Прикметник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими.

Дуже близькою частиною мови є дієприкметник, який грає аналогічну роль у реченнях.

В українській мові

Історія

Праіндоєвропейські прикметники були дуже близькі до іменників і мали схоже відмінювання. У праслов'янській мові вже існували два типи прикметників: невизначені (іменні) і визначені (займенникові), причому другі являли собою сполучення визначених з формами вказівного займенника *jь («той», «він»). Визначені прикметники вживалися для позначення конкретного, вже згаданого предмета з цією ознакою, а вказівний займенник, таким чином, грав роль визначеного артикля. Аналогічним чином утворюються визначені прикметники і в балтійських мовах, припускають, що ця система сформувалася ще в балтослов'янській період.

Така ж система існувала у давньоруській мові: невизначені прикметники відмінювалися як іменники, визначені утворювалися доданням відмінкових і родових форм займенника *jь (и — «він», «той» я — «вона», «та», ѥ — «воно», «те»). Від форм невизначених прикметників походять сучасні короткі і деякі повні стягнені прикметники, від визначених — повні нестягнені.

Відмінювання невизначених прикметників було аналогічно відмінюванню іменників: чоловічого роду за типом відмінювання на *-o- (твердий і м'який підтипи), середнього роду — теж за типом на *-o- (твердий і м'який підтипи), жіночого — за типом на *-ā- (твердий і м'який підтипи). Збереглися також релікти того, що деякі прикметники колись відмінювалися як іменники типів на *-i- і *-u-. Останні (на *-u-) перейшли у тип відмінювання на *-o-, отримавши формант *-kъ[1][2][3]. Закінчення невизначених прикметників аналогічні закінченням іменників: добръ братъ, добра брата, добру брату, добри брати, добры сестры, добрѣ сестрѣ тощо.

Визначені прикметники відмінювалися по-різному: 1) за відмінками змінювалися і іменна, і займенникова частини (добра єго, синя єго); 2) змінювалися і іменна, і займенникова частини, але остання приєднувалася до першої в стягненій формі (добраго, синяго); 3) іменна частина у вигляді основи прикметника залишалася незмінною, до неї приєднувалася змінювана форма займенника (добрыихъ, синиихъ). Пізніша парадигма визначених прикметників сполучує другий і третій варіанти.

У таблиці наведені давньоруські форми визначених прикметників і похідні від них сучасні українські на прикладах добрий (твердий варіант) і синій (м'який варіант). Роздільне написання іменного прикметника із займенником-закінченням дане для наочності: у давньоруських пам'ятках звичайним було написання разом.

Однина

Відмінок Давньоруська мова Сучасна українська мова Примітки
Називний Чоловічий рід добръ и
синь и
добрий
синій
Закінчення ъ утворювало в положенні перед наступним займенником и редукований
звук ы, який подібно звичайному «ы» надалі перейшов у «и». Звук ь у положенні перед и
перейшов у «і». Від займенника и походить прикінцевий «й». Схожим чином утворилися і
повні форми чоловічого роду однини прикметників у російській мові (добрый, синий), в інших
слов'янських мовах «й» відсутній (біл. добры, сіні, пол. dobry, siny).
Жіночий рід добра я
синя я
добра/добрая
синя/синяя
У сучасній українській вживані лише форми добра, синя, що за походженням є невизначеними (іменниковими, короткими) формами. Форми добрая, синяя використовують рідко.
Середній рід добро ѥ
сине ѥ
добре/добреє
синє/синєє
Сучасні форми добре (добреє), синє (синєє) утворилися внаслідок уподібнення закінчень -о, -е
наступному займеннику ѥ. Давнє закінчення зберіглося у формах минулого часу дієслів, які є
за походженням дієприкметниками (див. докладніше «Перфект у давньоруській мові»)
Родовий Чоловічий та середній рід добра (ѥ)го
синя (ѥ)го
доброго
синього
Сучасне закінчення -ого утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -аго, -яго.
Жіночий рід добры ѣ/добро ѣ
синѣ ѣ/синѥ ѣ
доброї
синьої
Давнішими формами є добры ѣ, синѣ ѣ, варіанти добро ѣ, синѥ ѣ пов'язані з утворенням
визначеної форми з основи прикметника. Сучасне закінчення пояснюється переходом ы в «о»,
а ѣ — у «ї»
Давальний Чоловічий та середній рід добру (ѥ)му
синю (ѥ)му
доброму
синьому
Сучасне закінчення -ому утворилося внаслідок фонетичних змін з раніших -уму, -юму.
Жіночий рід добрѣ и/добро и
синѣ и/синѥ и
добрій
синій
Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням
визначеної форми з основи прикметника
Знахідний Чоловічий рід добръ и
синь и
добрий
синій
У праслов'янській і давньоруській форми називного і знахідного відмінків чоловічого та середнього
родів збігалися. Для розрізнення підмета і додатка замість знахідного могли вживати форму родового відмінка
Жіночий рід добрѫ ѭ
синѭ ѭ
добру/добрую
синю/синюю
У сучасній українській вживані лише форми добру, синю, що за походженням є невизначеними (іменними, короткими) формами. Форми добрую, синюю, що являють собою займенникові
прикметники, використовують рідко.
Середній рід добро ѥ
синѥ ѥ
добре/добреє
синє/синєє
Як і в давньоруській, у сучасній українській ці форми збігаються з формами називного відмінка
Орудний Чоловічий та середній рід добры (и)мь
сини (и)мь
добрим
синім
Жіночий рід добро ѭ
сине ѭ
доброю
синьою
Сучасне закінчення пов'язане з фонетичним процесом переходу носового ѭ (великого йотованого
юса) в «ю»
Місцевий Чоловічий та середній рід добрѣ (ѥ)мь/добро мь
синѣ (ѥ)мь/синѥ мь
добрім/доброму
синім/синьому
Для сучасних форм доброму, синьому не виключається вплив форм давального відмінка, за
аналогією з формами жіночого роду
Жіночий рід добрѣ и
синѣ и
добрій
синій
Давніша форма — добрѣ и, синѣ и, варіанти добро и, синѥ и пов'язані з утворенням
визначеної форми з основи прикметника

