Ніаська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніаська мова
Поширена в  Індонезія[1]
Носії 825 768 осіб
Писемність латинське письмо
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-2 nia
ISO 639-3 nia

Ні́аська мова, або мова ні́ас (ніаськ. Li Niha, індонез. Bahasa Nias) — австронезійська мова, поширена в Індонезії, на острові Ніас (біля західних берегів Суматри) і розташованих поблизу островах Бату.

Загальне населення острова Ніас і островів Бату 1998 року становило 639 675 осіб.

Мова ніас володіє деякими рисами, що роблять її типово незвичною не тільки на тлі інших австронезійських мов, а й взагалі серед мов світу.

Історія[ред. | ред. код]

Мапа острова Ніас

Острів Ніас вже дуже давно був центром жвавої торгівлі, перебуваючи на перетині морських шляхів з Південної Азії в індонезійський архіпелаг і в Малакку: перші відомості про острів Niyan на захід від Суматри містяться у перського купця Сулеймана в 854 році. Першими із європейців на острів прийшли голландці; на короткий час він опинився в руках англійців, але потім знову відійшов Нідерландам. Голландська колоніальна адміністрація розгорнула на острові бурхливу місіонерську діяльність: в 1887 рік був виданий словник мови ніас, а два німецьких місіонери видали першу його граматику; пізніше описом ніаської мови займалися індонезійські вчені, а в останні роки велику роботу провела австралійська дослідниця Лі Браун.

Незважаючи на те, що ніаська мова безперечно є австронезійською, питання про історію її носіїв і самої мови дуже складне. Ніас — єдиний острів у цьому районі, де існує мегалітична культура; у матеріальній та духовній культурі ніасців багато рис, схожих на ті, що притаманні народам центральної частини архіпелагу — наприклад, острову Сулавесі[2]. Бернд Нотхофер[3] вказував і на особливу подібність ніаської мови з деякими мовами Сулавесі і півдня Філіппін і вважав, що на Ніасі зберігаються залишки мови доавстронезійського населення.

Наразі багато ніасців, особливо молодь, переходять на індонезійську мову, хоча загалом збереженість мови дуже задовільна; Однак ефект, який катастрофа 2004 року справила на мову ніас, досі оцінити неможливо.

Діалекти[ред. | ред. код]

У ніаській мові виділяється три діалекти: північний (індонез. Nias Utara), поширений на півночі острова, у тому числі в районі найбільшого міста Гунунгсітолі; центральний та південний (Nias Selatan; південь острова й острови Бату).

Лінгвістична характеристика[ред. | ред. код]

Народна школа на Ніасі. Перша третина XX ст.

Серед типологічно незвичайних рис ніаської мови можна назвати такі: двовідмінкова система, в якій маркованим є не ергатив, а абсолютив[4][5]; узгодження дієслова з ергативним аргументом, але не з абсолютивним (зазвичай наявність першого передбачає і наявність другого); наявність губно-губного дрижачого [ʙ]; використання чергування початкових приголосних (подібного існуючому в кельтських мовах) для вираження відмінкового значення; порядок слів VOS.

Інші риси, навпаки, є цілком звичайними для австронезійської сім'ї: вираз різних дієслівних значень за допомогою носового префіксу; використання редуплікації для вираження різних аспектуальних значень; наявність «прекатегоріальних коренів» (термі В. Фолі), тобто таких коренів, які можуть утворювати слова будь-яких частин мови; відсутність прикметника як особливої морфологічної категорії (означення виражаються за допомогою відносних речень).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ScriptSource - Indonesia
  2. Джерело: интервью с Ли Браун [Архівовано 2021-01-12 у Wayback Machine.](англ.)
  3. Nothofer, Bernd. The relationship between the languages of the Barrier Islands and the Sulawesi-Philippine languages // Tom Dutton & Darrell T. Tryon (eds.) Language Contact and Change in the Austronesian World. Berlin; New York: Mouton de Gruyter, 1994, pp.389-409.
  4. Brown, Lea Nias // Nikolaus P. Himmelmann, K. Alexander Adelaar (Eds.) The Austronesian Languages of Asia and Madagascar. London; New York: Routledge, 2005, pp. 562—587.
  5. Аркадьев, П. М. Функционально-семантическая типология двухпадежных систем // Вопросы языкознания, 2005, № 4, с. 101—120.