Морська інтерферометрія
Морська інтерферометрія — різновид радіоастрономії, який використовує радіохвилі, відбиті від моря, для створення інтерференційної картини[1]. Аналогічний метод в оптиці відомий як дзеркало Ллойда[en][2]. Методика була винайдена та застосовувалася в Австралії між 1945 і 1948 роками.
Методика[ред. | ред. код]
Радіоантена, розміщена на вершині скелі[2], реєструє радіохвилі, що надходять безпосередньо від джерела, а також радіохвилі, відбиті від поверхні води[1]. Ці два набори хвиль об'єднуються, утворюючи інтерференційну картину[1]. Відбитий хвильовий фронт проходить додаткову відстань 2h sin(i), перш ніж досягти детектора, де h — висота обриву, а i — кутова висота об'єкта над горизонтом[3]. Він діє як друга антена, розташована на висоті 2h під першою[3].
Напрямок наведення морського інтерферометра змінюється з обертанням Землі[4]. Оскільки такий інтерферометр складається лише з одного детектора, немає потреби в з'єднувальних кабелях або попередніх підсилювачах[3]. Морський інтерферометр також має вдвічі більшу чутливість, ніж звичайний інтерферометр з такою ж базою[3]. Морська інтерферометрія значно підвищує роздільну здатність приладу у порівнянні з окремим радіотелескопом без морскої поверхні[2].
Якість даних[ред. | ред. код]
На якість даних, отриманих морським інтерферометром, впливає ряд факторів. Вітрові хвилі на поверхні води та змінна атмосферна рефракція негативно впливають на сигнал. Також слід враховувати кулястість Землі[2]. Ці труднощі можна подолати шляхом тривалих спостережень і калібрування приладу за джерелами з відомим положенням[2].
Відкриття[ред. | ред. код]
Серед відкриттів, зроблених за допомогою морської інтерферометрії, є те, що сонячні плями випромінюють сильні радіохвилі[5], і що джерело випромінювання радіохвиль від Лебедя А невелике (менше 8 кутових хвилин у діаметрі). Цим методом було виявлено шість нових джерел, включаючи Центавр A[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Radio Astronomy at Dover Heights: Sea interferometry. CSIRO. 5 лютого 2008. Архів оригіналу за 19 серпня 2006. Процитовано 18 березня 2010.
- ↑ а б в г д Bolton, J. G.; Slee, O. B. (December 1953). Galactic Radiation at Radio Frequencies V. The Sea Interferometer. Australian Journal of Physics. 6 (4): 420—433. Bibcode:1953AuJPh...6..420B. doi:10.1071/PH530420.
- ↑ а б в г Goss, W. M.; McGee, Richard X. (2010). Under the Radar: The First Woman in Radio Astronomy: Ruby Payne-Scott. Springer-Verlag. с. 97—99. doi:10.1007/978-3-642-03141-0. ISBN 978-3-642-03141-0.
- ↑ Heywood, John (1969). Radio Astronomy and How to build your own Telescope (вид. 2nd). New York: Arc Books inc. с. 90.
- ↑ Hey, J. S. (1973). The Evolution of Radio Astronomy. Histories of Science Series. Old Woking, Surrey: Paul Elek Scientific Books. с. 40. ISBN 0-236-15453-2.
- ↑ Robertson, Peter (1992). Beyond southern skies: radio astronomy and the Parkes telescope. University of Cambridge. с. 42, 43, 46. ISBN 0-521-41408-3.