Кіт Гакетт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кіт Гакетт
Народився22 червня 1944(1944-06-22) (80 років)
Шеффілд, Вест-Райдінг-оф-Йоркширd, Йоркшир, Англія, Велика Британія
Країна Велика Британія
Діяльністьфутбольний суддя
Знання мованглійська
Роки активності1981 — тепер. час

Кіт Стюарт Гакетт (англ. Keith Stuart Hackett, нар. 22 червня 1944[1]) — колишній англійський футбольний арбітр. Включений до числа 100 найкращих арбітрів усіх часів у списку, який веде Міжнародна федерація історії та статистики футболу (IFFHS).[2]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Почав судити в місцевих лігах в районі Шеффілд, Південний Йоркшир в 1960 році[3]

Він дістався до Північної прем'єр-ліги і став лайнсменом футбольної ліги в 1972 році. Через три роки він був включений до Додаткового списку арбітрів і через рік, у 1976 році, до основного списку у віці лише тридцяти двох років.

В 1979 році був лінійним арбітром у бригаді Рона Чалліса у фіналі Кубка Англії.

У наступному сезоні він як головний арбітр обслужив півфінал Кубка Англії між «Арсеналом» та «Ліверпулем». Матч завершився внічию 0:0, після чого за тогочасними правилами було призначене перегравання, яке він також відсудив, але і ця гра закінчилась внічию, цього разу 1:1, і для визначення фіналіста знадобилось ще два перегравання, в яких Гакетт вже участі не брав.

У наступному сезоні він відсудив фінал Кубка Англії 1981 року на «Вемблі», який завершився внічию 1:1 між «Тоттенгем Готспур» та «Манчестер Сіті». На той момент йому було лише тридцять шість років і він став одним із наймолодших арбітрів фіналу Кубка. Томмі Гатчисон із «Сіті» забив обидва голи, в результаті чого знову було необхідне перегравання, яке Гакетт також відсудив на «Вемблі», гра закінчилася перемогою «Тоттенгему» з рахунком 3:2[4].

На наступний сезон 1981/82 Гакетт був включений до списку арбітрів ФІФА.

Пізніше Кіт працював на Суперкубку Англії 1984 року, в якому «Евертон» переміг «Ліверпуль» 1:0, завдяки автоголу Брюса Гроббелаара. У 1986 році Гакетт судив фінал Кубка ліги, де «Оксфорд Юнайтед» переміг КПР 3:0.

На міжнародному рівні він був серед арбітрів на чемпіонаті Європи 1988 року, де 10 червня на «Рейнштадіоні» відсудив нічийну гру Західної Німеччини з Італією в групі А[5].

Гакетт також працював на Олімпійському футбольному турнірі 1988 року, провівши півфінал між Бразилією та Західною Німеччиною (1:1), який Бразилія виграла в серії пенальті.

Він судив матч ліги 1990/91 років між «Манчестер Юнайтед» та «Арсеналом» на «Олд Трафорді», відомий як 21-man brawl[en]. На 60 хвилині матчу виникла бійка, в якій взяли участь всі 11 гравців «Юнайтед» та 10 гравців «Арсеналу» (лише воротар лондонців Девід Сімен був єдиним гравцем, який залишився невтягнутим)[6]. Гекетт за результатами сутички показав лише дві жовті картки «канонірам» і жодної «манкуніацям», тим не менш Футбольна асоціація покарала клуби зняттям очок («Арсенал» втратив два очки, а «Юнайтед» — одне) та штрафами в 50 000 фунтів стерлінгів[7].

Він продовжував бути одним із найстарших англійських арбітрів, навіть після втрати статусу арбітра ФІФА за віковими ознаками наприкінці 1991 року. Незважаючи на те, що в кінці сезону 1991/92 років він досяг максимального віку для англійських арбітрів, йому було надано право на продовження роботи, завдяки чому Гакетт був включений до першого набору арбітрів Прем'єр-ліги на дебютний сезон 1992/93 років. По його завершенні арбітру було надано ще один додатковий сезон, перш ніж він таки завершив свою кар'єру незадовго до свого 50-річчя в 1994 році.

Подальша діяльність

[ред. | ред. код]

Пізніше він працював інспектором арбітрів до того, як 1 березня 2004 року він був призначений генеральним директором Professional Game Match Officials Board[en], замінивши Філіпа Дона.

Хакетт також працював над просуванням знань про суддівство через кілька публікацій[8][9]. Він опублікував власну книгу Hackett's Law; a Referee's Notebook![10] у 1986 році[11].

На початку 2007 року Гакетт також випустив DVD-ROM під назвою Referee Academy для використання у навчанні арбітрами матчів, з санкції ФА, Футбольної ліги та Прем'єр-ліги[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Birthdate confirmation [Архівовано 15 березня 2008 у Wayback Machine.]: zerozero.pt; Retrieved on 2 April 2008
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 12 серпня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Profile [Архівовано 15 жовтня 2008 у Wayback Machine.] at TheFA.com Retrieved on 2 April 2008
  4. ↑ 1981 FA Cup Final & Replay Reports [Архівовано 27 травня 2020 у Wayback Machine.] from TheFA.com; Retrieved on 2 April 2008
  5. ↑ Euro 88 [Архівовано 24 лютого 2019 у Wayback Machine.], West Germany v. Italy, Group A: zerozero.pt; Retrieved on 2 April 2008
  6. ↑ Hart, Michael (25 вересня 2003). 1990 – the brawl to end them all. London Evening Standard. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 8 лютого 2014.
  7. ↑ Henderson, Michael (13 листопада 1990). Brawl costs Arsenal and Manchester United £50,000 fines and points. The Guardian. London. с. 1.
  8. ↑ Review of You Are The Ref book [Архівовано 6 червня 2012 у Wayback Machine.]: ISBN 0-85265-069-8 at The Guardian; Retrieved on 2 April 2008
  9. ↑ Official site of You Are The Ref at guardian.co.uk.
  10. ↑ Hackett's Law; a Referee's Notebook! [Архівовано 20 вересня 2008 у Wayback Machine.] ISBN 0-00-218076-6; Retrieved on 2 April 2008
  11. ↑ Other mention [Архівовано 20 жовтня 2006 у Wayback Machine.] of Hackett's 1986 publication. Retrieved on 2 April 2008
  12. ↑ Referee Academy [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] DVD-ROM, 2007: DownTheTubes.net News Archive; Retrieved on 2 April 2008

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кіт_Гакетт&oldid=40541866