Венето

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Венето

вен. Vèneto
італ. veneto

Coat of Arms of Veneto.png
Flag of Veneto.svg
Герб Прапор
Porto di Lido-San Nicolò.jpg
Регіон Італії
Адм. центр Венеція
Найбільше місто Венеція
Країна Італія Італія
Провінції Беллуно,
Падуя,
Ровіґо,
Тревізо,
Венеція,
Верона,
Віченца
Межує з: сусідні адмінодиниці
Тіроль, Каринтія, Фріулі-Венеція-Джулія, Емілія-Романья, Ломбардія, Трентіно-Альто-Адідже ?
Комуни 581
Офіційна мова італійська
венеційська
ладинська
німецька
та інші
Населення
 - повне 4 917 521 (5)
 - густота 267 особи/км² (5)
Площа
 - повна 18 407 км² (8)
 - ширина 190 км
 - довжина 205 км
Висота
 - середня 180 м
 - максимальна 3343 м
(гора Мармолада)
 - мінімальна 180 метр
Часовий пояс UTC+1 (взимку),
UTC+2 (влітку)
ВВП 167 млрд. євро (2)
 - на душу населення 33 500 євро
Дата заснування 1970
Президент Лука Дзаїя (Ліга Півночі)
з 13.04.2010
Веб-сайт www.regione.veneto.it
 - ISO 3166-2 IT-34
 - NUTS ITD3
 - ISTAT 05
Map of region of Veneto, Italy, with provinces-it.svg

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Венето

Вене́то (італ. Veneto), або Венеціярегіон Італії. Розташований на півночі країни. розподілена на провінції: Венеція (VE), Беллуно (BL), Падуя (PD), Ровіґо (RO), Тревізо (TV), Верона (VR) та Віченца (VI).

Площа 18365 км², населення 4 962 499[1] осіб (2012).

Столиця — Венеція.

Найбільші річки: По (652 км), Адідже (410 км), П'яве (220 км).

Найбільше озеро: Ґарда. Найвищі гори: Мармолада (3342 м), Антелао (3265 м), Тофана ді Медзо (3243 м).

Національний парк Доломіті Беллунезі. Регіональні природні парки: Доломіті д'Ампеццо, Коллі Еуґаней, Ф'юме Сіле, Дельта дель По, Лессінія.

Пам'ятки історії й культури: Площа й собор Сан Марко, палац Дожів, канали, мости (усі — Венеція), Арена, собор Сан Дзено (Верона), базиліка (Віченца), Капелла дельї Скровеньї й церква Сант'Антоніо (Падуя), собор (Тревізо).

Типова страва — різі є бізі (рисовий суп с зеленим горошком та шинкою).

Типові вина — Амароне, Бардоліно, Каберне, Просекко ді Вальдобб'ядене, Соаве, Речото ді Соаве, Речото делла Вальполічелла, Вердуццо.

Уряд та політика[ред. | ред. код]

Венето — президентсько-парламентська представницька демократія. Президент регіону, якого зазвичай називають губернатором чи навіть дожем, в пам'ять про традиційного венеціанського голову регіону, також є головою регіонального уряду. Законодавча влада здійснюється регіональною радою. Статут (який вперше був оприлюднений 22 травня 1971 року) використовує термін «люди» посилаючись на венеціанців, але, як і у випадку з сардинцями, це не є правовим визнанням будь-яких відмінностей від інших громадян Італії. Більше того регіон не наділений формою автономії, яка порівнянна з рівнем сусідньої Фріулі-Венеція-Джулія та Трентіно-Альто-Адідже.[2] Ось чому багато муніципалітетів провели референдуми для приєднання до цих регіонів.

Традиційно, як дуже католицький регіон, Венето колись був центорм християнсько-демократичної партії, яка виграла рекордні 60.5 % голосів на загальноіталійських виборах 1948 року, а також набирала більше 50 % в опитуваннях на кожних загальнонаціональних і регіональних виборах, і керувала регіоном з моменту її створення в 1970—1994 роках. Після цього Венето була оплотом правоцентристської коаліції, яка керувала регіоном з 1995 року спочатку під керівництвом президента Джанкарло Галана (Forza Italia/People of Freedom) і, починаючи з 2010 року, Лука Дзайя (Ліга Венета-Лега Норд). На регіональних виборах 2015 р. «Ліга Венета-Лега Норд» виграла 40,9 % голосів (сума партійного списку та особистого списку Дзайя). За нею слідували три основні італійські партії того часу: Демократична партія (16,7 %), Рух п'яти зірок (10,4 %) та Forza Italia (6,0 %). На думку Роберта Патнема, «інституційна ефективність» регіонального уряду Венето вище, ніж в Італії, а «Венето» належить до «цивільної Півночі».[3]

