та Михаїла Кауфмана. Разом із Олександром Довженком ініціював створення першої кінотеки українських фільмів. Очолюваний Могилевським відділ починає випуск «Кінотижня», а потім і «Кіножурналу» ВУФКУ – добірок свіжої кінохроніки, «своєчасної та злободенної», що стають на той час чи не єдиним джерелом новин.

Тоді ж Могилевський створює дві монтажні стрічки – «Як це було» (1927) і – у співпраці з режисером Я. Габовичем – «Документи епохи» (1928). Остання стрічка – найбільш відомий монтажний фільм ВУФКУ, створений на основі 150 000 метрів хроніки 1917–1922 років.

В основу фільму Леонід Могилевський поклав архівний матеріал («кавалки позитиву» і дореволюційний «мотлох»), що зберігся в архівах кіностудій ВУФКУ, або був викуплений у інших кіно-організацій та приватних осіб.

Беручи активну участь у Товаристві друзів радянського кіно, Могилевський монтує 16 коротких метрів товариства, як то «Дайош», «Піковий квиток», зафільмованих аматорською Кіноекспериментальною майстернею під керівництвом Гліба Затворницького.

Еміграція

У 1929 році режисер емігрує до Франції, де бере псевдонім Léonide Moguy – Леонід Моґі – який стане його ім’ям на все життя. Під час Другої світової війни Моґі живе в США, після знову повертається до Європи – фільмує у Франції та Італії. Після виїзду з СРСР знімає близько 20 картин. У 1938 році фільм Леоніда Моґі «В’язниця без ґрат» бере участь у Венеційському кінофестивалі, де отримує Кубок міністерства масової культури і номінується на головну нагороду фестивалю як найкращий іноземний фільм. 

У 1947 році його картина «Вірсавія» номінується на Велику міжнародну премію Венеційського кінофестивалю. А в 1950 році фільм Моґі «Завтра – надто пізно» номінується на «Золотого Лева» – головну нагороду Венеційського кінофестивалю, та визнається найкращим італійським фільмом року.

В популярній культурі

Фільми Леоніда Моґі «Париж у сутінках» (1943) та «Аравійська пригода» (1944) Квентін Тарантіно згадує серед стрічок, які надихали його на створення «Безславних виродків» (2009), ставлячи їх в один ряд із роботами Жана Ренуара та Фріца Ланґa.

Фільмографія

Режисер

• 1927 – Як це було (не зберігся)
• 1928 – Документи епохи (у співпраці з режисером Я. Габовичем)
• 1938 – В'язниця без ґрат (Prison sans barreaux)
• 1938 – Конфлікт (Conflit)
• 1939 – Дезерир (Je t'attendrai)
• 1940 – Божий відбиток (L'empreinte du Dieu)
• 1943 – Париж у сутінках (Paris After Dark)
• 1944 – Аравійська пригода (Action in Arabia)
• 1946 – Зупинка (Whistle Stop)
• 1947 – Вірсавія (Bethsabée)
• 1950 – Завтра вже запізно (Domani è troppo tardi)
• 1951 – Завтра – інший день (Domani è un altro giorno)
• 1953 – Діти кохання (Les enfants de l'amour)
• 1956 – Уздовж тротуарів (Le long des trottoirs)
• 1957 – Подаруй мені шанс (Donnez-moi ma chance)
• 1961 – Чоловіки хочуть жити (Les hommes veulent vivre)

Посилання

Леонід Могилевський на сайті ВУФКУ