Мірза Галіб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мірза Галіб
Mirza Ghalib photograph.jpg
Псевдоніми Асад
Народився 27 грудня 1796(1796-12-27)
Аґра, Імперія Великих Моголів[1]
Помер 15 лютого 1869(1869-02-15)[2] (72 роки)
Делі, Британська Індія, Сполучене Королівство[1]
Громадянство Flag of India.svg Індія
Проживання Делі
Ім'я при народженні Мірза Асадула Баіг-хан
Псевдонім مرزا غالب
Діяльність поет
Титул Mirza[d]
Конфесія іслам
Батько Мірза Абдула Баіг-хан
Мати Іззат-ун-ніса Бегум
Дружина Умрао Бегум
Діти 7 дітей

Мірза Галіб (*27 грудня 1797 —15 лютого 1869) — урдумовний та перськомовний поет та письменник часів остаточної загибелі династії Великих Моголів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив зі знатної тюркської родини. Син Мірзи Абдули Баіг-хана, сановника нізамів Хайдарабада. При народжені отримав ім'я Мірза Асадула Баіг-хан. У 1803 році втратив батька, який загинув у битві при Алварі (Раджастхан). Малий Мірза Асадула виховувався своїм дядьком. У 1810 році одружується й переїздить до Делі. Тут завершив освіту, зокрема вивчив перську та арабську мови, вивявив хист до складання віршів. Завдяки своєму таланту поета у потрапив до двору номінального володаря з Великих Моголів. У 1850 році падишах Бахадур Шах Зафар надав Галібу аристократичні титули дабір-уль-мульк та наджим-уд-даула, а також стає придворним істориком. У 1854 році стає насавником падишаха у поезії, а у 1856 році призначається вчителем шах-заде Фахр-ал-Діна. У 1857 році Мірза Галіб пережив Сипайське повстання, загибель свого учня та значної частини родини бахадур Шах Зафара.

Втім Мірза Галіб залишився у Делі, продовжуючи займатися творчістю. Водночас намагався виклопотати пенсію в британського уряду (як придворний аристократ Моголів), проте марно. Наприкінці життя отримав покровительство від наваба Рампура.

Творчість[ред. | ред. код]

Галіб був не тільки поетом, однаково успішно писав на фарсі та урду, але і вченим, не поривав з реальною дійсністю і підтримував авторитет справжнього знання. Так, в «Рецензії на Аїн-і Акбарі» Абу-л-Фазла він закликає не відвертатися від проблем реального буття, жити днем сьогоднішнім, а не «торішнім календарем» і висловлює захоплення перед силою людського розуму, чудесами науки і техніки, що перетворюють енергію води і вітру.

Література[ред. | ред. код]

Галіба називають «останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Нового часу». Поезія Мірзи Галіба формувалася в руслі придворно-аристократичної традиції та персомовної літератури Індії. Пройшовши прекрасну школу на фарсі (більшість створеного ним написано на цій мові), Галіб водночас звертався і до урду. З часом його творчість вийшла за рамки звичних мотивів офіційної літератури, насичуючись общеиндийской проблематикою. Звернувшись до урду, Галиб розширив ідейно-тематичне коло і палітру своєї поезії.

В його віршах відображена невпинна робота думки, яка прагне проникнути у «сутність речей», «країну сенсу», вловити найтонші відтінки почуттів. Художній світ поета суперечливий: тут і плач по «доброму старому часу», і жага змін, готовність скуштувати радості швидкоплинного життя і засудження бездумної благодушності; критика догматів релігії й дяка їм.

З усіх жанрів Мірза Галіб особливо полюбляв працювавти в жанрі газелі.

Також значущими є прозові праці — «Мехрі Німруз» («Полуденне сонце») та «Дастанбу», що містить опис Сипайського повстання 1857 року.

Епістолярна спадщина Мірзи Галіба стали внеском у розвиток прози урду.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Dalrymple, William: The Last Mughal, London: Bloomsbury, 2006

Примітки[ред. | ред. код]