Лагутенко Ольга Андріївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лагутенко Ольга Андріївна
Народилася 2 травня 1961(1961-05-02) (62 роки)
Чебаркуль, Челябінська область, РРФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність мистецтвознавиця, викладачка
Alma mater Київський державний художній інститут (1985)
Заклад Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей»
Державний літературний музей
Одеське художнє училище
Київський славістичний університет
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Національний художній музей України
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства[d]
Вчителі Міляєва Людмила Семенівна і Заварова Ганна Володимирівна
Відомі учні Корусь Олена Павлівна
Лихачова Зінаїда Олександрівна
Журавель Оксана Михайлівна
Надєждін Андрій Михайлович
Членство Спілка художників України
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України

Ольга Андріївна Лагуте́нко (нар. 2 травня 1961, Чебаркуль) — українська мистецтвознавиця і педагог; доктор мистецтвознавства з 2008 року, професор з 2010 року, Член Спілки художників України з 1993 року, член-кореспондент Національної академії мистецтв України з 2017 року. Президент (у 2002—2005 роках), віцепрезидент (з 2006 року) Української секції Міжнародної асоціації арткри­­тиків. Лауреатка премії імені Платона Білецького за 2007 рік; заслужена діячка мистецтв України з 2013 року[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 2 травня 1961 року в місті Чебаркулі Челябінської області (нині Росія). Упродовж 1980—1985 років навчалася у Київському художньому інституті за спеціальністю історія і теорія образотворчого мистецтва[2], була ученицею Людмили Міляєвої, Ганни Заварової[3].

Протягом 1985—1987 років працювала молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником Державного архітектурно-історичного заповідника «Софія Київська»; у 1987—1990 роках — науковим співробітником Одеського державного літературного музею; у 1990—1992 роках — викладачем Одеського художнього училища[2].

З 1992 по 1995 рік навчалася на аспірантурі на кафедрі теорії та історії мистецтва в Українській академії мистецтв. У травні 1996 року захистила кандидатську дисертацію на тему: «Українська книжкова та журнальна обкладинка першої третини XX століття (Стилістичні особливості художньої мови)»[4].

У 1995—1996 роках — старший викладач, у 1996—1997 роках — доцент, заступник декана в Київському інституті «Слов'янський університет»[4]. У 1997—1998 — старший науковий співробітник, завідувач відділу архітектурної кераміки Національного заповідника «Софія Київська»[2].

З 1998 року — в Академії образотворчого мистецтва і архітектури: у 1998—2001 роках — старший викладач, виконувачка обов'язків доцента кафедри теорії та історії мистецтва; з 2001 року — доцент, у 2001—2002 роках — старший науковий співробітник проблемної науково-дослідної лабораторії. Протягом 2002—2004 років обіймала посаду заступника генерального директора з наукової частини Національного художнього музею України. З 2004 року — доцент, професор, завідувач кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури[2]. У лютому 2008 року захистила докторську дисертацію на тему: «Українська графіка першої третини XX століття: загальноєвропейські тенденції та національні особливості розвитку»[4].

Серед учнів: Оксана Журавель, Олена Корусь, Зінаїда Лихачова, Андрій Надєждін, Іванна Павельчук.

Мешкає у Києві в будинку на Литовському проспекті, № 6-а[4].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Серед праць:

  • «Від модерну до конструктивізму. Книжкова графіка Василя Кричевського» (1995)[3];
  • «Графіка XX ст.» (1998)[3];
  • «Non fabula sed history» (1999)[3];
  • «Українська графіка XX ст.» (2000)[3];
  • «Українська книжкова обкладин­ка першої третини ХХ ст.» (2005);
  • «Українська графіка першої третини ХХ століття» (2006);
  • «Graphein графіки: нариси з історії української графіки ХХ ст.» (2007);
  • «Михаил Степанович Ткаченко» (2010);
  • «Живопис Петра Бевзи» (2010);
  • «Українська графіка XX ст.» (2011).

Авторка низки статей в Енциклопедії сучасної України[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]