Ліхтарьов Ілля Аронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліхтарьов Ілля Аронович
Likhtarev 2016.jpg
Народився 1 лютого 1935(1935-02-01)
Прилуки
Помер 14 січня 2017(2017-01-14) (81 рік)
Київ, Україна
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність біофізик
Відомий завдяки біофізика
Alma mater Всесоюзний політехнічний інститут у Москві.
Науковий ступінь професор
Володіє мовами українська, російська і англійська
Заклад НДІ радіаційного захисту Академії технологічних наук України
Посада генеральний директор
Нагороди Орден Дружби народів Почесна грамота Верховної Ради України Державна премія СРСР Державна премія України в галузі науки і техніки
Звання доктор фізико-математичних наук

Ліхтарьов Ілля Аронович (1 лютого 1935(19350201), м. Прилуки Чернігівської області, Україна -14 січня 2017, Київ, Україна) — український біофізик, засновник Української наукової школи дозиметрії і радіологічного захисту, фундатор і перший керівник Науково-дослідного інституту радіаційного захисту Академії технологічних наук України, член Міжнародної комісії з радіологічного захисту (1992—2006 рр.), член Національної комісії з радіаційного захисту населення України, доктор фізико-математичних наук (1976), професор (1984), Заслужений діяч науки і техніки України (2011).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1 лютого 1935(19350201) року в місті Прилуки Чернігівської області, Україна. Дитинство провів у Києві, який став його рідним містом на все життя. У 1962 році закінчив із відзнакою Всесоюзний політехнічний інститут у Москві за спеціальністю інженер-фізик та повернувся до Києва. Почав трудову діяльність у 1962 році в радіологічній групі Київської обласної санітарно-епідеміологічної станції. Після закінчення аспірантури в Ленінградському інституті радіаційної гігієни МОЗ РСФСР (нині — Науково-дослідний інститут радіаційної гігієни м. Санкт-Петербурга) у 1968 році здобув ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю — «радіаційна безпека» та очолив Лабораторію радіаційної біофізики цього наукового закладу. У 1976 році — здобув ступінь доктора фізико-математичних наук за спеціальністю — «радіаційна біофізика». У 1983 році присуджена Державна премія СРСР у галузі науки і техніки за участь у розробці системи радіаційного контролю на радянських атомних центрах міст Челябінська, Красноярська, Новосибірська.

Відразу після аварії на ЧАЕС повернувся до України та працював у Києві та Чорнобилі з травня 1986 року. За участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС нагороджений орденом Дружби народів (1986 рік). У жовтні 1986 організував та очолив Відділ дозиметрії та радіаційної гігієни новоствореного Всесоюзного наукового центру радіаційної медицини Академії медичних наук СРСР (нині — «Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України».

Також, починаючи з 1995 року очолив «Науково-дослідний інститут радіаційного захисту» Академії технологічних наук України.

Сфера наукових інтересів[ред. | ред. код]

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1968 році, закінчивши аспірантуру в Ленінградському інституті радіаційної гігієни, здобув ступінь кандидата технічних наук.

У 1976 р. — присуджено ступінь доктор фізико-математичних наук, а в 1984 р. — звання професора.

Ілля Ліхтарьов зробив вагомий внесок у ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, створення національної системи радіологічного захисту[1],[2] та у розвиток світової науки в галузі дозиметрії, біокінетики радіонуклідів у тілі людини і радіаційної епідеміології[3].

Ліхтарьову І. А. належить пріоритет у розробці та впровадженні національної системи загальнодозиметричної паспортизації населених пунктів України, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильських випадінь. Ця система включає методологію проведення поточних, а також ретроспективних та прогнозних дозових оцінок опромінення населення залежно від віку, статі, місця проживання, окремо для кожного року за минулий період і для кожного року у майбутньому (до 2055 року). За редакцією професора Ліхтарьова І. А. видано 15 Збірок (дані 1991—2013 рр.) «Загальнодозиметрична паспортизація та результати ЛВЛ-моніторингу в населених пунктах України, які зазнали радіоактивного забруднення після Чорнобильської аварії». 

