Едіт Вортон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едіт Вортон
англ. Edith Wharton
Ім'я при народженні англ. Edith Newbold Jones
Народилася 24 січня 1862(1862-01-24)[2][3][…]
Нью-Йорк, Нью-Йорк[5][6]
Померла 11 серпня 1937(1937-08-11)[1][2][…] (75 років)
Сен-Брис-су-Форе
·інсульт
Поховання Гонар
Країна  США
Місце проживання Нью-Йорк
The Mountd
Castel Sainte-Claired
Діяльність письменниця, письменниця-романістка, поетка, перекладачка, прозаїк, мистецтвознавиця
Галузь поезія
Знання мов англійська[1][7]
Членство Американська академія мистецтв та літератури
Роки активності з 1878
Жанр романтичний роман
Magnum opus The Mountd, The Age of Innocenced, The Touchstoned, The House of Mirthd, The Reefd, The Custom of the Countryd, Summerd, Roman Feverd, The Decoration of Housesd, The Greater Inclinationd, Crucial Instancesd і Old New Yorkd
Батько George Frederic Jonesd
Мати Lucretia Stevens Rhinelanderd
Родичі Mary Mason Jonesd[8]
У шлюбі з Edward Robbins Whartond
Автограф
Нагороди
IMDb ID 0923585

Едіт Вортон (англ. Edith Wharton, уроджена — Едіт Ньюболд Джонс, англ. Edith Newbold Jones; 24 січня 1862, Нью-Йорк — 11 серпня 1937, Сент-Брис-су-Форе) — американська романістка, авторка коротких оповідань, письменниця, драматург і дизайнерка . Уортон використовувала власний досвід приналежності до вищого класу нью-йоркської аристократії, для реалістичного зображення життя і моралі Золотої доби. Вона стала першою жінкою, яка отримала Пулітцерівську премію з літератури в 1921 році. Її ввели в Національний жіночий зал слави в 1996 році.[9]

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Едіт Вортон уроджена Едіт Ньюболд Джонс народилася 24 січня 1862 року у сім'ї Джорджа Фредеріка Джонса та Лукреції Стівенс Райнлендер у їхньому помісті на 14 West Twenty-third Street у Нью-Йорку.[10][11] Друзі та родина по-домашньому називали її «Кошеня Джонс.»[12] Вона мала двох старших братів, Frederic Rhinelander, 16 років, та Henry Edward, 12 років.[10] Едіт була хрещена 20 квітня 1862 року на Великдень у Grace Church.[10]

Родичі Вортон по батьковій лінії Джонси належали до дуже багатої та визнаної всіма сім'ї, що заробляла гроші на торгівлі нерухомістю.[13] Приказка «триматися на рівні з Джонсами», як кажуть, стосувалася сім'ї батька письменниці.[14][15] Едіт також мала родинні зв'язки з Rensselaers, відомою сім'єю батьків — засновників, яка отримала землі від колишнього Данського уряду Нью-Йорка та Нью-Джерсі. Старшою кузиною її батька була Caroline Schermerhorn Astor.[16] Вона підтримувала дружбу зі своєю племінницею Beatrix Farrand of Reef Point in Bar Harbor, Maine. Форт Стівенс у Нью-Йорку був названий на честь дідуся Вортон по материнській лінії, Ebenezer Stevens, героя Революційної війни та генерала. [17]

Вортон народилася під час Громадянської Війни. Хоча Вортон, описуючи життя своєї сім'ї, не згадує свою сім'ю, окрім того, що їхні поїздки до Європи після війни були зумовлені знеціненням американської валюти.[10][18] Від 1866 по 1872, сім'я Джонсів відвідала Францію, Італію, Німеччину та Іспанію.[19] Під час своїх поїздок юна Едіт навчилася розмовляти французькою, німецькою та італійською. У віці дев'яти років Вортон перенесла тифозну лихоманку, коли сім'я перебувала на відпочинку в Чорному Лісі, яка ледь не вбила її. [10] Після того як сім'я повернулася до Сполучених Штатів у 1872, вони проводили літній сезон у Ньюпорті, Род Айленд.[19] Перебуваючи в Європі, вона отримала освіту з допомогою домашнього вчителя та гувернанток. Едіт відкинула стандарти моди та етикету, які були обов'язковими для юної дівчини в той час та мали на меті дозволити дівчині вдало вийти заміж і стати завсідником на балах та вечірках. Вортон вважала ці вимоги моди поверховими та гнітючими. Вона мріяла про глибшу освіту, ніж отримала, і тому вона багато читала книг із бібліотек та друзів батька.[20] Її мати забороняла їй читати романи, поки Едіт не вийде заміж, І Едіт підкорилася цій забороні.[21]

