Аспірантура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аспіранту́ра (лат. aspirans — той, хто прагне чогось, домагається) — форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів для закладів вищої освіти (ЗВО) і науково-дослідницьких установ (НДУ).

Аспірантура — основна форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у СРСР (з 1925 р.), згодом — в Україні. Термін навчання в аспірантурі був: 3 роки (стаціонар); 4 роки (заочно). Після проходження аспірантури до захисту у спеціалізованій вченій раді подавалася дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук. Після успішного захисту дисертації науковий ступінь кандидата наук присуджувала спеціалізована вчена рада, але після цього відбувалося затвердження у Вищій атестаційній комісії України (1992—2010 рр.), з 2010 року — у Атестаційній колегії МОН України.

З 2016 року в Україні розпочато прийом в аспірантуру для підготовки докторів філософії (навчання — 4 роки, заочна форма відсутня).

Відкриття аспірантури[ред. | ред. код]

Аспірантура відкривається при закладах вищої освіти третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу. Відкриття і закриття аспірантури і докторантури у закладах вищої освіти, у наукових установах (за винятком наукових установ Національної академії наук) здійснює МОН, а в наукових установах Національної академії наук — її Президія.[1]

Підготовка докторів філософії[ред. | ред. код]

Закон України «Про вищу освіту» визначає, що:

  • Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв'язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.
  • Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад'юнктурі).
  • Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.
  • Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад'юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС.
  • Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність або за освітньо-науковою програмою, окремі елементи якої забезпечуються іншими науковими установами та/або закладами вищої освіти[2].

Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261[3]

Захист дисертації[ред. | ред. код]

Після закінчення аспірантури аспірант може подати на захист виконану дисертацію. Робота захищається привселюдно на спеціалізованій вченій раді ЗВО або науково-дослідного закладу. До захисту допускається робота, якщо вона відповідає вимогам ДАК МОН України (раніше — ВАК України). Основні вимоги до захисту дисертації такі: наявність складених кандидатських іспитів для аспірантів і здобувачів, апробація основних результатів дослідження на наукових конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, школах тощо[4], наявність публікацій (зокрема, певної кількості публікацій у наукових фахових виданнях): на здобуття ступеня доктора наук — не менше 20-ти, на здобуття ступеня кандидата наук — не менше 5-ти. Причому обов'язково мають бути публікації в електронних і у виданнях іноземних держав або у виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 309, із змінами в редакції від 21.08.2013 (Втрата чинності відбудеться 01.01.2019). Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 26 квітня 2017.
  2. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (зі змінами і доповненнями), в редакції від 05.03.2017. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 26 квітня 2017.
  3. Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 26 квітня 2017.
  4. Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів. Постанова Кабінету міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567 (Втрата чинності відбудеться 01.01.2019). Архів оригіналу за 13 грудня 2016. Процитовано 4 березня 2016.
  5. Наказ Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук. Архів оригіналу за 1 січня 2013. Процитовано 8 січня 2013.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]