Множина
У множині форми чоловічого, жіночого і середнього родів збігалися у всіх відмінках, окрім називного та знахідного.

Відмінок Давньоруська мова Сучасна українська мова Примітки
Називний Чоловічий рід добри и
сини и
добрі/добрії
сині/синії
Закінчення «і» замість очікованого «и» пояснюють впливом форм жіночого роду або знахідного відмінка. Нестягнені форми на «-ії» вживаються рідко; «ї» у них сходить до займенника и, аналогічно «й» в однині
Жіночий рід добры ѣ
сини ѣ
добрі/добрії
сині/синії
Закінчення «-і» могло утворитися внаслідок уподібнення давнього закінчення ы наступному займеннику ѣ
Середній рід добра я
синя я
добрі/добрії
сині/синії
Закінчення множини іменних прикметників середнього роду на -а, -я аналогічно закінченню множини іменників (озера, моря). У сучасній українській ці форми витіснені формами жіночого роду
Родовий добры (и)хъ
сини (и)хъ
добрих
синіх
Давальний добры (и)мъ
сини (и)мъ
добрим
синім
Знахідний Чоловічий рід добры ѣ
сини ѣ
добрі/добрії
сині/синії
Жіночий рід добры ѣ
сини ѣ
добрі/добрії
сині/синії
Середній рід добра я
синя я
добрі/добрії
сині/синії
Орудний добры (и)ми
сини (и)ми
добрими
синіми
Місцевий добры (и)хъ
сини (и)хъ
добрих
синіх

Двоїна
У двоїні визначених прикметників, як і в іменників, існували лише три відмінкові форми: називно-знахідного, родово-місцевого і давально-орудного відмінків. За родами прикметники розрізнювалися лише в називно-знахідному відмінку, причому форми жіночого збігалися з формами середнього.

У сучасній українській форми двоїни не вживаються, але припускається вплив двоїни жіночого та середнього роду на утворення сучасного закінчення множини (< ѣ).

Відмінок Давньоруська мова Сучасна українська мова Примітки
Називно-знахідний Чоловічий рід добра я
синя я
добрі/добрії
сині/синії
Закінчення двоїни іменних прикметників на -а, -я аналогічно закінченню двоїни іменників (брата, отьця)
Жіночий і середній рід добрѣ и
синѣ и
добрі/добрії
сині/синії
Родово-місцевий добру ю
синю ю
Давально-орудний добры има
сини има

Згідно з мовознавчими дослідженнями, розмежування невизначених (іменних) і визначених (займенникових) прикметників остаточно завершилося тільки в першій половині ХІХ ст. У сучасній українській колишні невизначені прикметники майже втратили відмінкові форми і тепер відомі як короткі прикметники. Змінилася і їхня синтаксична роль: вони використовуються не як визначення, а у функції присудків. Залишки відмінювання іменних прикметників виявляються в називному відмінку однини присвійних прикметників із суфіксами -ів, -їв, -ин, -їн (братів, Андріїв, мамин, Софіїн), у прізвищах, географічних назвах — колишніх прикметниках (Глухів, Лозова, Львів), у прізвищах та іменах по батькові із суфіксами -ич, -ович, -евич (Смолич, Шашкевич, Іванович). Іменні прикметники зараз вживаються переважно у фольклорі (дрібен дощик, зелен сад, повен місяць), а також у наслідуваннях фольклору. Від них також походять деякі прислівники: що утворені поєднанням відмінкових форм іменних прикметників з прийменниками (нашвидку, наново, вповні). Деякі колишні прикметники цього типу зараз використовуються для вираження присудка (винен, годен, ладен, певен).

