Міст над Латорицею (Мукачеве)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міст над Латорицею (Мукачеве)
Міст над Латорицею (Мукачеве) 1916 року

Країна Україна Україна
Розташування Мукачеве

У старі часи Латориця протікала між горами Галіш, Червоною та Ловачка, але з економічних міркувань — з метою встановлення водяних млинів — у XVII& ст. за допомогою каналів її відвели ближче до міста в результаті цього Мукачевому часто загрожували повені, а в багатьох місцях території були підтоплені.

У 1759 році граф Шенборн порушив питання про те, де в Мукачевому можна збудувати міст. В цьому ж році урядовець Редекер з Кошице запропонував свій план врегулювання річки, за яким Латориця мала бути відведена у безпечніше русло — прямий канал-між Мукачевим та Росвиговом.

Після закінчення робіт у Мукачевому довгий час повені не було, але пізніше річка знову завдавала великої шкоди, й упродовж довгих років для їх запобігання використовували так звані остроги, а береги укріплювалися палями та фашинами.

Збереглися й дані про те, що у 1796 році силами комітету був збудований міст через Латорицю. До того у місті діяла корабельна переправа. Цей метод побутував і пізніше. Цікаво, що і в 1970-хх роках поблизу міського пляжу людей перевозили дерев'яним човном.

У верхній, північній, частині міста в 1782 р. управління домінії збудувало 110-метровий дерев'яний міст, який за багато років був пошкоджений численними повенями й не відповідав потребам часу. Тому 1815 р. (за іншими даними — 1816) граф Шенборн звів новий дерев'яний міст, довжиною 84 метри й шириною 5,5 метри приблизно в центральній частині міста Мукачевого, на місці нинішнього. Місто зобов'язалося в майбутньому, крім виділення частини необхідних коштів, щорічно на догляд мосту та дамби забезпечувати одного поденника від кожного з платників податків, крім мера та дванадцяти радників.

Натомість мешканці Мукачевого та Росвигова могли вільно користуватися мостом. У 1887 році держава викупила його у домінії, а з 1895 року міст було звільнено від будь-яких податків.

У 1898 р. на місці пошкодженого був зведений новий дерев'яний міст. Ще й сьогодні при низькому рівні води можна побачити залишки паль, розташованих перед биками моста, які призначалися для захисту від льодоходу та течії; це добре видно й на знімках.

У 1890 р. у Мукачевому було відкрито ще один міст, про місце його розташування відомостей немає.

Минуло ледве півтора десятиліття після передачі останнього дерев'яного мосту в користування, як на зміну йому було споруджено сучасний на той час три арковий залізний міст вишуканої конструкції.

За достовірними даними, Підгоряни — що знаходяться на північній околиці міста і тільки з 1945 р. увійшли до складу Мукачевого, з 1849 р. вже певно мали свій міст через Латорицю. Це відомо з документів про знамените зіткнення мукачівців у квітні 1849 року під Сорочою горою з австрійськими військами, які розмістилися на протилежному березі. Невеликий мукачівський загін мав шанси перемогти австрійців, що чисельно переважали у декілька разів, тільки розібравши міст над річкою, яка розлилася. Стратегія виявилася вдалою, й угорці здобули блискучу перемогу.

Відступаючи з Мукачевого під натиском радянських військ німці (за іншими джерелами — партизани, що підтримуали Червону Армію) у 1944 році підірвали трьохпролітний залізний проліт. Так, як було пошкоджено тільки перші дві арки, після тимчасової відбудови (з росвигівської сторони залишився залізничний проліт, з мукачівської була здійснена добудова з бетону, а середню частину доповнили дерев'яними балками) рух через міст поновився, і кілька років ним користувалися в такому стані. Нині через Латорицю перекинулися чотири бетонних мости: неподалік замку «Паланок», в центральній частині міста, біля парку (по вул. Садова), а також у районі «Підгоряни».

Пізніше на дамбі річки Латориця з мукачівської сторони був створений бульвар, який вів до пляжу і стадіону Мукачівського спортивного товариства, а також до парку Ференца Ракоці, який було названо на його честь за рішенням органу місцевого самоврядування від 1906 року .

Напевне, часті повені відігравали свою роль у тому, що мешканці Мукачевого в числі перших надавали допомогу тим, кого спіткало таке ж лихо. Так було і в 1933 році, коли все місто збирало жертви для потерпілих с.Вилока. З цією ж метою направлені й кошти, зібрані 19401941 рр. на організованому Мукачівською торговельною академією концерті, виступів початкової школи та молодіжних вечорах. Найбільша повінь повінь на Закарпатті всю історію Закарпаття, а також міста Мукачевого, сталася 1998 року. Після цієї трагедії було проведено очищення русла річки, укріплення та підвищення дамби.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Мукачево очима наших бабусь і дідусів». Андрій Бараній.