Писемність
Писе́мність — засіб передачі людської мови за допомогою знаків (див. алфавіт, абетка, ієрогліфіка, клинопис); також література, сукупність писемних пам'яток певного часу, певного народу; письменство.
Писемність вперше з'явилася в Месопотамії приблизно наприкінці IV тисячоліття до нашої ери, серед шумерських міст-держав. Спочатку розроблені для підрахунку та торгівлі, клинописні знаки незабаром перетворилися на найдавніші інструменти ведення історичних записів. Приблизно в той самий час інші цивілізації — Єгипет з його ієрогліфами, Індія з ранніми письменами брахмі та Китай з логограмами — також створили незалежні системи письма. Це був момент, коли преісторія, світ без слів, поступилася місцем першій епосі самосвідомості в людській культурі[1].
Ієрогліфіка і клинопис використовували піктограми (ідеографічне письмо) і фонетичні символи, розташовані поруч. Так влаштована сучасна китайська писемність. Складове письмо, наприклад, японське, виникло з постійного використання знаку для представлення звучання короткого слова.
Найдавніші пам'ятки писемності — виявлені у гротах Кам'яної могили, шумеролог А. Г. Кифішин датує їх VII—III тис. до Р. Х. Записи віком близько 8 тис. років, виявлені на кістках тварин і панцирах черепах у провінції Хенань, Китай, в неолітичному поселенні. Їх вважають першими знаками писемності, на 2,5 тис. років древнішими, ніж клинописні записи знайдені в Месопотамії (близько 3,5 тис. до н. е.). Найпрадавніше прото-кіпу (що складається з 12 звисаючих ниток, деякі з вузликами, і обмотані навколо паличок) виявлене при розкопках герметичної кімнати однієї з великих пірамід на археологічному об'єкті Караль[2] (долина Супі, Перу) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується воно за стратиграфічним шаром приблизно 3000 роком до н. е.[3], у зв'язку із чим може вважатися одним із найпрадавніших (після шумерського клинопису і єгипетських ієрогліфів) засобів комунікації в людства та архівним документом[4].
Сучасна писемність пройшла досить тривалий період становлення. Можна виділити кілька етапів її становлення.
Спочатку люди не володіли ніякою писемністю. Тому було досить важко передавати інформацію на великі відстані. Відома легенда (яку розповів Геродот) про перського царя Дарія I свідчить, що одного разу він отримав послання від скіфів. Послання включало чотири предмети: птаха, мишу, жабу і стріли. Гонець, що доставив послання, повідомив, що більше нічого повідомляти йому не веліли, і з тим розпрощався з царем. Постало питання, як же інтерпретувати це послання. Цар Дарій вирішив, що скіфи віддають себе в його владу і на знак покірності принесли йому землю, воду і небо, бо миша означає землю, жаба — воду, птах — небо, а стріли означають, що скіфи відмовляються від опору. Проте один з мудреців заперечив Дарію. Він тлумачив послання скіфів зовсім інакше: «Якщо ви, перси, як птахи, не відлетите в небо, або, як миші, не зариєтеся в землю, або, як жаби, не пострибаєте в болото, то не повернетеся, уражені цими стрілами». Як виявилося надалі, цей мудрець мав рацію.
Переказана легенда розкриває той факт, що спочатку люди намагалися передавати інформацію за допомогою різних предметів. Відомими історичними прикладами наочного письма також є вампум (ірокезьке письмо, представлене різноколірними черепашками, нанизаними на мотузок)[5] і кіпу (перуанське письмо, в якому інформація передавалася кольором і кількістю вузликів на мотузці).[6] Звичайно, предметне письмо не було найзручнішим засобом передачі інформації та з часом люди придумали більш універсальні інструменти.
Перші схеми місцевості відомі навіть у племен, які не мали писемності. Ймовірно, малюнок на бивні мамонта, знайдений на Межиріцькій стоянці (близько середини XV тисячоліття до н. е.) є найдавнішою картосхемою, відомою в Східній Європі. Одними з найдавніших є так звана Туринська папірусна карта (XII ст. до н. е.) однієї з долин неподалік Нілу, а також Вавилонська карта світу (кінця VIII — початку VII століття до н. е.).
