Ліхтарьов Ілля Аронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ліхтарьов Ілля Аронович
Likhtarev 2016.jpg
Народився 1 лютого 1935(1935-02-01)
Прилуки, Чернігівська область, Українська СРР, СРСР
Помер 14 січня 2017(2017-01-14) (81 рік)
Київ, Україна
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність біофізик
Alma mater Всесоюзний політехнічний інститут у Москві.
Галузь біофізика
Заклад НДІ радіаційного захисту Академії технологічних наук України
Посада генеральний директор
Звання доктор фізико-математичних наук
Ступінь професор
Відомий завдяки: ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС
Нагороди Орден Дружби народів Почесна грамота Верховної Ради України Державна премія СРСР Державна премія України в галузі науки і техніки

Ліхтарьов Ілля Аронович (1 лютого 1935(19350201), м. Прилуки Чернігівської області, Україна -14 січня 2017, Київ, Україна) — український біофізик, засновник Української наукової школи дозиметрії і радіологічного захисту, фундатор і перший керівник Науково-дослідного інституту радіаційного захисту Академії технологічних наук України [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.], член Міжнародної комісії з радіологічного захисту [Архівовано 25 вересня 2006 у Wayback Machine.] (1992—2006 рр.), член Національної комісії з радіаційного захисту населення України [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.], доктор фізико-математичних наук (1976), професор (1984), Заслужений діяч науки і техніки України (2011).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 лютого 1935(19350201) року в місті Прилуки Чернігівської області, Україна. Дитинство провів у Києві, який став його рідним містом на все життя. У 1962 році закінчив із відзнакою Всесоюзний політехнічний інститут у Москві за спеціальністю інженер-фізик та повернувся до Києва. Почав трудову діяльність у 1962 році в радіологічній групі Київської обласної санітарно-епідеміологічної станції. Після закінчення аспірантури в Ленінградському інституті радіаційної гігієни МОЗ РРФСР (нині — Науково-дослідний інститут радіаційної гігієни м. Санкт-Петербурга) у 1968 році здобув ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю «радіаційна безпека» та очолив Лабораторію радіаційної біофізики цього наукового закладу. У 1976 році здобув ступінь доктора фізико-математичних наук за спеціальністю «радіаційна біофізика». У 1983 році йому присуджена Державна премія СРСР у галузі науки і техніки за участь у розробці системи радіаційного контролю на радянських атомних центрах міст Челябінська, Красноярська, Новосибірська.

Відразу після аварії на ЧАЕС повернувся до України та працював у Києві та Чорнобилі з травня 1986 року. За участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС нагороджений орденом Дружби народів (1986 рік). У жовтні 1986 організував та очолив Відділ дозиметрії та радіаційної гігієни новоствореного Всесоюзного наукового центру радіаційної медицини Академії медичних наук СРСР (нині — Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України [Архівовано 30 листопада 2016 у Wayback Machine.]).

Також, починаючи з 1995 року, очолив Науково-дослідний інститут радіаційного захисту Академії технологічних наук України.

Сфера наукових інтересів[ред. | ред. код]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1968 році, закінчивши аспірантуру в Ленінградському інституті радіаційної гігієни, здобув ступінь кандидата технічних наук.

У 1976 р. присуджено ступінь доктор фізико-математичних наук, а в 1984 р. — звання професора.

Ілля Ліхтарьов зробив вагомий внесок у ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, створення національної системи радіологічного захисту[1],[2] та у розвиток світової науки в галузі дозиметрії, біокінетики радіонуклідів у тілі людини і радіаційної епідеміології[3].

Ліхтарьову І. А. належить пріоритет у розробці та впровадженні національної системи загальнодозиметричної паспортизації населених пунктів України, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильських випадінь. Ця система включає методологію проведення поточних, а також ретроспективних та прогнозних дозових оцінок опромінення населення залежно від віку, статі, місця проживання, окремо для кожного року за минулий період і для кожного року у майбутньому (до 2055 року). За редакцією професора Ліхтарьова І. А. видано 15 Збірок (дані 1991—2013 рр.) «Загальнодозиметрична паспортизація та результати ЛВЛ-моніторингу в населених пунктах України, які зазнали радіоактивного забруднення після Чорнобильської аварії». 

