Магнітооптичний диск

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поверхня магнітооптичного диска
130-мм 2,6 Гб магнітооптичний диск
90-мм 640 Мб магнітооптичний диск
90-мм 230 Мб магнитооптический диск производства Fujitsu

Магнітооптичний диск — носій інформації, що поєднує властивості оптичних і магнітних накопичувачів. Вперше магнітнооптичний диск з'явився на початку 80-х років. Магнитооптический диск взаємодіє з операційною системою як жорсткий диск, тому він може бути відформатований в стандартну файлову систему (NTFS, HPFS, ext тощо)

Технічні деталі[ред.ред. код]

Магнитооптический диск изготавливается с использованием ферромагнетиков. Первые магнитооптические диски были размером с 5,25" дискету, потом появились диски размером 3,5".

Запись на магнитооптический диск осуществляется по следующей технологии: излучение лазера разогревает участок дорожки выше температуры точки Кюри, после чего электромагнитный импульс изменяет намагниченность, создавая отпечатки, эквивалентные питам на оптических дисках.

Считывание осуществляется тем же самым лазером, но на меньшей мощности, недостаточной для разогрева диска: поляризованный лазерный луч проходит сквозь материал диска, отражается от подложки, проходит сквозь оптическую систему и попадает на датчик. При этом в зависимости от намагниченности изменяется плоскость поляризации луча лазера (эффект Керра) что и определяется датчиком.

Переваги[ред.ред. код]

  • Слабка схильність механічних пошкоджень
  • Слабка схильність магнітних полів
  • Гарантована якість запису
  • Синхронний висновок
  • МО-диски допускають до 1 млн циклів стирання-запису[1]
  • Швидкість обертання становить 3 000-3 600 об / хв, що забезпечує багато більшу швидкість передачі даних, швидкість запису практично дорівнює швидкості читання і досягає декількох мегабайт на секунду,
  • МО-носій повністю розміщений всередині захисного пластикового корпусу, що забезпечує його краще збереження,
  • Існують багато інтерфейсів для підключення до всіх масово поширених шинам — IDE, LPT, USB, SCSI.

Недоліки[ред.ред. код]

  • Відносно низька швидкість запису, викликана необхідністю перед записом витирати вміст диску, а після запису - перевіркою на читання. Даний недолік почав усуватися в пізніх (починаючи з 1997 року) моделях приводів.
  • Високе енергоспоживання. Для розігріву поверхні потрібні лазери значної потужності, а отже і високого енергоспоживання. Це ускладнює використання пишучих МО приводів в мобільних пристроях.
  • Висока ціна як самих дисків, так і накопичувачів.
  • Недостатня поширеність.
  • Так і не було створено єдиного стандарту на пристрої і носії, як у випадку з дисководом 3½" HD, що в цілому зумовило практичну неможливість повсюдного застосування.

Стандарти МО-дисків[ред.ред. код]

Прийняті в ISO, IEC або ECMA:[2]

  • 130 мм диски
    • ISO/IEC DIS-10089A (650 МБ)
    • ISO/IEC DIS-13549, ECMA184 (1.3 ГБ)
    • ISO/IEC DIS-13842, ECMA195 (2.0 ГБ)
    • ISO/IEC DIS-14517 (2.6 ГБ)
  • 90 мм диски
    • ISO/IEC 10090, ECMA154 (~128 МБ)
    • ISO/IEC 13963, ECMA201 (230 МБ)
    • ISO/IEC 15041 (640 МБ)

Інші стандарти:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. MO Storage Means Mo Safety.
  2. Handbook of magneto-optical data recording: materials, subsystems, techniques. Terry W. McDaniel, Randall H. Victora. — 1997, William Andrew. ISBN 0-8155-1391-7 [1]