Люборацькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люборацькі (Сімейна хроніка)
Люборацькі (Сімейна хроніка)
Asvid3.jpg
Титульна сторінка роману «Люборацькі» 1901 р. Ілюстрація з книги зібрання творів Анатолія Свидницького 1958 р.
Жанр роман
Автор Свидницький Анатолій Патрикійович
Мова українська мова
Написано 18611862
Опубліковано 1886

«Люборацькі» — Роман-хроніка українського письменника Анатолія Свидницького.

Історія[ред. | ред. код]

Написаний у 18611862 роках, роман «Люборацькі» побачив світ лише 1886 року, тобто через чверть століття. Іван Франко писав: «Анатолій Свидницький, може, і сам не здогадувався, що написав твір, який надовго залишиться однією з найкращих оздоб української літератури».

А.Свидницький добре знав творчість Шевченка та мав до нього пієтет. Працюючи у Миргороді вчителем, він випадково оселився в тому будинку, навіть у тих таки кімнатах, де 1845 року мешкав деякий час Т.Шевченко, відвідуючи свого приятеля П.Шершевицького. Своїм учням він із захопленням розповідав, «як то воно щасливо для нього збіглося, що він оселився там, де й Шевченко». І саме в цих приміщеннях і було написано «Люборацьких».

Роман на той час був новаторським і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі».

Історія написання та видання[ред. | ред. код]

Історія написання, видання, проблематика роману А. Свидницького «Люборацькі» Початок праці над романом відноситься до 1861 р. Перша частина твору була надіслана в ж. «Основу» десь у січні-лютому 1862 р.(напис. В Миргороді). Друга частина закінчувалася уже в Козельці, надіслана ж в «Основу» була пізніше серпня 1862 р. Припинення ж «Основи» на жовтневому номері 1862 р. унеможливило появу роману друком у цьому періодичному виданні. Відтоді починаються мандри рукопису, які тривають чверть століття.

1885 р. рукопис потрапляє до І. Франка, який докладає немало зусиль, щоб твір був опублікований. Протягом січня-листопада 1886 р. роман «Л.» друкується у львівському ж. «Зоря». Одним із етапів цієї історії є київське видання 1901., в якому були відновлені пропуски першодруку. "Роман з життя правобіцького духовенства « — так визначив проблему свого твору автор. Тема виродження старосвітської попівської родини, викликаного новими суспільно-економічними і культурно-історичними умовами 30-40-х років 19ст., є визначальною в романі. Але вона не вичерпує його зміст. Численні образи значно збагатили твір, розсунули його тематичні межі, втіливши багатоголосу епоху, що стала об'єктом відтворення художником.

Написаний у 1861—1862 роках, роман „Люборацькі“ побачив світ лише 1886 року, тобто через чверть століття. Іван Франко писав: „Анатолій Свидницький, може, і сам не здогадувався, що написав твір, який надовго залишиться однією з найкращих оздоб української літератури“.

Проблематика та побудова роману[ред. | ред. код]

Роман на той час був новаторським і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його „першим реалістичним романом на побутовому тлі“. Підготовлений до друку в „Основі“ у 1862 р., однак, вперше був опублікований в Львівській „Зорі“. Окремою книгою виданий у 1887 р. у Львові та 1901 р. у Києві. Проблематику твору складають проблема соціальної емансипації жінки, проблема особистості, проблема освіти і виховання молодого покоління в світі соціальної несправедливості, проблема спадкоємності та української родини як національної одиниці.

Реальна дійсність зображується в романі як процес суспільного розвитку, в усій різноманітності і складності. Показується трагічний занепад двох поколінь патріархальної сім'ї Люборацьких під тиском соціально-економічних відносин. Гостро ставиться в романі проблема виховання молоді у світі соціальної несправедливості, який спотворює, калічить, руйнує особистість. В образах Антося і Масі показується, як згубне духовне і шляхетське виховання, під впливом антинародної, антипедагогічної діяльності „учителів-мучителів“, богословської і шляхетської моралі виховує покручів. Автор показує властиві їм риси озлобленості, погорди до народу, вороже ставлення до батьків.

Зображений Свидницьким у реалістично виразних картинах жахливий стан системи освіти та адміністративної організації служби духівництва віддзеркалював певною мірою порядки всієї державної системи. На перший погляд, можна визначити центральну проблему, як старе гніздо та молоді птахи. Це роман про руйнування та загибель сім'ї. Однак, про центральну, справді оновну проблему, що лежить на поверхні, порушену Свидницьким, досі майже не говорили. Це проблема денаціоналізації, яка веде до деградації особистості. Найретельніше вона простежується на двох основних сюжетних лініях, на долі двох дітей Люборацьких — Антося і Масі. Цю сімейну хроніку можна назвати „романов-виховання“. Кінець твору вражаючий і засвідчує, що Люборацькі — високий зразок роману, із найліпших в українській літературі, бо написаний кров'ю серця „одним із тих Антосів, котрі мусили жити в чорному світі з сірою підкладкою і намагалися палити в ньому ясний вогонь у якому і згоряли задля любові і свободи“.