Наступним етапом на шляху формування писемності стало письмо на основі зображень (піктограм). Можна пригадати, що зародження образотворчого мистецтва відбулося ще в часи стародавніх людей раніше появи державності. Проте ці ранні спроби все ж таки не доходили до рівня систематично використовуваного для передачі інформації інструменту. Суть піктографічного письма полягає в тому, що за допомогою певного знаку виражається деяке поняття. Наприклад, поняття «людина» може бути передане зображенням людини. Поступово спрощуючись, піктограми все більше віддаляються від початкових зображень, починають набувати множинних значень. Проте піктографія не могла виконувати всі потреби письма, що виникають з розвитком понять і абстрактного мислення, і тоді народжується ідеографія («письмо поняттями»). Вона використовується для передачі того, що не володіє наочністю. Наприклад, для позначення поняття «зіркість», яке намалювати неможливо, зображали той орган, через який воно виявляється, тобто — око. Таким чином, малюнок ока як піктограма означає «око» і як ідеограма — «зіркість». Отже, малюнок міг мати пряме і переносне значення.
Ідеографія («письмо поняттями») використовується для передачі того, що не має наочності. Наприклад, для позначення поняття «зоркість», яке неможливо намалювати, зображували той орган, через який воно проявляється, тобто око. Таким чином, малюнок ока як піктограма означає «око», а як ідеограма — «зоркість». Отже, малюнок міг мати пряме та переносне значення.[7]
В ієрогліфічному письмі часто важко розрізнити початкове зображення, що лежить в його основі. У ієрогліфах з'являються типові конструктивні елементи, що повторюються в різних знаках. Ймовірно, причиною цього було прагнення людини спростити запис письмового тексту, спростити навчання письма. Проте, ієрогліфічне письмо як і раніше зберігає істотний недолік: воно не мало ніякого зв'язку з вимовою слова. В результаті письмова та усна мова існували ніби окремо.[8] Крім того, в мовах, для яких характерна зміна форми слова залежно від його синтаксичної ролі, доводилося доповнювати ієрогліфи спеціальними позначеннями для форм слів.
Значним кроком на шляху зближення усної та письмової мови стало формування складової писемності. Найвідомішими складовими писемностями є клинописні (давньоперська, аккадська та інші спадкоємці шумерського письма), західносемітські (фінікійська, арабська та інші спадкоємці давньоєгипетської ієрогліфіки) і японські складові системи (катакана і хірагана). Фінікійське (консонантне) письмо відіграло в житті людства дуже важливу роль. Саме воно лягло в основу грецького письма, від якого походять латиниця і кирилиця.[9] Крім того, воно лежить в основі набатейського письма, від якого найімовірніше походить арабська, і арамейського письма, від якого походить єврейське писмьо.[10][11] Згідно з деякими припущеннями, воно також дало початок письму брахмі (через арамейське письмо), від якого походять індійські писемності.[12]
Коли фінікійським письмом почали користуватися греки, вони зіткнулися з проблемою повноцінної передачі звучання слів за допомогою складової фінікійської системи. Річ у тому, що у фінікійському письмі, по суті, були відсутні букви для позначення голосних звуків. Для греків через специфіку утворення форм слів це виявилося незручним. Тому з'явилися спеціальні символи для позначення голосних. В результаті письмо перейшло на ще універсальніший рівень. Тепер, використовуючи близько 30 знаків, які з легкістю могла вивчити будь-яка людина, можна було передати практично будь-які слова усної мови. Алфавітне письмо через свою простоту швидко розповсюдилося по всьому світу (хоча в деяких цивілізаціях перехід до нього не відбувся).
- протописьмо («предметне письмо») — оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка приймає повідомлення.
- піктографія (малюнкове письмо) — відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків
- ідеографічне письмо (ієрогліфічне письмо) — за допомогою знаків записуються думки (ідеї), слова. Часто називається малюнковим, адже кожній речі в цьому письмі відповідає свій малюнок. Найдавніший у світі спосіб письма, коли слова передавали малюнками, що зображували людей, рослини або предмети чи їхні частини. Яскравим зразком ієрогліфічного письма є давньоєгипетське. Сьогодні суто ієрогліфічним письмом користуються лише китайці. Елементи ієрогліфічного письма широко присутні також у японській мові. Знаки дорожнього руху є ідеографічним письмом.
