Мараскіно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Maraschino
Італійський «Мараскіно» від «Луксардо»
Тип лікер
Виробник Хорватія Maraska d.d.
Італія Luxardo
Країна походження Венеційська республіка
Початок виробництва 1821
Міцність напою 32%
Колір прозорий
Смак м'який, але сильний; солодкий лікер з трав'яними, горіховими і незвичайними нотками. Дещо вишневий смак. Об'ємний смак і стійкий аромат. Сильний, ароматний післясмак.
Вебсайт Luxardo profile

Мараскіно‎ (італ. Maraschino) — лікер з італійського міста Торрелья, отриманий шляхом перегонки мараскинової вишні. Дрібний, злегка кислуватий плід цієї вишні, яка місцями росте в дикому вигляді на Далматинському узбережжі, надає лікеру його неповторний аромат.

Історія[ред. | ред. код]

Хорватський «Мараскіно» від «Мараски»

Рецептуру справжнього задарського лікеру створено і записано на початку XVI століття в Задарському домініканському монастирі.

1759 року венеційський купець Франческо Дріолі поставив виробництво Мараскіно на промислову основу в тодішньому місті Зара — столиці Далмації, якою тоді володіла Венеційська республіка. Дріолі був носієм того венеційського підприємницького духу, який перетворив народну традицію домашньої перегонки граппи області Венето на витончену і прославлену галузь, додержуючи чітких і конкретних правил і обмежень, викладених у «Arte dell’acqua di vita».[1]

Історичні марки «Мараскіно» в Задарі (до 1943)[ред. | ред. код]

  • Maraschino Luxardo (1821)[2]
  • Distilleria Romano Vlahov (1861)[3][4]
  • Fabbrica Maraschino Francesco Drioli (1759—1943)
  • Fabbrica Maraschino Stampalia
  • Distilleria Calligarich
  • Distilleria Millicich
  • Distilleria Magazzin
  • Distilleria Stanich

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Fausto Sartori, L’arte dell’Acqua di Vita, nascita e fine di una corporazione di mestiere veneziana (1618–1806), Venezia 1996, Fondazione Scientifica Querini Stampalia
  2. http://www.luxardo.it [Архівовано 20 травня 2017 у Wayback Machine.] luxardo.it
  3. Заснована в 1861 році в Шибенику, переїхала в Задар в 1886 році і у Болонью після Другої світової війни.
  4. Fabio Gobbo. Bologna 1937-1987: cinquantʼanni di vita economica. Grafis, 1987. p. 150.

Посилання[ред. | ред. код]