Міхал Горнік
| Міхал Горнік | |
|---|---|
| в.-луж. Michał Hórnik нім. Michael Hornig | |
 | |
| Народився |
1 вересня 1833[1] Räckelwitzd, Рекельвіц/Ворклеки, Q93306?, Kamenzd, Саксонія |
| Помер |
22 лютого 1894[1] (60 років) Бауцен, Королівство Саксонія, Німецька імперія |
| Поховання | Кладовище Святого Миколая (Баутцен) |
| Країна |
.svg){kind=small} Королівство Саксонія |
| Діяльність | письменник, клерик, будитель |
| Галузь | мовознавство |
| Членство | Матиця серболужицька |
 Міхал Горнік у Вікісховищі | |
Міхал Горнік (в.-луж. Michał Hórnik, нім. Michael Hornig; нар. 1 вересня 1833, Рекельвіц (Ворклєци), Саксонія — пом. 22 лютого 1894, Бауцен, Саксонія) — католицький священик, серболужичанський мовознавець, письменник, публіцист, перекладач, засновник і редактор газети Katolski Posoł і журналів Łužičan та Serbski Hospodar, голова товариства «Матиці Сербської» (з 1882 року), брав активну участь у серболужичанському національному відродженні XIX століття[2][3][4].
Життєпис[ред. | ред. код]
Міхал Горнік народився у 1833 році в селі Ворклєци (в.-луж. Worklecy, нім. Räckelwitz) під Каменцем у Верхній Лужиці, після закінчення середньої школи в Бауцені в 1847 році вступив до Лужицької семінарії в Празі. Будучи семінаристом, навчався також у Малостранській гімназії і на богословському факультеті Карлового університету.
В період навчання в Празі був членом, а потім і старостою студентського гуртка «Сербовка», яка діяла при Лужицькій семінарії. У 1852 році опублікував на сторінках газети «Tydźeńske Nowiny» свою першу літературну працю «Brancelej». Будучи студентом у Празі, опублікував у літературному часописі «Kwětki», який видавало братство «Сербовка», близько 40 віршів і перекладів, в тому числі переклад верхньолужицькою мовою «Слова о полку Ігоревім»[5]. У 1856 році повернувся на батьківщину і 24 вересня 1856 року був висвячений у сан священика. У 1871 році був призначений настоятелем церкви Пресвятої Діви Марії в Бауцені. Перебував на цій посаді до 1890 року. 24 жовтня 1890 року був призначений асесором консисторії і каноніком капітулу собору святого Петра[2].
У 1850-х роках Міхал Горнік разом з Яном Арноштом Смолером займався створенням і удосконаленням єдиного верхньолужичанського правопису[6].
З 1860-х років брав активну участь у культурному і громадському житті лужичанських сербів. З 1859 року по 1894 рік викладав верхньолужицька мова в католицькому педагогічному училищі в Бауцені. У 1860 році заснував серболужицький журнал «Лужичан» (в.-луж. Łužičan).
У 1861 році разом з А. Я. Смолером обраний членом-кореспондентом Харківського університету. У 1862 році за його участі було створено «Товариство святих Кирила і Мефодія» — об'єднання лужицьких сербів-католиків, з метою представлення інтересів лужичан у рамках католицької церкви і підтримка та поширення культури слов'янських меншин.
Цього ж року Міхал Горнік започаткував видання часопису Katolski Posoł — церковної газети слов'ян-католиків Верхньої Лужиці, а також опубліковав хрестоматію верхньолужичанської прози. У 1858 році заснував щомісячний літературний додаток «Mĕsačny Přidawk» газети «Serbske Nowiny», який в 1860 році було перетворено на літературний часопис «Łužičan», що став друкованим органом младосербів. З 1881 року видавав журнал «Сербськи господар» (в.-луж. Serbski Hospodaŕ)[7].
У 1858 року став секретарем серболужичанського національного культурно-освітнього товариства «Матіца Сербська» (в.-луж. Maćica Serbska). З 1873 року виконував обов'язки заступника голови, а у 1882 році його обирали головою товариства. З 1868 року по 1894 року був редактором журналу «Časopis Maćicy Serbskeje»[2] і з 1880 по 1882 рік — редактором літературного журналу «Pratyja», що виходив нижньолужицькою мовою.
У 1889 році випустив збірник молитов і пісень верхньолужицькою мовою «Wosadnik» для використання в католицьких парафіях.
