Крос Юманіте
Крос Юманіте | |
---|---|
Місто-організатор: | Париж, Венсенський ліс→ іподром дю Трамбле[fr], іноді Ла-Курнев→ стадіон Марвіль[fr] |
Країна-організатор: | Франція |
Проводиться з: | 1933—1968 |
Час проведення: | лютий чи березень, потім квітень |
Дистанції: | крос 1300–2600 м (жінки) 7200–12 500 м (чоловіки) |
Крос «Юманіте» (фр. Cross de L'Humanité) — змагання, організовані французькою газетою «Юманіте» спільно з Трудовою спортивною організацією (OST) і Федерацією робочого спорту і гімнастики[fr] (FSGT). Створено в 1933 році в формі масового змагання з бігу, відкритого для чоловіків і жінок. Змагання проводилися щорічно аж до 1968 року (крім періоду Другої світової війни). Крос проходив в кінці лютого або на початку березня, пізніше в квітні, в Венсенському лісі з фінішем на іподромі дю Трамбле[fr], але іноді і в Ла-Курнев з фінішем на стадіоні Марвіль[fr].
Як і Гран-прі «Юманіте»[fr], заснований Юманіте в 1927 році, крос Юманіте створив в 1933 році Марсель Кашен[ru][1]. Це був результат народного ентузіазму щодо спортивних бігових заходів і залучення комуністичних рухів в спорт в соціальних цілях — спортивного виховання народних мас. Також це політика, пропагандистське підкреслення цінності популярних демократичних режимів з точки зору спорту[2],[3]. Змагання проходили в трьох основних категоріях: забіг асів для елітних бігунів, жіночі та юніорські змагання. Крім цього, були вікові категорії і масові забіги. У перший рік стартувало 500 учасників, в наступному вже 2000[4].
Через політичну прихильність організаторів крос Юманіте не користувався схваленням FFA[fr]. Поль Мерікамп, який був її президентом з 1944 по 1953 рік, заборонив французьким спортсменам[5] брати участь в кросі Юманіте під загрозою виключення з міжнародних змагань, як це було з чемпіонкою Франції 1953 року з кросу[fr] Монікою Карон-Рено за таку участь[2]. Французькі спортсмени могли брати участь тільки анонімно, і Ален Мімун тільки був присутній на трибуні. Основні іноземні спортсмени представляли СРСР, Польщу, Чехословаччину, НДР, Румунію і Угорщину.
На піку популярності забіг 1954 року звів на 10 000 м початківця Володимира Куца (СРСР) і досвідченого багаторазового медаліста Олімпійських ігор Еміля Затопека (ЧССР). 7000 учасників бігли перед 50 000 глядачів[2]. У забігу 1956 року Куц взяв реванш, перемігши поляка Єжи Хроміка[fr], а Еміль Затопек третій в своєму останньому забігу у Франції[6],[7]
З 1957 року FFA визнала крос Юманіте, і рівень змагання виріс. Еміль Затопек брав участь на цей раз як почесний суддя і давав старт. Чоловік забіг 1957 року був також драматичним. Володимир Куц, який перебував не в кращій формі, виграв його з великими зусиллями.
З 1961 року газета «Ле фігаро» за підтримки FFA щорічно до 2000 року проводила в Булонскому лісі Крос Фігаро[fr]. Після перерви в 2000—2012 роках з 2013 його проводить Hugo Events[fr] в парку Сен-Клу[ru].
Останній раз крос Юманіте пройшов в |1968 році. Його наступниками стали Паризький марафон[ru] (з 1976 року) і 20 км Парижа[fr] (з 1979 року). У 1990 році пройшов напівмарафон на призи газети «Юманіте». У 1992 році перший міжнародний крос Валь-де-Марн був також проведений на історичному місці кросу Юманіте в парку дю Трамбле[fr] в Валь-де-Марн[8].
Рік | Дата | Місце | Дистанції | Країн | Бігунів | Глядачів | |
---|---|---|---|---|---|---|---|
I | 1933 | 26 лютого | Вітрі | 1500 (200 жінок) | |||
II | 1934 | 6 лютого | Ла-Курнев | 2000 | |||
III | 1935 | 3 лютого | Ла-Курнев | 3000 (2897[9]) | |||
IV | 1936 | 2 лютого | Ла-Курнев | 4000 | |||
V[10] | 1937 | 14 лютого | Ла-Курнев | 4000 | |||
VI[11] | 1938 | 20 лютого | Ла-Курнев | 4242 | |||
VII | 1939 | 19 лютого | Ла-Курнев | 3000 (більш ніж 200 асів[12]) | |||
Не відбулися через Другу світову війну | |||||||
VIII | 1945 | 18 лютого | Венсенський ліс | 2537 чоловіків і 228 жінок | |||
IX | 1946 | 17 лютого | Венсенський ліс | 4300 | 25 000 | ||
X[13] | 1947 | 23 лютого | Венсенський ліс | чоловіки: 11 600 метрів/двадцять перешкод жінки: 2600 метрів з трьома перешкодами |
9 | більш ніж 5 тисяч (аси: 107 чоловіків/46 жінок) | |
XI | 1948 | 29 лютого | Венсенський ліс | 4515 | |||
XII | 1949 | 13 березня | Венсенський ліс | 5000 | 10 000 | ||
XIII[14] | 1950 | 19 березня | Венсенський ліс | 3 | 5500 | 10 000 | |
XIV[15] | 1951 | 18 березня | Венсенський ліс | більш ніж 5000 | |||
XV[16] | 1952 | 16 березня | Венсенський ліс | 8 | 6231 (заявок) | 30 000 | |
XVI | 1953 | ||||||
XVII | 1954 | 19 березня | Венсенський ліс | 7000 (27 асів[17]) | 50 000[2] | ||
XVIII | 1955 | 27 березня | Венсенський ліс | ||||
XIX | 1956 | 3 березня[уточнити] | Венсенський ліс | ||||
XX[18] | 1957 | 31 березня | 12 | ||||
XXI | 1958 | Венсенський ліс | близько 5000 | ||||
XXII[19] | 1959 | 5 квітня | Венсенський ліс | 11 | близько 25 000 | 50 000 | |
XXIII[20] | 1960 | 10 квітня | Венсенський ліс | 11 | |||
XXIV[21] | 1961 | Венсенський ліс | |||||
XXV[22] | 1962 | 8 квітня | Ла-Курнев | ||||
XXVI[23] | 1963 | ||||||
XXVII[24] | 1964 | ||||||
XXVIII[25] | 1965 | Ла-Курнев | |||||
XXIX[26] | 1966 | 27 березня | Ла-Курнев[уточнити] | ||||
XXX[27] | 1967 | 2 квітня | Ла-Курнев | ||||
XXXI[28] | 1968 | Ла-Курнев |
Цей розділ статті ще не написано. |
Цей розділ статті ще не написано. |
Цей розділ статті ще не написано. |
- ↑ Histoire de L'Humanité - Bref survol historique // Юманіте : газета. — 2009. — 12.