- складове письмо — за допомогою знаків записуються окремі склади цієї мови. Як правило це письмо виникає з ідеографічного, в якому цими знаками позначали односкладові слова.
- звукове (фонетичне) письмо — за допомогою знаків записуються окремі звуки даної мови. Як правило такі системи письма називають абеткою. Найдавнішою відомою абеткою є фінікійська. На її основі виникли староєврейська, арабська, грецька, кирилична і латинська абетки. Більшість сучасних народів користується саме звуковим письмом.
- Єгипетське письмо
- Цзяґувень
- Клинопис
Незважаючи на те що за весь час існування людства різними культурами та народами використовувалося велике число різних писемностей (у тому числі зниклих), сьогоднішнє населення Землі в більшості своїй використовує всього п'ять систем письма: арабське, індійське, кирилицю, латиницю та китайське письмо. Письменності для різних мов, хоч і мають єдину основу (одну з цих п'яти), можуть мати значні відмінності, оскільки фонетика цих мов неоднакова.
Крім цього, необхідно згадати такі писемності, як вірменське письмо (Вірменія), грузинське письмо (Грузія), єврейське письмо (Ізраїль), грецьке письмо (Греція, Кіпр), корейське письмо (Корея), ефіопське письмо (Ефіопія, Еритрея), японське письмо кана. Ці писемності також продовжують активно використовуватися сьогодні, на них існує багата літературна традиція.
Існують писемності для жестових мов. На початку XXI століття використовується система SignWriting, створена в 1974 році.
- ↑ Ancient History: The Beginning of Humanity's Written Memory // Ancientist (англ.)
- ↑ Shady Solís, Ruth Martha. La ciudad sagrada de Caral-Supe en los albores de la civilización en el Perú. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 1 жовтня 2010.
- ↑ Perú. Descubren quipu con más de 4500 años de antigüedad en Caral. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 1 жовтня 2010.
- ↑ Unraveling Khipu’s Secrets (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 1 жовтня 2010.
- ↑ Вампум // Большая советская энциклопедия : в 66 т. (65 т. и 1 доп.) / гл. ред. О. Ю. Шмидт. — М. : Советская энциклопедия, 1926—1947.
- ↑ Fischer, Steven Roger. A History of Writing. — Globalities. Reaktion, 2001. — ISBN 978-1-86189-101-3.
- ↑ Реформатский А. А. Введение в языковедение, М.: Аспект Пресс, 2006. — с.352 — 353
- ↑ Coulmas, F. Writing Systems: An Introduction to Their Linguistic Analysis. — Cambridge Textbooks in Linguistics. Cambridge University Press, 2002. — ISBN 978-0-521-78217-3.
- ↑ Fischer, Steven Roger. A History of Writing. — Globalities. Reaktion, 2001. — ISBN 978-1-86189-101-3.
- ↑ Healey, John F.; Smith, G. Rex. A Brief Introduction to The Arabic Alphabet. — 2012. — ISBN 9780863568817.
- ↑ Daniels, Peter T.; Bright, William. The World's Writing Systems. — Oxford University Press, Inc, 1996. — С. 89. — ISBN 978-0195079937.
- ↑ Daniélou, Alain (2003). A Brief History of India. Simon & Schuster. с. 52–53. ISBN 978-1-594-77794-3.
- Мова
- Письменність
- Список писемностей
- Палеографія
- ТЕІ (ініціатива кодування тексту)
- Перша інформаційна революція
- Устав (вид письма)
- Рукопис Войнича
- Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн (містить понад 207 000 словникових статей)
- Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — К.: Академія, 2001.
- Київська писемна школа X—XII ст. (До історії української писемності) / С. О. Висоцький; Львів. від-ня ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Л. : Вид-во М. П. Коця; К., 1998. — 247 c.
- Походження слов'янської писемності / Брайчевський М. Ю. — К. : КМ «Academia», 1998. — 150 с.
- Пам’ятка писемності // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 173-174.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |