Ліза Сент-Обін де Теран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліза Сент-Обін де Теран
Народилася2 жовтня 1953(1953-10-02)[1][2] (71 рік)
Лондон, Велика Британія[3]
Країна Велика Британія[4]
Діяльністьжурналістка, письменниця-романістка, письменниця
Alma materJames Allen's Girls' Schoold
Magnum opusKeepers of the Housed[3]
БатькоЯн Кар'ю[5][4]
Нагороди
Сайт: staubindeteran.com
CMNS: Ліза Сент-Обін де Теран у Вікісховищі

Ліза Сент-Обін де Теран (нар. 2 жовтня 1953(1953жовтня02)) — англійська письменниця, авторка автобіографічних романів і мемуаристка. Її батьком був гаянський письменник і вчений Ян Кар'ю[6].

Біографія

[ред. | ред. код]

Ліза Сент-Обін де Теран народилася у 1953 році у сім'ї Джоан Мері Мюррей (уроджена Сент-Обін) і Яна Рінвелда Кар'ю[7] і виросла в Клепгемі на півдні Лондона. Вона відвідувала жіночу школу Джеймса Аллена. У своїх мемуарах «Hacienda» (1998) вона розповіла про свій бурхливий перший шлюб у 16 років із вигнаним венесуельським аристократом і грабіжником банків Хайме Тераном[8][9] та проведені сім років на віддаленій фермі в Андському регіоні Венесуели[10]. Вона втекла від шлюбу та з Венесуели після пропозиції чоловіка вчинити самогубство разом з їхньою малолітньою донькою.

Після повернення до Великої Британії вона вийшла заміж за шотландського поета та прозаїка Джорджа Макбета у 1982 році. Того ж року вийшов друком її дебютний роман «Хранителі дому», за який отримала премію Сомерсета Моема та місце у списку «Найкращих молодих британських романістів» «Гранти» (1983, номер 7). Книга «Повільний потяг до Мілана», лауреат премії Джона Ллевелліна Ріса, вийшла у 1983 році. Того ж року вона переїхала до Віггенголл Сейнт Мері Магдален у Норфолку. Після того як її другий шлюб розпався вона переїхала до Італії[11].

Її третім чоловіком став художник Роббі Дафф Скотт, з яким Ліза познайомилася, коли Джордж Макбет попросив його намалювати її портрет. Після одруження у 1989 році вона з чоловіком переїхала до Умбрії. Своє життя у цьому регіоні вона описала у доробку «Венеція: Чотири пори року» (1992) та «Долина в Італії» (1994).

У 1994 році вона представила «Сантос до Санта-Круса», епізод телевізійного серіалу ВВС «Величні подорожі залізницею» з Бразилії до Болівії[12], і написала супровідну статтю для «Таймс»[13]. У 1998 році вона відвідала озера Гарда та Маджоре для епізоду документального фільму BBC Radio 4 «The Off Season»[14].

У 2001 році Дафф Скотт і де Теран розлучилися, а до 2003 року письменниця переїхала до Амстердама і заснувала власну кінокомпанію Radiant Pictures, через яку вона познайомилася зі своїм новим партнером, голландським оператором Місом ван Детом[15]. Через рік пара переїхала у Моссуріл, провінція Нампула, Мозамбік[16][17].

У Лізи Сен-Обін де Теран троє дітей, зокрема й донька Ізолт Теран від першого чоловіка, яка також стала романісткою.

Фонд Теран

[ред. | ред. код]

У 2004 році Ліза Сент-Обін де Теран заснувала фонд Теран для допомоги бідним селам на півночі Мозамбіку[18]. Вона описала цей етап свого життя у «Таємниці Мозамбіку» (2007)[19]. Перший проєкт фонду, Коледж туризму та сільського господарства у Кабасейра-Гранді, діяв у 2004—2010 роках, а потім його придбав уряд. Другий ресторан і гостьовий будинок, Sunset Boulevard, функціонує на некомерційній основі як навчальний заклад у Моссурілі. Третій будівельний проєкт, The Leopard Spot, був запланований для будівництва в Міланге, на кордоні з Малаві.

