Нафі Джусойти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нафі Джусойти
ос. Джусойты Нафи
Народився 27 лютого 1925(1925-02-27)
Хардисар
Помер 26 червня 2017(2017-06-26) (92 роки)
Владикавказ
Місце проживання Цхінвалі
Громадянство СРСР СРСР
Грузія Грузія
Національність осетин
Діяльність письменник, поет
Alma mater Південноосетинський педагогічний інститут
Сфера інтересів історія літератури
Заклад Південноосетинський НДІ імені З. М. Ванеєва
Вчене звання член-кореспондент АН ГРСР
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Нагороди
орден «Знак Пошани»

Нафі Григорович Джусойти (27 лютого 1925, Хардисар — 26 червня 2017, Владикавказ) — осетинський науковець у галузі історії літератури і фольклору, доктор філологічних наук, академік, член-кореспондент АН ГРСР. Письменник, поет, драматург і публіцист.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 27 лютого 1925 року в селі Хардисар Джавського району Південної Осетії в селянській родині. У 1941 році з відзнакою закінчив середню школу.

Учасник німецько-радянської війни з 1941 року. Після демобілізації працював інструктором Південноосетинського обкому КПРС.

У 1949 році закінчив історичний факультет Південно-Осетинського педінституту. У тому ж році поступив до аспірантури при Ленінградському інституті російської літератури, де у 1953 році успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Коста Хетагуров і російська література». У 1968 році захистив докторську дисертацію на тему: «Історія осетинської літератури (дореволюційний період)».

З 1954 року завідував відділом осетинської літератури Південноосетинського НДІ імені З. М. Ванеєва, нині — головний науковий співробітник цього ж інституту.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Перша книга віршів — «Серце солдата» видана у 1949 році. У наступні роки вийшли друком низка поетичних і прозових книг Н. Джусойти (вірші, поеми, оповідання, повісті, романи), монографічні дослідження творчості класиків осетинської літератури, літературно-критичні статті. Найбільш відомі серед них: романи «Смерть людини» (ос. «Адаймаджы малат») і «Кров предків» (ос. «Фыдалты туг»), «Лірика», «Я народився в горах», «Важкий вік», «Мій гірський край», «Безіменна книга», «Дванадцять ран як одна рана», «Сльози сирдона».

Перекладав осетинською мовою твори Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, В. Сосюри, а також російських і грузинських письменників.

Українські переклади[ред. | ред. код]

  • Вірші в кн.: Високий обрій. — Одеса, 1974.

Нагороди і почесні звання[ред. | ред. код]

Лауреат премії імені Кости Хетагурова.

Посилання[ред. | ред. код]