Кізюк Корнило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Корнило Кізюк
Kiziuk Kornylo.jpg
Командант Технічного куреня УГА Корнило Кізюк
Народився 24 вересня 1892(1892-09-24)
Трибухівці, нині Бучацький район
Помер 25 квітня 1969(1969-04-25) (76 років)
Честер
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРFlag of the United States.svg США
Національність українець
Діяльність військовик, вчений, громадський діяч
Alma mater Бучацька гімназія
Військове звання 09 УГА Сотник.svg Сотник УГА
Конфесія УГКЦ

Корнило (Корнель[1]) Кізюк (24 вересня 1892(18920924), с. Трибухівці, нині Бучацький район, Тернопільщина — 25 квітня 1969, Честер, США) — український військовик, вчений, громадський діяч. Член «Українського технічного товариства» (Львів), «Товариства українських інженерів Америки».

Життєис[ред. | ред. код]

Народився 24 вересня 1892 року в с. Трибухівці, нині Бучацький район, Тернопільщина, Україна.

Початкову школу закінчив у рідному селі,[2] ґімназію — в Бучачі.[3] Під час навчання був провідним членом таємного драгоманівського гуртка учнів ґімназії у 1909–1913 роках (разом із Михайлом Гузаром); головою був Іван Балюк.[1]

Після складання іспиту зрілости вступив до військової старшинської школи, в 95-му полку піхоти пройшов додатковий технічний вишкіл у школі саперів.[2] Під час І-ї світової війни — командант сотні, потім куреня саперів армії Австро-Угорщини.

Сотник УГА. Командант (командир) Чортківської військової округи ЗУНР Оробко Василь запропонував, Державний секретаріят Військових справ призначив К. Кізюка організатором саперного вишколу УГА в Чорткові; за 4 місяці було вишколено 400 саперів.[2] Влітку 1919 р. як командант Технічної сотні УГА 14-ї бригади (Чортківської[4] Станіславської[5]) відступив за р. Збруч. При ліквідації УГА навесні 1920 року організував відділ з 1200 саперів, перейшов з ним до частин отамана Юрія Тютюнника. Брав участь у рейдах Україною.

Виїхав до Данціґа (тепер Ґданьська), де студіював хімію у Вищій технічній школі. Керував старшинським вишколом УВО.[3] У 1929 р. отримав диплом інженера, повернувся до Галичини, одружився з донькою Теребовлянського декана УГКЦ о. Мохнацького, виїхав до м. Крулєвска Ґута (Польща), працював інженером-хіміком у ньому.[2]

Співправцював з редакцією журналу «Технічні вісті» (Львів), дописував до польських та німецьких журналів.[3] Перед ІІ-ю світовою війною був звільнений з роботи (бо українець), переїхав до Галичини, працював на будівництві вапнярки у Миколаєві. Після початку ІІ-ї світової повернувся до Гути Бісмарк.[2]

На еміґрації у м. Берхтесґаден (Німеччина). 1949 р. виїхав до США, оселився у Честері (Пенсільванія). Працював інженером-хіміком у сталеливарні «Фінікс». Діяльний в «Об'єднанні колишніх вояків-українців США», «Самопомочі», «Українському конґресовому комітеті Америки» та інших.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Д-р Ріпецький С. Історія ідейно-духовного життя української молоді (1864–1914) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 107.
  2. а б в г д Інж. З. Кохановський. Останній салют… — С. 409.
  3. а б в Весна Х., Мельничук Б. Кізюк Корнило… — С. 75.
  4. І. Дуда. Оробко Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 685. — ISBN 966-528-199-2.
  5. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 199. — ISBN 5-7707-7867-9.

Джерела[ред. | ред. код]