Мацьківці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мацьківці
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Хмельницький район
Громада Шаровечківська сільська громада
Код КОАТУУ 6825089602
Основні дані
Населення 1099 (станом на 01.01.2016)
Площа 1,94 км²
Густота населення 554,64 осіб/км²
Поштовий індекс 31336
Телефонний код +380 3822
Географічні дані
Географічні координати 49°24′40″ пн. ш. 26°52′21″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
300 м
Місцева влада
Адреса ради 31336, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Шаровечка, вул. Сапунова, 37/1, тел. 4-15-93
Карта
Мацьківці. Карта розташування: Україна
Мацьківці
Мацьківці
Мацьківці. Карта розташування: Хмельницька область
Мацьківці
Мацьківці
Мапа

Мацькі́вці — село в Україні, в Шаровечківській сільській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 1099 осіб.

У селі існують: будинок культури, котельня будинку культури, ФАП, Мацьковецька ЗОШ І-ІІ ступенів, бібліотека, костьол «Народження Пресвятої Діви Марії».

2016 — зроблено капітальний ремонт центральної вулиці Мацьківців з одночасним поточним ремонтом, перекрито дах Мацьковецької ЗОШ[1]

Територією села протікає річка Плоска, яка впадає в Південний Буг — 28 км довжиною, площа басейну річки — 126 кв. км. Має заболочену долину у верхів'ї, розгалужену мережу балок.


Історія[ред. | ред. код]

Перші поселення на території села представлені добою енеоліту (VI—IV тис. до н. е.) — носіями трипільської культури. Більш-менш постійні поселення поляків-переселенців почали з'являтися за часів Київської Русі. То були вимушені переселенці — невеличкі групи купців, ремісників та військових, захоплені Ярославом Мудрим після походів на Польщу у 1030—1031 роках.

Протягом століть траплялись різні інтерпретації назв: Macrkocze (1383), Mashowce (1668), Mackowce (1784), Мацьковці (1789), Мацевці (1805), Myszkowce (1820), Мацковці (1862), Майковці (1898), Мацьківці (1926), проте більш менш сталі відомості отримуємо 60-ті роках XIV ст. коли селом володів шляхтич Мацько Лазаренко, напевно, від його імені походить назва.

Однак масове освоєння Поділля польським етнічним населенням почалося лише після Люблінської унії 1569 року. Сприяли цьому, як політика королівської влади, так й активізація католицького духівництва, особливо чернечих орденів: францисканців, бернардинців, єзуїтів та інших.

Отже, на Поділлі почали поселятися не тільки магнати й шляхта, але й служиві люди, ремісники, селяни.

В ході національно-визвольних змагань середини ХVII ст. населення повністю було винищене. Про це свідчить люстрація Мартина Заморського від 1662 року, цитуємо: «В Проскурові вціліли тільки 12 мешканців, що вийшли до свободи, а села Голишин, Леснів, Мацьківці, Волиця, Заріччя не мали жодного підданого, а стави та млини були пусті, бо зоставатися через набіги та наїзди опричників у домівках своїх не можуть».

Згодом, за володіння Проскурівським староством Томашем Йозефом Замойським на початку ХVІІІ століття, за активної участі своєї матері Анни Гнинської, яка на той час успішно керувала інтересами усієї великої родини Замойських, розпочав переселення селян із польської Мазовії та мазурського Поозер'я. Так у навколишніх селах (Гречани, Заріччя, Шаравечка (Шаровечка), Мацьківці) з'явилися «мазури», нащадки яких склали основу католицького населення згаданих пунктів.

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

5 липня 1795 була утворена Подільська губернія у складі Російської імперії та один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові до якого відійшли і Мацьківці.

Здавна діяли традиції парагромадянського (термін введений д.і.н. Марковою С. В.- прим.авт) селянського суспільства основним елементом якого виступала громада. Через сільські сходи селяни вирішували важливі для себе питання, так 11 березня 1848 року відбулось повстання селян через неправильне стягнення податків поміщицею Лизогуб по відношенню до селян І. Жугди та Т. Здибія. Повстання було придушене силами військових яких в тодішньому прикордонному Проскурові вистачало.

На початку ХХ ст. відомо, село, разом із сусідніми Шаровечкою належали перебували у власності поміщика Петру Петровичу Цвєта.

Радянський період[ред. | ред. код]

Перша світова війна (1914—1918рр) і національно — визвольні змагання (1917—1921рр) негативно відобразились на свідомості тутешніх селян. Етнічні поляки не сприймали себе як громадян Української народної республіки, на формування такого негативного світогляду вплинула в тому числі потужна більшовицька пропаганда.

Чорною пеленою накрив мацьківчан Голодомор 1932—1933 рр. страшні події засвідчила жителька села 1926 року народження Буданова Броніслава Йосипівна у вірші: «…Двоє людей під тином сиділи, їхні губи шепотіли, їстоньки просили. А як назад ми повертали, вони вже мертвими лежали…». Згадує, що найбільше людей померло влітку 1933 року. Вивозили їх без труни, без хреста хоронили…

Згодом, для тих хто вижив злочинна радянська влада підготувала переселення (1936 р.) на Донбас де вимерли цілі села, пусткою стояли пусті хати [2; с.643].

У 1937-38 роках репресованих акцій зазнало 216 мешканців села Мацьківці.

Постраждали родини: Беляків, Бігусів, Бондарів, Валевах, Гаюр, Гороховських, Гурніцьких, Здибелів, Ігнатів, Козаків, Кокошко, Куржіїв, Лисяків, Мазуриків, Мілінських, Міхальців, Орловських, Пахут, Паюків, Печайок, Рекелів, Собко, Сов, Стайновських, Урод, Худеньких, Худецьких, Шаповалів, Янушевських, Янчуків.