Нагороди

[ред. | ред. код]
рік Робота Нагорода Результат Посилання
1982 Хранителі дому Премія Сомерсета Моема Перемога [20]
1983 Поезія Премія Еріка Грегорі Перемога
1983 Повільний поїзд до Мілана Премія Джона Ллевелліна Ріса Перемога [21]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Окрім своїх книжок, Ліза Сент-Обін де Теран була дописувачем як журналіст-мандрівник для «Обзервер», «Ґардіан», «Дейлі телеграф», «Таймс», «Індепендент», «Нью-Йорк таймс», «Мейл он сандей», «Нью стейтсмен», «Веніті феа», «Марі Клер», «Космополітан» та ін.

Книги

[ред. | ред. код]
Книга Назва Видавець Жанр Нотатки
1980 The Streak Martin Booth Поезія Limited edition of 125 copies. (6 pp.)
1982 Keepers of the House Jonathan Cape / Harper and Row Роман Published in the US with the title The Long Way Home). Winner of the Somerset Maugham Award
1983 The Slow Train to Milan Jonathan Cape Роман Winner of the John Llewellyn Rhys Prize. Reviewed in The Sunday Times[22]
1984 The Tiger Jonathan Cape Роман Reviewed in The Times[23] and The Sunday Times[24]
1985 The High Place Jonathan Cape Поезія
1986 «I hate the cinema» The Irish Times Оповідання 11 August 1986: p. 13
1986 The Bay of Silence Jonathan Cape Роман
1987 Black Idol Jonathan Cape Роман Reviewed in The Independent[25]
1989 The Marble Mountain and other stories Jonathan Cape Оповідання Reviewed in The Sunday Telegraph[26]
1989 Off the Rails: Memoirs of a Train Addict Bloomsbury Мемуари Reviewed in The Sunday Times,[27] The Telegraph[28] and The Independent[29]
1989 Landscape in Italy Pavilion Альбом Photographs by John Ferro Sims
1989 Indiscreet Journeys: Stories of Women on the Road Virago Press Антологія Editor
1990 Joanna Virago Press Роман Reviewed in The Times,[30] The Sunday Times,[31] The Daily Telegraph,[32] The Independent[33] and The Independent on Sunday[34]
1991 Venice: The Four Seasons Pavilion Подорожня література Photographs by Mick Lindberg
1992 Nocturne Hamish Hamilton Роман Reviewed in The Sunday Times[35]
1994 A Valley in Italy: Confessions of a House Addict Hamish Hamilton / HarperCollins Мемуари Published in the US as A Valley in Italy: The Many Seasons of a Villa in Umbria. Reviewed in The Independent on Sunday[36]
1997 The Hacienda: My Venezuelan Years Virago Press Мемуари Reviewed in The Daily Telegraph[37] and The Independent[38]
1997 The Palace Macmillan Роман Reviewed in The Sunday Times[39] and The Independent[40]
1998 Virago Book of Wanderlust and Dreams Virago Press Антологія Editor
1999 Southpaw Virago Press Оповідання
2000 Elements of Italy Virago Press Антологія Editor
2002 Memory Maps Virago Press Мемуари Reviewed in The Times[41]
2005 Otto Virago Press / Harper Perennial Роман Published in the US with the title Swallowing Stones. Reviewed in The Times,[42] The Irish Times,[9] The Guardian[43] and The Independent[44]
2007 Mozambique Mysteries Virago Press Мемуари Reviewed in The Independent[45]

