Моніка Крістенсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Моніка Крістенсен
Народилася 30 червня 1950(1950-06-30)[1] (71 рік)
Турсбю, лен Вермланд, Швеція[2]
Країна Flag of Norway.svg Норвегія
Діяльність мандрівник-дослідник, письменниця, метеоролог, гляціолог
Alma mater Університет Тромсе
Знання мов норвезька[3]
Жанр кримінальний роман[d]
Нагороди

Моніка Крістенсен (норв. Monica Kristensen Solås; нар. 30 червня 1950 р., Турсбю, Вермланд) — норвезький гляціолог, метеоролог, полярна дослідниця і авторка детективів. У 1989 році була нагороджена Золотою медаллю засновників Королівського географічного товариства.

Біографія[ред. | ред. код]

Моніка Крістенсен народилася у шведському місті Турсбю, й в дитинстві з родиною переїхала в Конгсвінгер (Норвегія)[4].

Закінчила факультет фізики Університету Тромсе, брала участь у багатьох експедиціях в Арктику і Антарктику У 1986—1987 роках Крістенсен була керівником експедиції за маршрутом Руаля Амундсена до Південного полюса, але була змушена повернути назад, діставшись до 86 градуса південної широти. Нагороджена Золотою медаллю КМО в 1989 році[5].

Програма Аврора і спроба пошуку намети Амундсена[ред. | ред. код]

У 1991—1992 роках Моніка Крістенсен очолювала експедицію, метою якої було вивчення ситуації зі зміною клімату. Експедиція мала назву «Програма Аврора» і проходила на шельфовому льодовику Фільхнера. Була проведена додаткова місія з пошуку і відновлення намету, встановленого Амундсеном на Південному полюсі (Пульхейм) в лютому 1992 року. Після відплиття з Монтевідео 12 грудня 1991 року, науковці змогли створити базу з п'яти будиночків під назвою Blaenga (норвезькою мовою «синє поле») на 77°30′ пд. ш. 34°12′ зх. д. / 77.5° пд. ш. 34.2° зх. д. / -77.5; -34.2 77°30′ пд. ш. 34°12′ зх. д. / 77.5° пд. ш. 34.2° зх. д. / -77.5; -34.2 77°30′ пд. ш. 34°12′ зх. д. / 77.5° пд. ш. 34.2° зх. д. / -77.5; -34.2. Будівництво було завершено до 18 січня, і тоді ж полярники провели місцеві гляціологічні дослідження. Проте проведення досліжень було затримано внаслідок несприятливих погодних умов, стану морського льоду і пошкодження літака-близнюка експедиції. Його довелося відправляти назад до Канади для ремонту. Це призвело до значної зміни початкових планів проекту з пошуку намета на Південному полюсі. Полярники планували розмістити 4 людини на Південному полюсі. Перші двоє — Нільс Дженсен і Пітер Хансен, повинні були прибути на початку січня, щоб провести GPS-обстеження зони можливого розташування намету, а інші двоє — Ульф Хедман і Моніка Крістенсен, повинні були прибути на початку лютого, щоб провести повітряну змінну радіолокаційну зйомку місцевості, де, орієнтовно, розташовувався намет. Для цього планували використовувати літак-експедиції Twin Otter. В остаточному підсумку Моніка Крістенсен і колега-гляціолог Генріх Еггенфелнер пройшли 560 км на південь до першої заправної станції. Після проведення додаткових гляціологічних досліджень вони були доставлені на Південний полюс літаком Twin Otter 16 лютого й пробули на Полюсі всього чотири години. До того ж, їхні літаки не були оснащені спорядженням для огляду. Їм було надано у використання транспортний засіб на гусеничному ходу Spryte, і вони провели GPS-дослідження, щоб визначити передбачуване розташування намету з точністю до 50 метрів. Моніка Крістенсен і Генріх Еггенфелнер також виявили порожнину в снігу поруч із орієнтовним розташуванням намету, розбили табір в передбачуваному місці намету Амундсена і встановили кілька прапорів, в тому числі норвезький, який був залишений там й після їхнього від'їзду[6][7].

Подальша експедиція наприкінці грудня 1993 року, серед іншого, була спрямована на те, щоб знайти намет Амундсена на Південному полюсі і забрати його для демонстрації на зимових Олімпійських іграх 1994 року в Норвегії. Ця спроба, уже з використанням снігоходів, була призупинена, коли учасник експедиції Йостейн Хельгестад загинув при падінні в тріщину, а решта членів команди були врятовані американською пошуково-рятувальною командою[8][9][10][11].

Подальша кар'єра[ред. | ред. код]

Пізніше Моніка Крістенсен працювала на півночі Норвегії та на Шпіцбергені, а в січні 2004 року стала генеральним секретарем Redningsselskapet (Норвезьке товариство порятунку моря). Цю посаду вона займала до листопада 2005 року.

Крістенсен є авторкою багатьох книг, в тому числі Mot 90 Grader Syd (1987)[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.babelio.com/auteur/-/209995
  2. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #1018824626 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Monica Kristensen Solås. Norsk Polarhistorie. Архів оригіналу за 2011-07-20. Процитовано 2009-06-08. 
  5. Beau Riffenburgh. {{{Заголовок}}}. — Taylor & Francis, 2007. — С. 1095—1096. — ISBN 978-0-415-97024-2.
  6. Mantripp, David. The Aurora Programme Saga. Snowhenge.net. Архів оригіналу за 2018-09-06. Процитовано 2018-09-05. 
  7.  // Antarctic : journal. — PO Box 404 Christchurch New Zealand : New Zealand Antarctic Society, 1992. — No. 8 (6). — P. 259—266.
  8. Private Norwegian expedition ends in tragedy. Antarctic Journal of the United States. US National Science Foundation. 1994-06. Архів оригіналу за 2012-04-06. Процитовано 2011-11-29. 
  9. Quest for explorer's tent turned deadly. USA Today. 2001-04. Архів оригіналу за 2011-08-05. Процитовано 2011-11-29. 
  10. Pole death. The Independent. 1993-12. Архів оригіналу за 2012-11-03. Процитовано 2009-06-08. 
  11.  // Antarctic : journal. — PO Box 404 Christchurch New Zealand : New Zealand Antarctic Society, 1994. — No. 5 (3). — P. 205—206.
  12. Kristensen, Monica. {{{Заголовок}}}. — Grøndahl, 1987. — ISBN 978-82-504-0891-3.

Посилання[ред. | ред. код]