Кошонін Сергій Анатолійович
| Кошонін Сергій Анатолійович | ||
|---|---|---|
| Сергей Анатольевич Кошонин | ||
| Дата народження | 11 квітня 1958 (66 років) | |
| Місце народження |
Ленінград, Російська РФСР, СРСР | |
| Громадянство |
 СРСР Росія | |
| Професія | актор, продюсер | |
| Кар'єра | 1974 — дотепер | |
| Нагороди |
| |
| IMDb | ID 0467059 | |
Сергій Анатолійович Кошонин (11 квітня 1958, Ленінград) — радянський і російський актор театру і кіно, Заслужений артист Російської Федерації (2006).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 11 квітня 1958 року в Ленінграді (Нині в Санкт-Петербурзі).
У 1975 році вступив в ЛДІТМІК на курс Аркадія Кацмана і Льва Додіна Після закінчення училища 20 років служив у Молодіжному театрі на Фонтанці[1].
У Молодіжному театрі на Фонтанці під керівництвом Семена Співака зіграв понад сто ролей, працював з режисером Володимиром Малищицьким . Зіграв найбільш значущі ролі в спектаклях за творами Олександра Володіна.
C 1995 року зайнявся продюсуванням на телебаченні: першим проектом стала циганська група «Кабріолет», потім антреприза в творчому об'єднанні «Арт-Пітер»[2] .
Став популярний після виконання ролі майора Максима Виригіна в телесеріалі "Убивча сила"[3]. У 2010 році в складі делегації російських акторів Георгія Штиля та Євгена Леонова-Гладишева до Іжевська зустрічався з конструктором стрілецької зброї М. Т. Калашниковим. У результаті про конструктора був знятий фільм «Честь маю» (автор і режисер Олександр Рабинович).
Сім'я: дружина Лоліта Кошоніна[4].
Син Іван Сергійович Кошонін.
Театральні роботи[ред. | ред. код]
- «Ах, Невський, всемогутній Невський…»
- «Дорога Олена Сергіївна»
- «Гроза»
- «Міщанин у дворянстві»
- «На брудершафт»
- «Падша дружина інженера Мамбретті»[5]
- «Сто братів Бестужевих»
- «Танго»
- «Тригрошова опера»
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1975 — Щоденник директора школи — Ігор Кольцов
- 1980 — Остання втеча — жених Соні
- 1982 — Сліди залишаються — Мартинов (епізод)
- 1984 — Жив-був лікар — Сергій Шумилін
- 1984 — Макар-слідопит — червоноармієць Васильєв
- 1986 — Звіздар — журналіст
- 1988 — Політ птиці — Боря
- 1989 — Інтердівчинка — таксист
- 2001 — Темна ніч
- 2003 — Російські страшилки — Мер
- 2005 — Нелегал
- 2007 — Закон зайця — підполковник Мар'янов Едуард Іванович, заступник начальника відділу розслідування вбивств ГУВС
- 2007 — Стратити не можна помилувати — Ратіков
- 2007 — Платки — Альберт
- 2008 — Ляльки чаклуна — Андрій Григорович Самарцев, бізнесмен
- 2008 — Тільки вперед — генерал Сергій Прохоров
- 2010 — Не скажу — продюсер фільму
- 2012 — Бендер, кров. Фільм перший — Слідчий Покровський
- 2012 — Випробування вірністю
- 2012 — Механік — генерал
- 2012 — Хмуров — Тимофій Кирилович Корнєєв
- 2013 — Дружина офіцера — Сергій Вікторович Гусєв
- 2013 — Морські дияволи. Смерч. Долі — Антон Маховський
- 2014 — Шаманка — Ілля Аркадійович Долгов
- 2015 — Народжена зіркою — Мильніков
- 2015 — Така робота — Губанов
- 2015 — Чума — Олександр Олександрович Лопарєв
- 2016 — Рукавичка Аврори — Іван Петрович Синіцин
- 2017 — Лагідна — кримінальний авторитет
- 2019 — Канцелярський щур — Григорій Петрович Бачурін, мер міста Портовий
Телесеріали[ред. | ред. код]
- 1986 — Звіздар — журналіст
- 1998 — Вулиці розбитих ліхтарів-2 — Петро Канарський, «авторитет» (серія «Аварійний захист»)