Сучасність

Прикметник виражає ознаку предмета, наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове.

Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо через відношення до інших предметів, або через відношення до особи чи істоти.

Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:

  • якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість
  • відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост;
  • присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад:

золотий ланцюжок (відносний) — золота душа (якісний);
срібний перстень (відносний) — срібний голос (якісний);
лебединий пух (присвійний) — лебедина пісня (якісний);
зміїна отрута (присвійний) — зміїний характер (якісний).

Ступенювання прикметників

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

  1. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, :
добрий — добр-іш-ий, милий — мил-іш-ий,
довгий — дов-ш-ий, міцний — міцн-іш-ий,
малиймен-ш-ий.
  1. У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-:
    тон-к-ий — тон-ш-ий,
    глибо-к-ий — глиб-ш-ий,
    дале-к-ий — даль-ш-ий.
    При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.
  2. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш:
яскравий — більш яскравий, швидкий — менш швидкий.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.

  1. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — най-дорожчий, міцніший — най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.
  2. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш тривожний, тривожніший над усе.

Утворення присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої  відміни — назв людей — присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра — сестр-ин, баба — баб-ин, Ольга — Ольж-ин, тітка — тітч-ин, Солоха — Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Ліді-їн, Євдокія — Євдокі-їн.

Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):

  1. якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько — дядьк-ів, дядьк-ов-ого;
  2. якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/  —ев (-єв): Андрій — Андрі-їв, Андрі-єв-ого; лікар — лікар-ів, лікар-ев-ого.

Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, пташ-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.

Повна та коротка форми прикметників

Коротка форма
Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. За походженням короткі форми являють собою колишні іменні (невизначені) прикметники. У сучасній українській прикметники в короткій формі мають нульове закінчення (повен < давньорус. пълнъ, красен < давньорус. красьнъ).
Повна форма
Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах.

  1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії. За походженням вони є займенниковими (визначеними) прикметниками. Вони здебільшого трапляються в народній творчості та поезії.
  2. Стягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -ії (-її); у стягненій — -а(я), -е(-є), -і(-ї). Стягнені форми можуть мати різне походження: форми жіночого та середнього роду називного та знахідного відмінків — колишні форми іменних (невизначених) прикметників, решта — форми займенникових (визначених).

Способи творення прикметників

Префіксальним способом прикметники утворюються від: а) прикметників: сильний — пресильний; високий — невисокий; б) іменників (із прийменником без): без меж — безмежний; без крил — безкрилий.

Суфіксальним способом прикметники утворюються від: а) іменників: сон — сонний; книга — книжний, книжковий; б) прикметників: білий — біленький, білесенький, білісінький, білуватий; тісний — тіснуватий; в) дієслів: гнути — гнучкий; брати — беручкий; пекти — пекучий; г) прислівників: тут — тутешній; вчора — вчорашній.

Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників: без талану — безталанний; при школі — пришкільний.

Основоскладанням утворюються прикметники від: а) двох прикметників: кислий і солодкий — кисло-солодкий; світлий і синій — світло-синій; б) сполучення іменника і прикметника або числівника: довгі ноги — довгоногий; сільське господарство — сільськогосподарський.

Складносуфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років — п'ятнадцятирічний, десять поверхів — десятиповерховий, лівий бік — лівобічний.

Див. також

Посилання

Примітки

  1. Bičovský J. Vademecum starými indoevropskými jazyky. — Praha : Nakladatelství Univerzity Karlovy, Filozofická fakulta, 2009. — ISBN 978-80-7308-287-1, ISBN 8-073-08287-X.
  2. Stieber Z. Zarys gramatyki porównawczej języków słowiańskich. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2005. — ISBN 8-301-14542-0, ISBN 978-83-0114-542-2.
  3. Moszyński L. Wstęp do filologii słowiańskiej. — 2 wyd. zmien. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 2006. — ISBN 8-301-14720-2.
Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.