Новиков Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Новиков Микола Іванович
рос. Николай Иванович Новиков
NI Novikov.jpg
Народився 27 квітня (8 травня) 1744
Московська губернія, Російська імперія
Помер 31 липня (12 серпня) 1818 (74 роки)
Москва, Російська імперія
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність журналіст, письменник, редактор, філантроп
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Володіє мовами російська[1]
М. І. Новіков, портрет роботи Д. Г. Левицького

Микола Іванович Новиков (рос. Николай Иванович Новиков; 1744(1744) — 1818) — російський просвітитель, письменник, видавець.

Народився у дворянській родині. Навчився грамоти в сільського дяка, з 1755 по 1760 рік учився в гімназії при тільки що заснованому Московському університеті. З 1762 ніс солдатську службу в Ізмайловському полку. В 1767—1768 роках працював у Комісії зі складання проекту нового «Уложення» як секретар.

Просвітительські переконання Новікова сформувалися під впливом депутатів різних станів. У 1769 вийшов у відставку й став видавати сатиричні журнали: «Трутень», «Пустомеля», «Живописець» та інші, у яких критикував пороки тогочасного суспільства, виступав проти кріпосницьких порядків і полемізував з Катериною ІІ. Мріючи виховати нове покоління в дусі громадських чеснот, Новіков став творцем «Дружнього вченого суспільства» й «Типографічної компанії», що займалися облаштуванням друкарень, першої в Москві загальнодоступної бібліотеки, книгарень і шкіл.

Новиков видав понад 940 книг з різних галузей знань, зокрема «Скіфську історію» Лизлова, свої власні праці: «Досвід історичного словника про російських письменників» (Спб., 1772), «Древняя россійськая идрографія» (Спб., 1773), «Древня россійськая вивліофика» (Спб., 1773—1775; 1788—1791), а також, серед інших журналів, перший дитячий журнал у Російській імперії — «Дитяче читання для серця й розуму».

В 1775 році став масоном, захоплений широкою релігійно-ідеологічною програмою, що розвивала християнське вчення про братерство й любов і спрямованою на моральне вдосконалення. Після Великої французької революції 1789 року та повстання Є. І. Пугачова розмах суспільної діяльності Новікова, що продовжував «розливати світ освіти у своїй батьківщині» (В. Г. Бєлінський), викликав насторожену увагу до нього Катерини ІІ, що вважала Новікова «розумною й небезпечною людиною». 1792 року заарештований і без суду, за наказом імператриці, отримав 15 років заслання у Шліссельбурзькій фортеці.

1796 року його звільнив Павло І, проте підірване здоров'я вже не дозволило діячеві повернутися до активної діяльності.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Життєпис на hrono.info(рос.)
  • Западов А. В. Новиков. М., 1968
  • Макогоненко Г. П. Николай Новиков и русское просвещение XVIII века. М, — Л, 1951
  • Сухарева О. В. Кто был кто в России от Петра I до Павла I, Москва, 2005


  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.