Спеціальною науковою розробкою є обґрунтування та впровадження системи ретроспективного відновлення доз опромінення щитовидної залози всього населення України, особливо тих осіб, що були дітьми або підлітками під час Чорнобильської аварії.

Найвагоміші результати досліджень знайшли відображення в міжнародних проєктах. Під його керівництвом розроблено і втілено в практику національні законодавчі документи: «Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)» (ДГН 6.6.1. — 6.5.001-98); «Норми радіаційної безпеки України; доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення (НРБУ-97/Д-2000)» (ДГН 6.6.1. — 6.5.061-2000); «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України» (Державні санітарні правила 6.177-2005-09-02), тощо.

З 1978 по 1991 роки — член Національної Комісії Радіаційного Захисту СРСР, а з 1992 по 2006 р. — член Міжнародної комісії з радіологічного захисту.

1993—1994 рр. — керівник української групи експертів етапу проєктування «ALARM» — системи «ГАММА».

1994—1995 рр. — Генеральний Координатор CEC-CIS та співкерівник проєкту JSP5 «Pathway analyses and dose distributions».

1995—1996 рр. — Експерт робочих панелей «Дозиметрія зовнішнього опромінення» і «Дозиметрія внутрішнього опромінення» у міжнародному проєкті COSYMA.

1996 рік — Керівник 4-х проєктів «INCO COPERNICUS» Комісії Європейського Співтовариства по радіаційному захисту (DG XII).

1992—2017 рр. — голова Комісії з гігієнічного нормування та регламентування радіоактивних речовин і радіаційних факторів Комітету з питань гігієнічного регламентування Міністерства охорони здоров'я України[4], позаштатний головний спеціаліст Міністерства охорони здоров'я України з радіаційної гігієни (2000—2007 рр.), голова експертної комісії для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи в особливо складних випадках при Головному державному санітарному лікарі України (з 2002 року). З 2002 року член Комітету з радіаційних стандартів (RASSC) Міжнародного агентства з використання атомної енергії (МАГАТЕ). Голова консультативної ради з радіаційного захисту при Державній інспекції ядерного регулювання України (з 2009 року).

З 2009 р. — Голова Комітету 7 «Комплексного аналізу міжнародних та національних норм і стандартів радіаційної безпеки і дозиметрії та їх адаптації на території України» Національної комісії з радіаційного захисту населення України.

У науковій школі під його керівництвом було підготовлено 25 кандидатів і 10 докторів наук[5].

Перелік публікацій[ред. | ред. код]

Автор понад 600 наукових праць [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.], серед них публікації Міжнародної комісії з радіологічного захисту [Архівовано 25 вересня 2006 у Wayback Machine.], Наукового комітету ООН з дії атомної радіації [Архівовано 17 січня 2017 у Wayback Machine.], Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного агентства з ядерної енергії, Національні доповіді до 10-х, 15-х, 20-х і 25-х роковин Чорнобильської катастрофи та ключові нормативно-правові документи України в галузі радіологічного захисту. Наукові праці опубліковано у вагомих міжнародних наукових виданнях (серед них Health Physics [Архівовано 12 січня 2017 у Wayback Machine.], Radiation Research [Архівовано 2 січня 2020 у Wayback Machine.], Radiation Protection Dosimetry [Архівовано 17 січня 2017 у Wayback Machine.]), а також у Німеччині, Японії, Росії, Білорусі, США, Австрії, Ізраїлі, Китаї, Аргентині, Бразилії.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про введення в дію Державних гігієнічних нормативів &... | від 01.12.1997 № 62 (Сторінка 1 з 5). zakon4.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017. 
  2. Про затвердження державних санітарних правил &quo... | від 02.02.2005 № 54 (Сторінка 1 з 8). zakon4.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017. 
  3. IA Likhtarov, IA Likhtarev, Илья Лихтарев - Google Scholar Citations. scholar.google.com.ua. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 15 січня 2017. 
  4. Помер відомий український вчений Ілля Ліхтарьов. Архів оригіналу за 14 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017. 
  5. Ліхтарьов Ілля Аронович // Український радіологічний журнал. — Том ХVIII. — 2010. — № 1. — С. 125—126.
  6. ЛІХТАРЬО́В Ілля Аронович. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017.