Мері Беренсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мері Беренсон
Mary Berenson
Мері Беренсон 1885 рік
Ім'я при народженні англ. Mary Pearsall Smith
Псевдо Mary Logan[1]
Народилася 1864(1864)
Філадельфія
Померла 1945(1945)
Флоренція
Країна  США
Місце проживання Harvard University Center for Italian Renaissance Studiesd
Філадельфія[2]
Діяльність мистецтвознавиця, письменниця
Alma mater Коледж Сміт[2] і Коледж Редкліфф[2]
Роки активності 1892[3]1944[3]
Батько Robert Pearsall Smithd[4]
Мати Hannah Whitall Smithd[2][4]
Брати, сестри Logan Pearsall Smithd[4] і Alys Pearsall Smithd[4]
У шлюбі з Бернард Беренсон[4] і Benjamin Francis Conn Costelloed[4]
Діти Ray Stracheyd[4] і Karin Stephend[4]

Мері Віталл Сміт, у шлюбі Беренсон; 1864, Пенсільванія – 1945, Італія) – американська мистецтвознавиця. Мала великий вплив на деякі твори Бернарда Беренсона, авторка його успішної книги «Венеціанські художники епохи Відродження» (1894).

Біографія[ред. | ред. код]

Її батьком був Роберт Пірсол Сміт, матір'ю Ганна Віталл Сміт (при нар. Ганна Татум Віталл). У 1884-1885 роках навчалася в Гарвардському університеті.

Там зустріла ірландського адвоката Бенджаміна «Френка» Конна Костелло, з яким одружилася в 1885 році, прийнявши католицизм. Цей шлюб став приводом для всієї родини, включаючи її брата Логана Пірсолла Сміта та сестру Еліс Пірсолл Сміт, переїхати до Англії в 1888 році. Мері народила двох дочок: Рей Стрейчі (одружилася з братом Літтона Стрейчі) та Карін Стівен (одружилася з братом Вірджинії Вульф). У 1892 році, під тиском материнства та нудьги, розлучилася, хоча чоловік не погоджувався на розлучення, і зосередилася на мистецтві.

У 1890 познайомилася з мистецтвознавцем Бернардом Беренсоном, який відвідав котедж подружжя, та пізніше одружилася з ним.

У 1894 році під псевдонімом Мері Логан написала довгу брошуру «Путівник до італійських картин у Гемптон-Корті: з короткими дослідженнями художників», яка підтвердила її як авторитета в мистецтві разом із журнальними статтями. Того ж року вийшли «Венеціанські художники епохи Відродження», написані переважно Мері, до яких Бернард Беренсон додав нотатки. Книга вийшла під іменем чоловіка і зробила Бернарду Беренсону репутацію мистецтвознавця.

Після смерті першого чоловіка в 1899 році вони переїхали до Італії, щоб жити на віллі I Tatti у Флоренції, де в 1900 році одружилися в невеликій капличці вілли. Через кілька років Бернард Беренсон придбав віллу I Tatti, яка стала місцем зустрічі багатьох відомих інтелектуалів, у тому числі Едіт Вортон, Гертруди Стайн, Габріеле Д'Аннунціо, Джона Мейнарда Кейнса та Ізабелли Гарднер.

Успішна книга «Венеціанські художники епохи Відродження» була сприйнята схвально, що призвело до знайомства з колекціонеркою Ізабеллою Гарднер, яка попросила Бернарда допомогти зібрати картини для свого бостонського палацу, Фенуей Корт. У результаті 30-річне партнерство з Гарднер, а також з лондонською компанією Duveen Brothers, було дуже прибутковим і уможливило екстравагантний спосіб життя, яким насолоджувалися Беренсони.

До 1931 року крах американського фондового ринку взяв своє, і пара була змушені різко скоротити свої щедрі витрати. Протягом того року стан здоров'я Мері Беренсон погіршився, і вона перенесла операцію, щоб спробувати покінчити з нестерпним циститом. Після операції гарячка ледь не вбила її. Так і не одужавши повністю, до 1935 року вона набула інвалідності.

До Другої світової війни Мері Беренсон продовжувала шукати лікування від своїх захворювань, зокрема, психосоматичних. Вона померла 1945 року і похована в капличці в І Tatti.

Чоловік помер у 1959 році, похований поруч із нею.

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dictionary of Art Historians
  2. а б в г Sherman C. R., Holcomb A. M. Women as interpreters of the visual arts, 1820- 1979 // Womans Art Journal — 1980. — P. 38. — ISBN 978-0-313-22056-2 — ISSN 0270-7993; 2158-8457
  3. а б RKDartists
  4. а б в г д е ж и Kindred Britain