Помер 22 лютого 1894 року в Бауцені і був похований на цвинтарі святого Миколая поблизу руїн церкви Святого Миколая, що поруч з могилою Філіпа Резака.
Внесок до науки[ред. | ред. код]
Крім громадської діяльності М. Горнік відомий як автор ряду наукових робіт. В першу чергу це — «Історія серболужицького народу» (в.-луж. Stawizny Serbskeho naroda), написана спільно з В. Богуславським (видана в Бауцені 1884 року)[2]. Разом з К. Б. Пфулем та Г. Зейлером Міхал Горнік брав участь у створенні «Лужицько-сербського словника» (в.-луж. Łužiski serbski słownik) (1866). Також М. Горнік є автором перекладу Нового Заповіту новим варіантом католицької верхньолужицької мови, що відображає її зміни у XIX столітті. Завдяки зусиллям М. Горніка в числі інших представників національного серболужицького відродження (Я. А. Смолера, К. Б. Пфуля, Г. Зейлера, Я. Радисерба-Велі) була створена основа для об'єднання двох варіантів верхньолужицької літературної мови, католицької та протестантської[4][8][9].
Нагороди[ред. | ред. код]
- У 1889 році саксонський король Альберт нагородив Міхала Горніка лицарським хрестом I ступеня[10].
Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]
У 1956 році жителями Рекельвіца встановлено пам'ятник М. Горніку, в Бауцені та Кроствіці на його честь названо вулиці.
Примітки[ред. | ред. код]
- Джерела
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ а б в г Лаптева Л. П., Кунце П. История серболужицкого народа [Архівовано 22 серпня 2020 у Wayback Machine.]. — С. 15.
- ↑ Литература второй половины XIX в. (ред. И. А. Бернштейн) // История мировой литературы. — В 9 т. / ред. Ю. Б. Виппер. — М.: Наука, 1991. — Т. 7. — С. 517—518. — ISBN 5-02-011439-1.
- ↑ а б Ермакова М. И. Функционирование серболужицкого языка [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Язык. Этнос. Культура. — М., 1994. — С. 151—165.
- ↑ Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, стр. 112
- ↑ Трофимович К. К. Развитие верхнелужицкого литературного языка в середине XIX века // Национальное возрождение и формирование славянских литературных языков. — М.: Наука, 1978. — С.179—180
- ↑ Трофимович К. К. Развитие верхнелужицкого литературного языка в середине XIX века // Национальное возрождение и формирование славянских литературных языков. — М.: Наука, 1978. — С.168—169
- ↑ Трофимович К. К. Развитие верхнелужицкого литературного языка в середине XIX века // Национальное возрождение и формирование славянских литературных языков. — М.: Наука, 1978. — С.171
- ↑ Трофимович К. К. Развитие верхнелужицкого литературного языка в середине XIX века // Национальное возрождение и формирование славянских литературных языков. — М.: Наука, 1978. — С.206
- ↑ Nekrolog XXXI, Časopis Maćicy Serbskeje, 1895, стр. 148
Література[ред. | ред. код]
- Редакция журнала. // Всемирная иллюстрация : журнал. — 1894. — № 1311. — С. 171—172, 174.
- Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, Российская академия наук, Институт славяноведения и балканистики, научный центр славяно-германских отношений, М., 1997, стр. 32, 95, 105, 112, 117, 122, 150, ISBN 5-7576-0063-2
- H. Imiš, Wopomnjeńska rěč [Архівовано 21 липня 2019 у Wayback Machine.], Časopis Maćicy Serbskeje, 1894, стр. 70 — 72
- Ernst Muka, Nekrolog XXXI [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Časopis Maćicy Serbskeje, 1895, стр. 145—157
- Manfred Thiemann, Sorben — Serbja: Ein kleines Lexikon. Bautzen: Domowina-Verlag. ISBN 3-7420-0405-0
Посилання[ред. | ред. код]
- Wikisource [Архівовано 17 січня 2021 у Wayback Machine.] (верхньолуж.). — Michał Hórnik. Архівовано 13 грудня 2012 року.
- SWB, Südwestdeutscher Bibliotheksverbund (Online Katalog) (нім.). — Hórnik, Michał. Архівовано 13 грудня 2012 року
- Deutschen Nationalbibliothek (Katalog) [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] (нім.). — Hórnik, Michał.
|
