Металургійний завод в Юканж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

49°18′23″ пн. ш. 6°09′25″ сх. д. / 49.3063917° пн. ш. 6.1569639° сх. д. / 49.3063917; 6.1569639

Металургійний завод в Юканж
49°18′22″ пн. ш. 6°09′24″ сх. д. / 49.30630000002777535° пн. ш. 6.15685000002777816° сх. д. / 49.30630000002777535; 6.15685000002777816Координати: 49°18′22″ пн. ш. 6°09′24″ сх. д. / 49.30630000002777535° пн. ш. 6.15685000002777816° сх. д. / 49.30630000002777535; 6.15685000002777816
Тип Металургійний завод[1]
Галузь чорна металургія
Доля закритий, залишки заводу перетворені на парк і є історичною пам'яткою Франції
Засновано 1890
Засновник(и) Gebrüder Stummd
Закриття (ліквідація) 1991
Штаб-квартира Юканж,
Франція Франція
Продукція чавун, сталь, прокат
(сайт парку «Доменна піч U4»)
Мапа
CMNS: Металургійний завод в Юканж у Вікісховищі
Нічна ілюмінація у парку «Доменна піч U4».

Юканзький металургійний завод (фр. Usine sidérurgique d'Uckange) — колишній металургійний завод в місті Юканж на північному сході Франції, у Лотарингії. Заснований 1890 року. Зупинений 1991 року. 2007 року доменну піч U4, що збереглася, було оголошено історичною пам'яткою Франції, навколо неї влаштовано парк.

Історія

[ред. | ред. код]

1890 року німецький промисловець Карл Фердинанд фон Штумм-Халберг (Carl Ferdinand von Stumm-Halberg) купив 24 га землі в Юканж і протягом наступних 8 років побудував тут 4 доменних печі. До 1904 року кількість доменних печей зросла до 6.[2]Чавун, вироблений на заводі, відправлявся для подальшої переробки на сталь в Саар.[3]Після Першої світової війни завод був відібраний у німецьких власників і перейшов у власність французького Товариства металургійних заводів Північної Лотарингії («Societe Anonyme des Forges et des Acieries de Nord et Lorraine»),[2] однак він і надалі відправляв чавун на заводи Саару, що був основним споживачем чавуну, виплаленого на заводі, до 1960 року.[3]

Протягом 1928–1935 років на заводі було проведено модернизацію, він прийняв той вигляд, який мав протягом всіх подальшіх років.[3]

До 1972 року завод працював на лотаринзькій залізній руді, відомій під назвою «мінета», що добувалася у Сент-Марі-о-Шен. Потім завод перейшов на роботу на більш багаті залізом імпортні гематитові руди з Бразилії і Мавританії й на магнетитові руди з Канади та Швеції.[3]

1974 року на заводі працювало 3 доменних печі.[3]

Номер печі Корисний об'єм, м³ Діаметр горна, м Кількість фурм
U1 1002 7 14
U3 710 6,5 14
U4 710 6,5 16

1976 року було проведено капітальний ремонт доменної печі U4 і відтоді вона безперервно працювала до березня 1989 року.[3]

Продуктивність заводу становила від 1600 до 2000 т чавуну на день. Чавун розливався на двох розливних машинах і у вигляді бабкового чавуну відправлявся до споживачів. 1974 року на заводі працювало 900 чоловік: 600 французів, 200 осіб з різних країн Магрибу, 150 італійців.[3]

Доменна піч у 2005 році.

1985 року було виведено з експлуатації доменну піч U3. Доменна піч U1 виробляла чавун для місцевих металургійних заводів, доменна піч U4 спеціалізувалася на виплавці спеціальних чавунів.[3]

У 1980-х роках на доменних печах заводу провадилися експерименти з використання пило-вугільного палива. 1989 року було проведено ремонт печі U4, під час якого, зокрема, було модернізовано КВП печі і переведено її на комп'ютерне керування, а також побудовано нову промислову установку вдування пило-вугільного палива. Однак, після ремонту доменна піч працювала до 1991 року, коли була всупереч очікуванням на подальшу роботу остоточно зупинена. Про закриття заводу було оголошено у липні 1991 року і, не зважаючи на протести, 17 грудня 1991 року завод було закрито.[3]

Парк «Доменна піч U4»

[ред. | ред. код]
Експонати музею — шкіряна рукавиця горнового і бабковий чавун.
На території парку.

Окрім власне доменної печі U4 збереглися пульт керування доменною піччю, адміністративні будівлі, котельня, майстерні та деякі інші. В Юканж також збереглася садиба промисловця Штумма.[2]

2014 року парк відвідали 30684 особи.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. а б base Mériméeministère de la Culture, 1978.
  2. а б в Parc haut-fourneau U4. European Route of Industrial Heritage. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка) (англ.)
  3. а б в г д е ж и к Olivier C. A. Bisanti (2002). Uckange. coulée continue. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 31 жовтня 2015. (англ.)