Роман „Л.“ — твір багатопроблемний. Провідна проблема — проблема загибелі обдарованої молодої людини, яка не знаходить застосування своїм силам і здібностям і гине в умовах несправедливого суспільного ладу; Проблема навчання і виховання підростаючого покоління; Проблема соціально-економічних і національно-культурних відносин Правобережжя в 30-40-х роках минулого віку, якій автор надав великого значення

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Роман має підзаголовок „сімейна хроніка“. Письменник ніби витрусив з власного серця події і переживання дитячих днів, коли він жив із батьком та матір'ю та навчався в бурсі. Окремі персонажі повісті А. Свидницького „Люборацькі“ ніби змальовані з реальних людей, які були йому особисто знайомі. Наприклад, образ отця Гервасія великою мірою списаний із батька Анатолія Свидницького — Патрикія. Так само і образ матушки нагадує матір письменника, добру, роботящу, глибоко віруючу жінку.

Сюжет[ред. | ред. код]

Персонаж Антось — це втілення характеру, звичок і уподобань самого Анатолія Свидницького у дитинстві. Доля Антося у романі має трагічний відтінок, як і доля самого Свидницького, котрий, певно, сам підсвідомо передчував свою дочасну смерть.

Для зображення сестер Масі і Орисі прототипами послужили його сестри Марія і Юлія. Марія дійсно навчалася в пансіоні польки пані Вернер у Тернівці. Вчителька пані Вернер і стала прототипом пані Печержинської, у якої вчилася Мася. З життя було взято й інших персонажів. Наприклад, чоловік Орисі, піп Тимоха Петропавловський, відтворений із особи священика села Соболівки, який був п'яницею і грубіяном.

Дія роману розпочинається змалюванням пейзажу подільського села Солодьки, в якому й живе попівська родина Люборацьких, що складається з отця Гервасія, паніматки і їхніх дітей: Антося, Масі, Орисі і Теклі. Жити їм дуже сутужно, бо село небагате, а тому й подаяння на церкву скупі. Проте сім'я Люборацьких живе у злагоді. Повага молодших до старших, культ татуся передаються через постійні посилання в розмові з домочадцями на його мудрість і обізнаність з релігійними догмами. Любов і взаємну повагу спостерігають діти і у стосунках батька та матері: панотець Гервасій звертається до паніматки ласкавим словом — серце.

Далі о. Гервасій відвідує польського пана Росолинського, який у спілкуванні з панотцем постійно переконує його, що все українське — то „мужиче, низьке й некультурне“. І таким чином нарешті переконав отця віддати найстаршу дочку навчатися до „польського пансіону“.

Центральне місце у романі займає образ сина Люборацьких Антося, який є композиційним центром роману. Від природи Антось щирий, дотепний і сміливий. Він намагається протестувати проти схоластики, нелюдських знущань над бурсаками: за кожну провину били різками так, що іноді учні втрачали свідомість.

Але що міг зробити один юнак проти цілої системи з антилюдськими законами? Система знищила Антося. Його, одного із найздібніших учнів, випускають із семінарії „вне разряда“ та ще й насильно одружують з підстаркуватою дівкою, а Галя, яку кохав Антось, не буде з ним. В розквіті сил, вкрай спустошений безнадією і смутком, Антось помирає. „Не своєю смертю я вмираю: мене вбила семінарія та…“ — промовив він перед тим, як дихнути востаннє. Коли це все діялося, вже не було на світі отця Гервасія. Паніматка ледве зводила кінці з кінцями. Ніхто з дітей не порадував її старість, тільки прикрість та біда. Гіркотою і болем сповнені думки матері, коли ще був живий Антось: „Господи, Господи! — подумала мати,— попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла, та така, що з голими руками не приступай, а цей монахом став“.

Одруживши Орисю з попом Тимохою, паніматка думала зажити щасливо, при внуках. Але самодур зять глумиться над старою жінкою, виганяє її з хати і, зрештою, осиротив єдиного внука, малого Фоню: вбив його матір, свою дружину Орисю, коли та одного разу вступилася за парафіян.

Попри окремі комічні епізоди, твір сумний, сповнений трагізму. І кінцівка його теж трагічна: стара Люборацька помирає в дорозі, і її, віруючу людину, ховають неподачік корчми, „і довго-довго жиди лили помиї на її гріб, а жиденята— прибіжить, тупне ногою, плюне й назад, аж поки й не заорали його“. Теклю— наймолодшу з Люборацьких— віддають у монастир. Лише Галя, колишня кохана Антося, живе щасливо, одружившись з підлим донощиком Робусинським. Вона зневажила і кохання, і пам'ять про Антося.

Література[ред. | ред. код]

  • WS: Анатолій Свидницький. Люборацькі: роман
  • Данюк Н. Метод психологізації- у творчості Анатолія Свидницького // Слово і час. — 2005. — № 6. — С.80-83.
  • Сиваченко М. Анатолій Свидницький і зародження соціального роману в українській літературі. — К., 1962.
  • Сохацька Є. Т. Г. Шевченко і А. П. Свидницький: Типологічне зіставлення повісті „Близнецы“ Т. Г. Шевченка і роману „Люборацькі“ А. П. Свидницького // Т. Г. Шевченко і Поділля: Тези доп. наук.-практ. конф., присвяч. 175-річчю від дня народж. Т. Г. Шевченка: У 2 ч. — Кам'янець-Подільський, 1989. — 4.2. — С.23-26.
  • Франко І. Анатоль Патрикійович Свидницький (Уваги до його „Люборацьких“) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К» 1976 — 1986. — Т.27. — С.7-8.