Вибіркові нариси

[ред. | ред. код]
Year Title Publisher Notes
1985 «Hall of mirrors» The Guardian 17 October 1985: p. 27 (book review)
1986 «Leftover passion» New Statesman 12 December 1986: p. 29–30 (book review)
1988 «My Australia» The Independent 19 November 1988: pp. 76–82 (illustrated by Madeleine Thompson)
1989 «Home on the Rio della Guerra» The Sunday Times 22 January 1989: p. 7(s5)
1992 «Ranks of Tuscany» The Guardian 21 June 1992: p. 24 (book reviews)
1992 «A Twitch of Curtains in Tuscany» The Guardian 4 June 1992: p. 27 (book reviews)
1993 «A rich sauce of eccentricity» The Sunday Times 28 February 1993: p. VII. (restaurant review)
1994 «Back Tracking» The Times 5 February 1994: p. 35(s2). (accompaniment to Great Railway Journeys)
1994 «Jessie Kesson» The Independent 28 September 1994: p. 12. (obituary)
1996 «Introduction» Virago Press Introduction to Pirates at Play by Violet Trefusis
1997 «My husband, the lost man» The Daily Telegraph 17 May 1997: pp. 1–2
1997 «The trip of the iceberg» The Independent 7 June 1997: p. 6. (book review)
1998 «My Hols» The Sunday Times 31 May 1998: p. 18(s4)
1999 «Sweet life on sugar island: A place in the sun» The Mail on Sunday 21 March 1999: p. 55
1999 «Feasts and fantasies from East to West» The Sunday Telegraph 2 May 1999: p. 24
1999 «Where there's a villa, there's a way» The New York Times 7 November 1999: pp. 95 & 104 (magazine)
2000 «Checkered past» The New York Times Fall 2000: pp. 78–84 (magazine)
2000 «The house of jasmine» The Guardian 7 August 2000: p. B6
2002 «Grand tours: Tales from Thailand's riverbanks» The Independent 14 July 2002: p. 24 (Foreign Edition)
2005 «Heroes & Villains: Graça Machel» The Independent 1 January 2005: p. 46
2005 «My first husband, the bank robber» The Times 9 February 2005: p. 11(s)
2005 «Palladian glory: it's the passion that moves me» The Sunday Times 27 February 2005: pp. 10–11
2005 «You can't dodge the redraft» The Guardian 23 April 2005: p. 34
2005 «Journey to the interior» The Guardian 9 July 2005: p. 36
2006 «Foreword» Virago Press Foreword to Rome: A cultural and literary companion by J. Boardman
2007–2013 Onze Wereld Monthly column in Dutch magazine[46]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. ↑ Babelio — 2007.
  3. ↑ а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 940.
  4. ↑ а б https://doi.org/10.1093/acref/9780195301731.013.35505
  5. ↑ http://www.legacy.com/obituaries/louisville/obituary.aspx?n=jan-r-carew&pid=161579917&fhid=6402
  6. ↑ Obituary: Jan R. Carew, The Courier-Journal, 9 December 2012.
  7. ↑ Margaret Busby, «Jan Carew obituary», The Guardian, 21 December 2012.
  8. ↑ Lisa St Aubin de Teran - Literature. literature.britishcouncil.org. Процитовано 2 квітня 2022.
  9. ↑ а б East, Louise (12 лютого 2005). Living history. The Irish Times (англ.). Процитовано 2 квітня 2022.
  10. ↑ Michael Upchurch, «The Robber's Bride: A new memoir by Lisa St. Aubin de Terán tells how a young person can get in a terrible jam», The New York Times, 12 April 1998.
  11. ↑ Wiggenhall St. Mary Magdalen, Literary Norfolk.
  12. ↑ BBC Programme Index. genome.ch.bbc.co.uk. Процитовано 2 квітня 2022.
  13. ↑ St Aubin de Teran, Lisa (5 лютого 1994). Back Tracking. The Times. с. 35(s2). Процитовано 2 квітня 2022.
  14. ↑ BBC Programme Index. genome.ch.bbc.co.uk. Процитовано 2 квітня 2022.
  15. ↑ Davies, Henri Llewelyn (18 жовтня 2003). Story of a life from both sides. The Times. с. 8(s3). Процитовано 2 квітня 2022.
  16. ↑ Quick bio (брит.). Процитовано 2 квітня 2022.