Венеційський націоналізм[ред. | ред. код]

Венеційський націоналізм — регіональний/націоналістичний політичний рух, який у 1970-х і 1980-х роках отримав значну популярність у Венето, вимагаючи більшої автономії, спеціального статуту чи навіть незалежності, а також сприяння венеціанській культурі, мові та історії. Це політичний фон, на якому «Ліга Венета» була запущена в 1980 році. Виникли й інші націоналістичні угруповання, в тому числі Ліга Венета Републіка, Північно-Східний Проект та сепаратистська держава Венето, Венеціанська незалежність та Plebiscito.eu, але вони ніколи не були такими популярними як Ліга Венето, яка була членом-засновником Лега Норд у 1991 році.

Венеціанська Незалежність та інші подібні групи давно пропонують провести референдум про незалежність Венето від Італії. Після того, як у листопаді 2012 року регіональна рада затвердила резолюцію про самовизначення (з явним посиланням на референдум)[4][5], у квітні 2013 року було запропоновано законопроект референдуму.[6]

Plebiscite 2013 організував онлайн референдум без офіційного визнання 16-21 березня 2014 року.[7][8][9] За словами організаторів, участь у голосуванні взяло 63,2 % (2,36 млн виборців), а 89,1 % учасників (56,6 % всіх виборців) проголосували «за» проголошення автономії.[10][11] Проте декілька джерел новин заперечували ці результати, заявивши, що учасники склали не більше 135 000 (3,6 % виборців), ґрунтуючись на незалежній статистиці веб-трафіку.[12][13]

22 жовтня 2017 р. У Венето відбувся референдум з питань проголошення автономії: 57,2 % венеціанців брали участь і 98,1 % проголосували «так».

Також[ред. | ред. код]

Венето — Українсько-італійська фабрика з виробництва товарів для сну та відпочинку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Демографічний баланс, червень 2012. ISTAT. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2013-02-26. (італ.)
  2. Consiglio Regionale Veneto - Leggi Regionali. www.consiglioveneto.it (it). Процитовано 2018-11-28. 
  3. Putnam, R.D. (1993). Making Democracy Work. Civic traditions in modern Italy. Princeton, NJ: Princeton University Press. 
  4. Consiglio Regionale Veneto - Sala stampa. www.consiglioveneto.it (it). Процитовано 2018-11-28. 
  5. Consiglio Regionale Veneto - Progetti di legge e proposte. www.consiglioveneto.it (it). Процитовано 2018-11-28. 
  6. Consiglio Regionale Veneto - Sala stampa. www.consiglioveneto.it (it). Процитовано 2018-11-28. 
  7. Bonet, Marco. «Indipendenza, 700 mila voti» Scontro sul referendum digitale. Corriere del Veneto (it-IT). Процитовано 2018-11-28. 
  8. Venice votes on split from Rome. BBC News (en-GB). 2014-03-16. Процитовано 2018-11-28. 
  9. Willan, Philip (2014-03-18). Venetians vote to say arrivederci to Italy. The Times (en). ISSN 0140-0460. Процитовано 2018-11-28. 
  10. REFERENDUM DI INDIPENDENZA DEL VENETO: I RISULTATI. Repubblica Veneta, federale, indipendente, libera e sovrana (it-IT). 2014-03-22. Процитовано 2018-11-28. 
  11. Veneto Libero, Indipendente (nella Nato in Europa e con l'Euro.... Il Problema è lo STATO ITALIANO) - Rischio Calcolato. Rischio Calcolato (it-IT). 2014-03-22. Процитовано 2018-11-28. [недоступне посилання з серпня 2019]
  12. La Stampa - Voti gonfiati al referendum veneto “Un elettore su 10 collegato dal Cile”. 2014-04-08. Процитовано 2018-11-28. 
  13. Il referendum Veneto e quegli strani accessi da Santiago del Cile. ilGiornale.it (it). Процитовано 2018-11-28. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венето