Перші спроби пера[ред. | ред. код]

Уортон писала і розповідала історії з дитинства.[22] Коли її родина переїхала до Європи, їй було лише чотири-п'ять років, коли вона почала те, що називала «вигадуванням».[22] Вона вигадувала історії для своєї сім'ї; гуляючи з відкритою книгою, вона перегортала сторінки так, ніби читала й імпровізувала історію.[22] Уортон почала писати вірші і оповідання, ще будучи молодою дівчиною, і спробувала написати перший роман у віці одинадцяти років.[23] Критика з боку матері вгамувала її амбіції, і вона повернулася до поезії.[23] У віці 15 років з'явилася її перша опублікована робота, переклад німецької поеми «Was die Steine erzählen» («Що камені розповідають») Гайнріха Карла Бруґша, за який вона отримала плату 50 доларів. Її родина не хотіла, щоб їхнє ім'я з'являлося в друкованому вигляді, оскільки письменницька праця не вважалfся належним заняттям для жінки тогочасного суспільства. Надалі поема була опублікована під ім'ям батька її друга, Е. А. Уошберна, двоюрідного брата Ральфа Уолдо Емерсона, який був прихильником освіти жінок.[24] У 1877 році, у віці 15 років, вона таємно написала новелу на 30 000 слів «Швидко і вільно». У 1878 році її батько підготував для приватного видання збірку з двох десятків її оригінальних віршів і п'яти перекладів.[25] Уортон опублікувала вірш під псевдонімом у «Нью-Йорк Ворлд» у 1879.[26] У 1880 році вона анонімно опублікувала п'ять віршів у «Atlantic Monthly», поважному літературному журналі.[27] Незважаючи на ці ранні успіхи, її не заохочувала ані її сім'я, ані її соціальне коло, і хоча вона продовжувала писати, вона не публікувала більше нічого, допоки її вірш «Останній Джустініані» не був опублікований в журналі Scribner's у жовтні 1889 року. [28]

Громадська діяльність і активність[ред. | ред. код]

Між 1880 і 1890 рр. Вортон припинила писати, щоб виступати як дебютантка в соціальній діяльності. Wharton уважно стежила за соціальними змінами, що відбуваються навколо, які згодом знайшли відображення в її творах.[29] Вортон офіційно стала дебютанткою в 1879.[30] Вортон дозволили оголити плечі і робити високі зачіски першого разу на танцях у грудні, організованих світською левицею Анною Мортон.[30] У Вортон почався роман з Генрі Лейден Стівенс, сином заможного бізнесмена.[31] Однак сім'я Вортон не схвалювала Стівенса.[31]

У середині сезону виходу Вортон у світ, її сім'я повернулася до Європи (у 1881 році) через проблеми зі здоров'ям батька Вортон.[32] Батько Вортон, Джордж Фредерік Джонс, помер у Каннах в 1882 році від інсульту.[33] Стівенс був вз сім'єю Вортон в Європі протягом всього цього часу.[32] Вортон і її мати повернулися в Сполучені Штати, де Вортон продовжила зустрічатися із Стівенсом. Про заручини було оголошено у серпні 1882 року.[32] За місяць до того весілля і заручини раптово були розірвані.[34]

Мати Вортон, Лукреція Стівенс Rhinelander, повернулася в Париж в 1883 році та жила там до своєї смерті в 1901 році.[18]

1880-ті[ред. | ред. код]

Вортон вийшла заміж у 1885 році і почала активно діяти у трьох сферах інтересів — американське домогосподарство, письменництво й італознавство.[35]