- ↑ а б в г Yohann Fortune. Emil Zatopek dans la Guerre Froide: de la soumission à la rébellion (1948-1968) // Sciences sociales et sport : ревю. — 2012. — Vol. 1, no 5. — P. 53–86.
- ↑ Michaël Attali. Le cross de L'Humanité: un événement médiatique, sportif et idéologique (1933-1957) // Sports et médias. Du XIXe siècle à nos jours : збірник. — Biarritz : éditions Atlantica[fr], 2010. — P. 393-409.
- ↑ Une histoire du Cross de L'Humanité // Sport et Plein Air : ревю. — 2016. — 7.
- ↑ , зокрема, кращим бігунам того часу Алену Мімуну і Ульду Ламіну Абдаллі[fr]
- ↑ Le 9e Cross de L'Humanité. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020.
- ↑ Andrew Boyd Hutchinson. The Complete History of Cross-Country Running: From the Nineteenth Century to the Present Day. — Stanford : Simon & Schuster}, 2018. — ISBN 9781631440779. (англ.)
- ↑ Cross Royal // L'Humanité : газета. — 1992. — 2.
- ↑ Хинчук-Михайлова (35) та 1994, 2897.
- ↑ Zéraphin Znamensky, Zaitzeva, Moreau, Kerpédron, Cordonnier, Givetti et Deroubaix grands vainqueurs des 5e cross de "I'Humanité" // L'Humanité : газета. — 1937. — 2. — P. 8.
- ↑ S. Znamenski, Vassilieva, Carpentier, Mallet, Pannefieu, Levèque, Bassaler et Colette sont les vainqueurs des 6e Cross de « l'Humanité » // L'Humanité : газета. — 1938. — 2. — P. 6.
- ↑ Хинчук-Михайлова (39), 1994 та более 200.
- ↑ Deux grands succès de nos organisations sportives // L'Humanité : газета. — 1947. — 3. — P. 4.
- ↑ La Hongrie avec Penzes (1er) enlève nettement Ie XIIIe Cross de L'Humanité // L'Humanité : газета. — 1950. — 3. — P. 1, 5.
- ↑ Галина Хинчук-Михайлова. 1951 накануне Олимпиады // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1995. — № 12. — С. 18—19.
- ↑ Галина Хинчук-Михайлова. 1952 первая Олимпиада // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1996. — № 1. — С. 20—21.
- ↑ Ежи Хромик // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1956. — № 8. — С. 31.
- ↑ Б. Львов. К итогам зимнего сезона за рубежом На кроссовых дистанциях в Европе // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1957. — № 5. — С. 31–32.
- ↑ Е. Горшков. XXII кросс «Юманите» // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1959. — № 6 (49). — С. 25.
- ↑ Победа советских бегунов в Париже // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1960. — № 5. — С. 31.
- ↑ А. Григорьев. Призы "Юма" – у советских кроссменов // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1961. — № 5. — С. 26, 27.
- ↑ В. Казанцев[ru], заслуженный мастер спорта, Н. Петухова, мастер спорта. А сегодня – Иванов // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1962. — № 5. — С. 25, 26.
- ↑ На дистанциях кроссов // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1963. — № 5. — С. 27.
- ↑ l'Humanité Organe central de parti communiste Français // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1964. — № 5. — С. 2 стр. обложки.
- ↑ Николай Пудов[fr], тренер сборной команды СССР, Николай Голохматов, тренер сборной команды ДСО профсоюзов. Два кросса // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1965. — № 5. — С. 30.
- ↑ Николай Пудов[fr]. Старты кроссменов Технические результаты крупнейших международных соревнований по кроссу // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1966. — № 5. — С. 31.
- ↑ Результаты основных международных соревнований по кроссу 1967 г. // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1967. — № 6. — С. 31.
- ↑ Призы „Юма“ в Москве // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1968. — № 5. — С. 22, 31.