Багато мацьківчан було звинувачено у так званому «пособництві» польській державі, також багато селян було заслано в Казахстан, через те що, вони погано співпрацювали з радянською владою, не йшли в колгоспи.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

На початку липня 1941 ворожий чобіт німецьких окупантів топтав рідну землю. Важке життя було в окупації. На території села було створено концентраційний табір, в який було зігнано євреїв з навколишніх сіл та Проскурова. Має наше село свій «Бабин Яр».

Зі спогадів Броніслави Йосипівни Буданової: «…на території теперішньої водокачки стояло дві конюшні. Туди німці зігнали євреїв з міста Проскурова і навколишніх сіл. Настеляли всередині приміщення соломи. Ранками вартові гнали арештантів під ліс, в сторону сьогоднішньої птахофабрики, добувати в кар'єрі пісок. Знесилені від голоду та важкої праці дорослі та діти з нашивками „Юда“» зазнавали тортур та знущань з боку вартових".

Трагедія трапилася 15 жовтня 1942 року. В'язнів гетто погнали строєм

з лопатами до лісу, де вони мусили копати велику яму. Кількасот бранців, знесилені та замучені, мовчки копали собі могилу. Люди в той час збирали на городах картоплю. Тихо було навкруги, несподівано пролунали звуки автоматних черг. Крики, зойки, ґвалт, благання перемішувалися з жалісним дитячим плачем. Три дні потому рухалася на могилі земля, але шуцмани та військові в жовтій уніформі пильно стежили, щоб ніхто не вибрався звідти живим. Але ще під час розстрілу одному хлопчаку на ім'я Давід Рузі вдалося втекти. Ставши дорослим, він на власні кошти поставив на цьому місці пам'ятник. Багатьох жителів села було забрано в полон на важкі роботи до Німеччини.

13 березня 1944 року радянськими бойовими з'єднаннями

з боку Чорного Острова було вигнано німецьких окупантів.

Сьогодення[ред. | ред. код]

І сьогодні пам'ятають односельчани своїх героїв. Шанують і поважають Сову Станіслава Григоровича, Мордзялко Ганну Іванівну, Уроду Йосипа Івановича, Бондара Казимира Івановича. В селі проживає дружина Бондара Казимира Івановича — Вероніка Карлівна — інвалід Другої світової війни.

Біля школи стоїть пам'ятник загиблим радянським воїнам. Школярі доглядають його, не забувають вшанувати пам'ять тих, хто поліг у цій страшній війні.

На кладовищі знаходиться пам'ятник жертвам Другої світової війни 1939—1945 рр., Репресованим 1937—1938 рр. та Голодомору 1932—1933 рр.

На території села проживає багато польськомовного населення. Враховуючи навіть змішані шлюби, приблизно 70 % — поляки. Не забувають вони своєї батьківщини, підтримують дружні стосунки. Так готувалися до приїзду делегації Польщі в липні 1999 року.

Для вшанування та відповідної підтримки католицьких звичаїв у селі було побудовано храм Народження Пресвятої Діви Марії у 90-х роках ХХ ст . Ініціатором і керівником будівництва був Франциск Бялобжицький. Храм збудували на цвинтарі, в північно-східній частині села. Цей цвинтар з'явився приблизно в тридцятих роках ХХ століття, бо саме цим часом датовані найстарші могили. Недалеко від цвинтаря знаходилася придорожня капличка, яку знищили в 1937 році. На жаль, ніхто не знає, коли вона була збудована і як виглядала. Немає жодної інформації на цю тему.

З 8 вересня 2010 року на території Мацьковець починає діяти один із чотирьох центрів в Україні Ордену св. Франциск з Асижу під назвою Братів Менших. Офіційно парафія була заснована декретом Кам'янець-Подільського єпископа Леона Дубравського та передана Ордену Братів Менших Конвентуальних. У 2010—2012 роках тут працював настоятелем майбутній єпископ о. Едвард Кава, який з іншими братами змогли згуртувати село та створити культурний осередок. На сьогоднішній день ведеться розбудова костела.

Так за сприяння братів та мацьківчан, біля приміщення клубу та школи у травні 2015 року було встановлено семиметрову статую Богородиці.

У с. Мацьківці. Тепер на місці, де колись стояв Ленін, возвеличується Матір Божа.

Також Мацьковчани мають воїнів інтерналістів, які воювали в Афганістані, жителі села активно брали участь у Помаранчевій революції, Революції гідності та захищають нашу країну на Сході.

Населення[ред. | ред. код]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 1 069 осіб[2].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Відсоток
польська 63,94 %
українська 32,34 %
російська 3,53 %
угорська 0,19 %

Освіта[ред. | ред. код]

Школа у Мацьківцях заснована у 1913 році. Спочатку школа була семирічною, навчання велося польською мовою. З 1945 по 1994 роки була українська початкова школа. А у 1994 році рішенням сесії Ради народних депутатів ХХІ скликання Шаровечківської сільської ради відкрито неповну середню школу. Вивчалася польська мова факультативно. Заклад перебуває

у власності відділу освіти, молоді та спорту Хмельницької РДА.

Керманичами, що очолювали школу у період з 1996 по 2007 роки були Міхалець Станіслав Станіславович та з 2007 по 2015 — Торчинська Альона Леонідівна. Другий рік поспіль очолює школу Чехомова Оксана Леонідівна, викладач української мови та літератури, учитель зарубіжної літератури, викладач психології за освітою, «спеціаліст вищої категорії», учитель-методист, заступник директора з навчально-виховної роботи — Ільїнська Тетяна Володимирівна.

В селі також активно працює будинок культури, який очолює Трембач Оксана Станіславівна, Талан Вадим Олегович і Горбатюк Артьом Володимирович.


Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]