Леся Бризгун-Шанта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Леся Бризгун-Шанта
При народженні Леся Бризгун
Народження 8 квітня 1920(1920-04-08)
Смерть 7 грудня 2011(2011-12-07) (91 рік)
Національність українка
Громадянство ЧехословаччинаПерша Чехословацька Республіка
Канада Канада
Мова творів українська
Рід діяльності письменник
Чоловік Юрій Шанта
Діти Людмила Шанта
Нагороди та премії
Літературна та патріотично-виховна премія імені Олекси Гірника
Премія імені Лесі Українки
Премія імені Миколи Гоголя «Тріумф»

Леся Бризгун-Шанта (нар. 8 квітня 1920, Перша Чехословацька Республіка – пом. 7 грудня 2011, Торонто, Канада) — українська письменниця, художниця, мистецтвознавиця. Секретар Об'єднання українських письменників «Слово».

Життєпис[ред.ред. код]

Леся Бризгун народилася 8 квітня 1920 року в містечку Стражське[1]. Дитячі роки минули у м. Гуменному, Пряшівщина, Словаччина[2]. Закінчила середню школу в Братиславі, потім університет. У 1945 р. переїхала до м. Реґенсбург.

Після переїзду до Канади, у 1948 році, мешкала у Гамільтоні. Навчалася на курсах дитячої творчості при Університеті Раєрсон та Джордж Бравн Коледж у Торонтському університеті. Вчителювала у м. Торонто. Потім закінчила бібліотекарські курси про Торонтському університеті, працювала бібліотекарем. Мешкала в Торонто (Канада), перекладала з англійської та французької мов. Член Спілки письменників України. Упродовж багатьох років секретар управи Об'єднання працівників літератури для дітей і молоді ім. Леоніда Глібова.

Померла 7 грудня 2011 року в Торонто[3].

Творчість[ред.ред. код]

Автор книжок «Родина бобрів» (1984, 1992), «Родина Качуровських» (1987), «Моя таємниця» (1988), «Мандрівка курчатка-жовтенятка» (1989), «Курчатко-жовтенятко вчиться рідної мови» (1993), «Слава курчатку-жовтенятку» (1990), «На хуторі дядька Марка» (1990), «Галло! Галло! Галло! Отож слухайте» (1992), «Родина Вивірковських» (1997), «Родина Ведмедів» (1998), «Вечірня молитва Галі і Петрика» (2002)[4]; повісті «Чорні хмари над золотистим полем» (2005); збірки казок і оповідань «Золотий горішок» (1997).

Окремі видання:
  • Бризгун-Шанта Леся. Петрик і осінній вітрик. Казка. Художник Лілія Василишин. Редактор Петро Сорока. — Тернопіль: «Джура», 2002
  • Бризгун-Шанта Леся. Моя таємниця. — Торонто: Карпати, 1988. — 182 с.
  • Бризгун-Шанта Леся. Родина бобрів. Оповідання з природи. Торонто, 1992 – Канада, 42с., іл.
  • Бризгун-Шанта Леся. На хуторі дядька Марка. — Торонто: Карпати, 1990. — 39 с.
  • Бризгун-Шанта Леся. Слава курчатку-жовтенятку. — Торонто, 1990. — 39 с.
  • Бризгун-Шанта Леся. Чорні хмари над золотистим полем. Повість. -К.: Ярославів Вал, 2005. — 109 с.
  • Бризгун-Шанта Леся. XXV — 337: Оповід. для молоді. — Торонто: Карпати, 1991. — 80 с.[5]

Нагороди, відзнаки[ред.ред. код]

Лауреат літературних премій імені Лесі Українки (1997), ім. Дмитра Нитченка, ім. Олекси Гірника. Лауреат літературної премії «Тріумф» (2001).

Література[ред.ред. код]

  • Слабошпицький М. Людина глибокого серця: Пам'яті Лесі Бризгун-Шанти // Літературна Україна. — 2011. — 22 грудня. — С. 15.
  • Слабошпицький М. Саме той випадок (Шанти) // Не загублена українська людина (55 портретів з української діаспори). — К.: Ярославів Вал, 2004. — С. 134–143.
  • Сорока П. І. Леся Бризгун-Шанта, або в пошуках золотого горішка. — Тернопіль: Star Soft, 1999.- 123 с.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]