- 2000 — Агент національної безпеки-2 2 — Костянтин Євгенович Костров, журналіст (серія «Смертник»)
- 2000 — Полювання на Попелюшку — Альберт
- 2000—2006 — Убивча сила — Максим Виригін
- 2001 — Ключі від смерті — Харін
- 2002 — Спецвідділ — Ілля Репніков
- 2003 — Жіночий роман — Віктор Семенович
- 2003 — Мангуст — Крамер
- 2003 — Три кольори любові — Міщенко
- 2005 — Отаман — представник прокуратури
- 2005 — Бандитський Петербург. Фільм 7. Переділ — Степан Бірюльово
- 2005 — Брежнєв
- 2005 — Морські дияволи — генерал Барщевський
- 2005 — Парі — Сергій Анатолійович
- 2005 — Щасливий — шеф редакції
- 2007 — Свій-чужий — актор Сергій (фактично камео)
- 2007 — Брати — Казанцев
- 2007 — Літєйний, 4 — Баринов
- 2007 — Опера. Хроніки вбивчого відділу-3 — Барсуков
- 2007—2008 — Оперативна розробка — Василь Степанович
- 2008 — А. Д. — незнайомець
- 2008 — Виклик — 3 — мер Івашов
- 2008 — Даїшники — Федір Гунів
- 2009 — Шлюбний контракт — Станіслав Миколайович
- 2009 — Місто щастя — Вадим
- 2010 — Військова розвідка. Західний фронт — генерал Олексій Дробот
- 2010 — Прощай, «макаров»! — Михайло Ромів, каперанг (15-та серія «Месник»)
- 2011 — Військова розвідка. Перший удар — генерал Олексій Дробот
- 2011 — Захист свідків — Бодрунов
- 2011 — Страховики — Ананьїв
- 2011 — Лють — Самойлов
- 2012 — ППС — Рогозін
- 2012 — Вулиці розбитих ліхтарів-12 — Лобачов (серія «Дурник»)
- 2012 — Шеф — Дмитро Дмитрович Холодилов, генерал-лейтенант поліції, начальник УЕБ і ПК ГУ МВС РФ по СПБ і ЛО, заступник начальника ГУ МВС по СПБ і ЛО
- 2013 — Одесит — Микола Іванович Тарасов, підполковник, начальник Василеострівського РУВС
- 2013—2014 — Берегова охорона-2 — Дмитро Костянтинович Зубов
- 2013—2014 — Чужий — Арсеній Русланович Килина, депутат Держдуми, олігарх Акула
- 2014 року — Невський — Геннадій Петрович Любимов, полковник поліції, начальник УМВС Центрального району
- 2014—2015 — Біла стріла. Відплата — Мірощук
- 2016 — Мажор — 2 — Едуард Федорович, лікар
- 2017 — Невський. Перевірка на міцність — Геннадій Петрович Любимов, генерал-майор поліції, заступник начальника ГУМВС
- 2017 — Чуже обличчя — Олег Романович Бабаєв, власник мережі ювелірних магазинів «Золотий намет»
- 2018 — Мельник — Віктор Сергійович Березін («Березан»), кримінальний авторитет
- 2019 — Умовний мент — Олександр Сергійович Данилов
Нагороди та звання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сергей Кошонин - актёры. Андрей Федорцов (рос.). Amur Info. 25 грудня 2006. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 10 вересня 2021.
- ↑ Сергей Кошонин: «Если бы захотел, полетел в космос». Вакансия. 1 липня 2008. Архів оригіналу за 10 вересня 2021. Процитовано 10 вересня 2021.
- ↑ Какие рестораны выбирает Сергей Кошонин (рос.). Delinform. 6 травня 2006. Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 10 вересня 2021.
- ↑ Звезда сериала «Убойная сила» Сергей Кошонин: «Недавно купил домик в Финляндии. Теперь я понимаю Владимира Ильича Ленина…» (рос.). Факты и комментарии. 31 серпня 2010. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 10 вересня 2021.
- ↑ Сергей Кошонин полюбил Анну Самохину прямо на сцене (рос.). Комсомольская правда. 30 жовтня 2006. Архів оригіналу за 10 вересня 2021. Процитовано 10 вересня 2021.
|