  17. ↑ Lisa St Aubin de Teran (брит.). Процитовано 2 квітня 2022.
  18. ↑ «About Us», Teran Foundation.
  19. ↑ Lesley McDowell, «Mozambique Mysteries, By Lisa St Aubin de Teran» (review), The Independent, 28 November 2010.
  20. ↑ Society of Authors' Awards | The Society of Authors. web.archive.org. 27 серпня 2021. Архів оригіналу за 27 серпня 2021. Процитовано 2 квітня 2022.
  21. ↑ John Llewellyn Rhys Prize. 4 грудня 2005. Архів оригіналу за 4 December 2005. Процитовано 2 квітня 2022.
  22. ↑ Shrimpton, Nicholas (6 березня 1983). From tourism to terrorism. The Sunday Times. с. 45. Процитовано 2 квітня 2022.
  23. ↑ Howard, Philip (13 вересня 1984). The Tiger. The Times. с. 13. Процитовано 2 квітня 2022.
  24. ↑ Kemp, Peter (16 вересня 1984). The tale of a gaucho Gatsby. The Sunday Times. с. 43. Процитовано 2 квітня 2022.
  25. ↑ Shakespeare, Nicholas (5 листопада 1987). A good hotel guide. The Independent. с. 9. Процитовано 2 квітня 2022.
  26. ↑ Ingoldby, Grace (22 січня 1989). How to ditch your husband at the railway station. The Sunday Telegraph. с. 19. Архів оригіналу за 4 листопада 2011. Процитовано 2 квітня 2022.
  27. ↑ Quinn, Anthony (5 лютого 1989). One-track mind. The Sunday Times. с. 10[s6]. Процитовано 2 квітня 2022.
  28. ↑ Kennedy, Ludovic (11 лютого 1989). Enigmatic clackety-clack. The Telegraph. с. XIV. Процитовано 2 квітня 2022.
  29. ↑ Keates, Jonathan (30 січня 1989). Slow trains drifter. The Independent. с. 16. Процитовано 2 квітня 2022.
  30. ↑ Glendinning, Victoria (24 травня 1990). Over-top game of unhappy families. The Times. с. 17. Процитовано 2 квітня 2022.
  31. ↑ Jones, Nicolette (27 травня 1990). Too bad to be true. The Sunday Times. с. 6[s6]. Процитовано 2 квітня 2022.
  32. ↑ Tremain, Rose (30 червня 1990). Women droolers. The Sunday Telegraph. с. XV. Процитовано 2 квітня 2022.
  33. ↑ Gaisford, Sue (2 червня 1990). Mummified. The Independent. с. 29. Процитовано 2 квітня 2022.
  34. ↑ Dalley, Jan (20 травня 1990). Madly romancing the stone. The Independent. с. 20. Процитовано 2 квітня 2022.
  35. ↑ Coe, Jonathan (18 жовтня 1992). Pasta pastoral. The Sunday Times. с. 13(s4). Процитовано 2 квітня 2022.
  36. ↑ Rodd, Candice (1 травня 1994). Brits in palace coo. The Independent. с. 36. Процитовано 2 квітня 2022.
  37. ↑ Wheeler, Sara (28 червня 1997). Passion, madness and a South American liaison. The Telegraph. с. A2. Процитовано 2 квітня 2022.
  38. ↑ Cooper, Artemis (31 травня 1997). Trouble at the mill. The Independent. с. 7. Процитовано 2 квітня 2022.
  39. ↑ Leon, Donna (6 липня 1997). Venice in peril. The Sunday Times. с. 8(s6). Процитовано 2 квітня 2022.
  40. ↑ Dickson, Jane (21 червня 1997). Supping on songbirds at the palace. The Independent. с. 8. Процитовано 2 квітня 2022.
  41. ↑ Blake, Fanny (18 травня 2002). Shadows in the mind. The Times. с. 18(s3). Процитовано 2 квітня 2022.
  42. ↑ Blacker, Terence (6 лютого 2005). Too much reality. The Times. с. 53(s10). Процитовано 2 квітня 2022.
  43. ↑ Feinstein, Adam (19 лютого 2005). Review: Otto by Lisa St Aubin de Terán. the Guardian (англ.). Процитовано 2 квітня 2022.
  44. ↑ Lisa St Aubin de Terán: Stronger than fiction. The Independent (англ.). 18 лютого 2005. Архів оригіналу за 14 June 2022. Процитовано 2 квітня 2022.
  45. ↑ Hill, Justin (2 листопада 2007). Touched by the African sun. The Independent. с. 22. Процитовано 2 квітня 2022.
  46. ↑ Onze Wereld: Columns. 27 січня 2009. Архів оригіналу за 27 January 2009. Процитовано 2 квітня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ліза_Сент-Обін_де_Теран&oldid=39784703