Крістофер Блант

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крістофер Блант
Народився1555
Kidderminsterd, Вустершир, Англія
Помер18 березня 1601(1601-03-18)[1]
Тавер-Гілл, Тауер, Лондон, Королівство Англія
·обезголовлення[2]
ПохованняChurch of St Peter ad Vincula, Tower Hamletsd
Країна Королівство Англія
Діяльністьшпигун, політик
Посадачлен Палати громад у Парламенті Англіїd[2], член Парламенту 1593d[3] і член Парламенту 1597-1598d[3]
БатькоThomas Blountd[4]
У шлюбі зLettice Knollysd[4]

Сер Крістофер Блант (англ. Christopher Blount; 1555/1556[5] — 18 березня 1601) — англійський солдат, таємний агент і повстанець.

Свою службу Крістофер Блант розпочав у домашній гвардії Роберта Дадлі, графа Лестера. Як католик Блант вів листування з паризьким агентом Марії Шотландської, Томасом Морганом. Після смерті графа Лестера Блант одружився з його вдовою, Летицією Нолліс, яка була матір'ю графа Ессекса. Блант став соратником і довіреною особою графа Ессекса, а також був одним із лідерів його останнього заколоту у лютому 1601 року. Приблизно через чотири тижні Крістофера Бланта обезголовили за звинуваченням у державній зраді.

Біографія

[ред. | ред. код]

Крістофер Блант народився у Кіддермінстері, Вустершир, молодшим сином Томаса Бланта, який був родичем Роберта Дадлі, 1-го графа Лестера материнській лінії та одним з його головних офіцерів аж до своєї смерті у 1568 році[6]. Мати Бланта, Мері Поулі, походила з католицької сім'ї, яка проживала в Саффолці. У дитинстві Крістофера відправили у Левен, де він навчався приватно у Вільяма Аллена[7]. Попри те, що він був католиком, Блант отримав призначення одним із молодших конюших графа Лестера до 1584 року[8].

Крістофер вів листування з Томасом Морганом у Парижі — вигнаним агентом королеви Марії Шотландської. Ймовірно, Блант пропонував свої послуги королеві Марії[9]. У відносинах з Морганом Бланта, ймовірно, підтримували Лестер і Френсіс Волсінгем, голова розвідки королеви Єлизавети I[7]. Лестер довіряв Бланту, називав його «містером Кіттом» і дбав про його добробут[10][11]. Крістофер брав участь у Нідерландській кампанії з 1585 до 1587 рік, коли Лестер обіймав посаду генерал-губернатора Голландської республіки[12].

Навесні 1589 року, приблизно через сім місяців після смерті графа Лестера, Блант одружився з його вдовою Летицією, до якої королева Єлизавета відчувала неприязнь у зв'язку з її попереднім шлюбом[13][14]. Син Летиції, Роберт Девере, граф Ессекс, який став новим фаворитом королеви, назвав це «невдалим вибором»[15]. Летиція навпаки була дуже задоволена своїм вибором, про що свідчило її пізнє листування[16]. Тривалий час леді Лестер, як продовжувала називати себе Летиція, і сер Крістофер були зайняті поверненням колосальних боргів графа Лестера та займалися численними судовими позовами, пов'язаними з ними[5].

У 1593 та 1597 роках Блант був членом парламенту від Стаффордшира, де він проживав з дружиною; його обрали на прохання графа Ессекса, який мав вплив в окрузі[17]. У 1596 році Блант, як полковник, брав участь у Кадіській експедиції, а у 1597 році — в експедиції на Азорські острови. Крістофер Блант був одним із головних послідовників графа Ессекс і брав участь у його останньому заколоті у 1601 році. За словами Роберта Сесіла, у своєму зізнанні граф Ессекс звинуватив кількох інтриганів, які намагалися знищити власну країну, особливо Бланта та двох його секретарів [Генрі] Каффа та Темпла[18]. Під час зізнання граф Ессекс У неділю, 8 лютого, він спробував підняти повстання у Лондоні і, коли їхав пліч-о-пліч з пасербом у місто, був важко поранений у щоку[19]. Після арешту Бланта несли на ношах на суд, оскільки на той час він ще не оговтався від травми. Приблизно через чотири тижні після страти Ессекса Блант був обезголовлений на Тавер-Гілл за звинуваченням у державній зраді[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Lundy D. R. The Peerage
  2. а б http://www.historyofparliamentonline.org/volume/1558-1603/member/blount-sir-christopher-1601
  3. а б The History of Parliament
  4. а б Kindred Britain
  5. а б в Hammer, 2004.
  6. Adams, 1996, с. 464.
  7. а б Haynes, 1992, с. 55.
  8. Adams, 1996, с. 463.
  9. Jenkins, 1961, с. 299—300.
  10. Jenkins, 1961, с. 339.
  11. Adams, 2002, с. 190.
  12. Adams, 2002, с. 333.
  13. Lacey, 2002, с. 15.
  14. Hammer, 2005, с. 280.
  15. Hammer, 2005, с. 34.
  16. Jenkins, 1961, с. 366.
  17. Lacey, 2002, с. 101—102.
  18. May, Steven W. (осінь 2021). The Earl of Essex's Last Poem: Texts, Transmission, and Authorship. Studies in Philology. Т. 118. The University of North Carolina Press. с. 712.
  19. Lacey, 2002, с. 293.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]