29 квітня 1885 року,[36] у 23 роки, Уортон вийшла заміж за Едварда (Тедді) Роббінса Вортона, на 12 років старшого за неї. Вінчання відбулося в комплексі Троїцької капели. [37][38] Як виходець з вельми усталеної Бостонської сім'ї, він був спортсменом і джентльменом того ж соціального класу, що й вона, і поділяв її любов до подорожей. Вортони звели будинок у Pencraig Cottage у Ньюпорті. [35] Згодом вони купили свою ділянку землі (Land's End) на іншій стороні Ньюпорта та переїхали на неї. У 1893 році за $ 80 тис.[35] Вортон прикрасив Land's End за допомогою дизайнера Огдена Кодмана. Потім (у 1897 році) Вортони придбали будинок у Нью-Йорку, на 884 Park Avenue.[39] Вони виїжджали за кордон з лютого по червень між 1886 і 1897 роками — здебільшого до Італії, але й у Париж і Англію.[39]

З кінця 1880-х до 1902 року Тедді Вортон хворів на гостру депресію, і тому пара припинила свої довгі й часті мандрівки. Тим часом його депресія набула серйозніших форм, внаслідок чого вони майже постійно жили лише у своєму маєтку «The Mount». У ті ж самі роки, як стало відомо, Вортон і сама хворіла на депресію та приступи астми.

У 1908 році психічний стан її чоловіка було визнано невиліковним. Того ж року у неї почався роман із Мортоном Фуллертоном, журналістом із «The Times», у якому вона знайшла інтелектуального партнера. Вона розлучилася з Едвардом Вортоном у 1913 році, після 28 років шлюбу. Водночас Едіт зазнала гострої критики з боку письменників натуральної школи.

Окрім романів, Вортон написала щонайменше 85 коротких оповідань. Вона була також доволі досвідченою садовою дизайнеркою, інтер'єр-дизайнеркою і визнаною законодавицею моди свого часу. Написала кілька книг на теми дизайну, зокрема свою першу серйозну публікацію: «Оздоблення будинків» («The Decoration of Houses», 1897), у співавторстві з Ogden Codman. Її друга книга на тему «дім і сад» — це щедро ілюстрована книга «Італійські вілли» («Italian Villas»).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Encyclopædia Britannica
  3. а б в SNAC — 2010.
  4. Internet Broadway Database — 2000.
  5. Deutsche Nationalbibliothek Record #118767585 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. http://www.nytimes.com/2004/10/01/books/01WHAR.html?fta=y
  7. CONOR.Sl
  8. https://www.nytimes.com/2012/07/08/realestate/streetscapes-a-woman-with-an-architectural-appetite.html
  9. Національна жіноча зала слави, Едіт Уортон. Архів оригіналу за 22 листопада 2018. Процитовано 1 березня 2019.
  10. а б в г д Lee, 2008, с. 16.
  11. Dwight, 1994, с. 12-13.
  12. Minkel, 2012.
  13. Lee, 2008, с. 21.
  14. Lee, 2008, с. 22.
  15. Benstock, 1994, с. 216.
  16. Lee, 2008, с. 34.
  17. Lee, 2008, с. 18.
  18. а б Lee, 2008, с. 7-8.
  19. а б Chronology. The Mount: Edith Wharton's Home. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 1 березня 2019.
  20. Baym, Nina (2012). The Norton Anthology of American Literature (вид. Eighth). W. W. Norton & Company, Inc. ISBN 978-0-393-91885-4.
  21. Lee, 2008.
  22. а б в Lee, 2008, с. 13-14.
  23. а б Lee, 2008, с. 36.
  24. Benstock, 1994, с. 35.
  25. Lee, 2008, с. 43.
  26. Lee, 2008, с. 44.
  27. Benstock, 1994, с. 38.
  28. Benstock, 1994, с. 40.
  29. Lee, 2008, с. 47.
  30. а б Lee, 2008, с. 58.
  31. а б Lee, 2008, с. 60.
  32. а б в Lee, 2008, с. 61.
  33. Lee, 2008, с. 35.
  34. Lewis, 1975, с. 44-47.
  35. а б в Lee, 2008, с. 81.
  36. Нью-Йорк, Нью-Йорк, Індекс шлюбу 1866—1937
  37. Lee, 2008, с. 74-75.
  38. США, видобуток газет з північного сходу, 1704—1930
  39. а б Lee, 2008, с. 82.