Спеціальною науковою розробкою є обґрунтування та впровадження системи ретроспективного відновлення доз опромінення щитовидної залози всього населення України, особливо тих, що були дітьми і підлітками під час Чорнобильської аварії.

Найвагоміші результати досліджень знайшли відображення в міжнародних проектах. Під його керівництвом розроблено і втілено в практику національні законодавчі документи: «Норми радіаційної безпеки України» (НРБУ-97). ДГН 6.6.1. — 6.5.001-98.; «Норми радіаційної безпеки України доповнення: Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення» (НРБУ-97/Д-2000). ДГН 6.6.1. — 6.5.061-2000; «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України». Державні санітарні правила 6.177-2005-09-02, тощо.

З 1978 по 1991 роки — член Національної Комісії Радіаційного Захисту СРСР, а з 1992 і по 2006 р. — член Міжнародної комісії з радіологічного захисту.

1993—1994 рр. — керівник української групи експертів етапу проектування «ALARM» — системи «ГАММА».

1994—1995 рр. — Генеральний Координатор CEC-CIS та співкерівник проекту JSP5 «Pathway analyses and dose distributions».

1995—1996 рр. — Експерт робочих панелів «Дозиметрія зовнішнього опромінення» і «Дозиметрія внутрішнього опромінення» у міжнародному проекті COSYMA.

1996 рік — Керівник  4-х проектів «INCO COPERNICUS» Комісії Європейського Співтовариства по радіаційному захисту (DG XII).

1992—2017 рр. — голова комісії з гігієнічного нормування та регламентування радіоактивних речовин і радіаційних факторів ДП «Комітет з питань гігієнічного регламентування» (м. Київ), позаштатний головний спеціаліст Міністерства охорони здоров'я України з радіаційної гігієни (2000—2007 рр.), голова експертної комісії для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи в особливо складних випадках при Головному державному санітарному лікарі України (з 2002 року). З 2002 року член Комітету з радіаційних стандартів (RASSC) Міжнародного агентства з використання атомної енергії (МАГАТЕ). Голова консультативної ради з радіаційного захисту при Державній інспекції ядерного регулювання України (з 2009 року).

З 2009 р. — Голова Комітету 7 «Комплексного аналізу міжнародних та національних норм і стандартів радіаційної безпеки і дозиметрії та їх адаптації на території України» Національної комісії з радіаційного захисту населення України.

Також був головою комісії з питань гігієнічного регламентування та нормування радіоактивних речовин та радіаційного фактора комітету Міністерства охорони здоров'я України з питань гігієнічного регламентування[4].

У науковій школі під його керівництвом було підготовлено 25 кандидатів і 10 докторів наук[5].

Перелік публікацій[ред. | ред. код]

Автор понад 600 наукових праць, серед них публікації Міжнародної комісії з радіологічного захисту, Наукового комітету ООН з діїї атомної радіаціїї, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного агенства з ядерної енергії, Національної доповіді до 10-х, 15-х, 20-х і 25-х роковин Чорнобильської катастрофи, та ключові нормативно-правові документи України в галузі радіологічного захисту. Наукові праці опубліковано у вагомих міжнародних наукових виданнях (серед них Health Physics, Radiation Research, Radiation Protection Dosimetry), а також у Німеччині, Японії, Росії, Білорусі, США, Австрії, Ізраїлі, Китаї, Аргентині, Бразилії.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про введення в дію Державних гігієнічних нормативів &... | від 01.12.1997 № 62 (Сторінка 1 з 5). zakon4.rada.gov.ua. Процитовано 2017-01-15. 
  2. Про затвердження державних санітарних правил &quo... | від 02.02.2005 № 54 (Сторінка 1 з 8). zakon4.rada.gov.ua. Процитовано 2017-01-15. 
  3. IA Likhtarov, IA Likhtarev, Илья Лихтарев - Google Scholar Citations. scholar.google.com.ua. Процитовано 2017-01-15. 
  4. Помер відомий український вчений Ілля Ліхтарьов
  5. Ліхтарьов Ілля Аронович // Український радіологічний журнал. — Том ХVIII. — 2010. — № 1. — С. 125—126.
  6. ЛІХТАРЬО́В Ілля Аронович