Ніколенко Степан Федорович
| Степан Федорович Ніколенко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
19 квітня 1941 (83 роки) Олександрія Кіровоградської області, .svg){kind=small} УРСР | |||
| Країна |
 Україна | |||
| Жанр | портрет, натюрморт, пейзаж | |||
| Діяльність | художник | |||
| Напрямок | реалізм, імпресіонізм | |||
|
| ||||
Степан Федорович Ніколенко (нар. 19 квітня 1941, Олександрія) — український художник, викладач. Почесний громадянин міста. Олександрії (з 2008 року)[1]
Життєпис[ред. | ред. код]
Степан Ніколенко народився 19 квітня 1941 року в місті Олександрії Кіровоградської області, Україна у селянській родині. В родині крім нього було ще три сини. Його мати, Федосія Семенівна, була дуже вправною майстринею-вишивальницею. В дитинстві він відвідував гурток малювання при міському Палаці піонерів.
З 1948 року по 1958 рік — Степан Ніколенко навчався у місцевій середній школі № 6.
З 1959 року по 1960 рік — працював слюсарем Олександрійського авторемонтного заводу.
З 1960 року по 1963 рік — служба у Радянській армії.
У період з 1963 року по 1968 рік Степан Федорович Ніколенко навчався у Краснодарському педагогічному інституті за спеціальністю: «Викладач креслення й малювання».
Після отримання диплому в 1968 році, він залишився викладати в цьому вишу на кафедрі рисунка, де працював до 1972 року.
У 1972 році Степан Ніколенко повернувся з Краснодара до Олександрії та влаштувався викладачем в Олександрійське училище культури[2], де працював до 1973 року.
З 1973 року по 2012 рік — Степан Федорович Ніколенко викладав в Олександрійській дитячій художній школі, яку він створив і де був її директором з першого дня її існування.
З 2012 року працює викладачем в Олександрійському училищі культури.
У 2008 році Степану Федоровичу Ніколенко було присвоєно звання «Почесний громадянин Олександрії».
Родина[ред. | ред. код]
Одружений на Тетяні Сєміреченській (1946 р. н.), доньці Героя Радянського Союзу, воєнної льотчиці Антоніни Худякової. Має двох доньок. Старша, Катерина, мешкає у Франції, виховує сина Антона. Молодша, Антоніна, мешкає в Нижньовартовську.
Творчість[ред. | ред. код]
Степан Ніколенко працює в жанрах портрету, натюрморту, пейзажу. Надає перевагу реалістичній манері. Працює в різноманітних техніках: живопис, графіка, скульптура, металопластика, геральдика.
Творче кредо художника: «Треба зображати оптимізм, радість, щоб люди вірили в добро, любили людей і світ».
Степан Ніколенко є автором декоративно-монументального панно на олександрійському Палаці культури «Світлопільський». Спільно з Олександром Охапкіним він виконав живописні панно, дерев'яні та металопластикові композиції для приміщення Олександрійської дитячої бібліотеки ім. Юрія Гагаріна, написав ікони та сюжетні композиції для Свято-Покровського кафедрального собору та церкви Святих Анастасії і Федора в Олександрії, ікони та сюжетні композиції для церкви Петра і Павла в Кропивницькому.
Також Ніколенко є автором герба й прапора Олександрії.
Роботи Степана Ніколенка знаходяться в Кіровоградському обласному художньому музеї, в Олександрійському краєзнавчому музеї, у приватних колекціях України, Росії, Польщі, Німеччині, Франції, Англії, Алжиру, Венесуели, США.
19 квітня 2016 року Степан Ніколенко відзначив своє 75-річчя, а наступного дня – 20 квітня – в краєзнавчому музеї Олександрії відкрилася його персональна виставка, де були представлені 16 з 30 нових картин художника [3].
Виставки[ред. | ред. код]
- 1963 — Зональна (крайова) художня виставка рос. «Советский Юг», Краснодар
- 1963 — Обласна художня виставка, Кропивницький
- 1963 — Республіканська художня виставка, Олександрія
- 2001 — Персональна виставка, Олександрія
- 2001 — Персональна виставка, Кіровоградський обласний художній музей, Кропивницький
- 2006 — Персональна виставка, Олександрія
- 2006 — Персональна виставка, Кіровоградський обласний художній музей, Кропивницький
- 2009–2011 — участь в обласних благодійних художніх аукціонах за ініціативи Кіровоградського обласного художнього музею та Кіровоградської обласної бібліотеки для дітей ім. А. П. Гайдара
- З 26 грудня 2011 — Персональна виставка, Кіровоградський обласний художній музей, Кропивницький
- 2011 — Персональна виставка, Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна, Кропивницький
- 2014 — Персональна виставка, Олександрія
- 2016 — Персональна виставка, Олександрія
Відзнаки[ред. | ред. код]
- «За заслуги перед містом» (2004)
- «Олександрієць року» у номінації «Талант року» (2006)
- Почесний громадянин Олександрії[4] (2008)
- Орден преподобного Нестора Літописця ІІІ ступеня (31 липня 2008)
- Лауреат обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція» (2012)[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Почесні громадяни міста Олександрії. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 3 лютого 2021.
- ↑ Художник и его заботы. Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 12 березня 2012.
- ↑ Какие твои годы, или Степану Николенко – 75!. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 22 квітня 2016.
- ↑ Почесні громадяни міста Олександрія. Олександрійська міська рада. Офіційний сайт. Процитовано 28.12.2022.
- ↑ Ювілей Олександра Осмьоркіна відзначають в Кіровоградському художньому музеї[недоступне посилання з липня 2019]
Джерела[ред. | ред. код]
- рос. Информационно-развлекательный еженедельник «ГОРОДСКОЙ КУРЬЕР» за 2.11.2006 года. Статья «Таланты Александрии. Изображать оптимизм, чтобы люди верили в добро»
- Газета Кіровоградської обласної Ради народних депутатів «Народне слово» за 7.11.2006 року. Стаття Лариси Здір «Щоб люди вірили в добро»
- Міськрайонна громадсько-політична газета «Олександрійський тиждень» від 9.11.2006 року. Стаття В'ячеслава Чебишева рос. «Палитра жизни Степана Николенко»
- рос. Информационно-развлекательный еженедельник «ГОРОДСКОЙ КУРЬЕР» за 5.05.2011 года. Статья «Персональная выставка Степана Николенко»
Посилання[ред. | ред. код]
- Художники Олександрії Олександрійська міська центральна бібліотека ім. О. С. Пушкіна
- Олександрійський художник виставив свої роботи на розсуд кіровоградців
- СТЕПАН НИКОЛЕНКО И ТАТЬЯНА СЕМИРЕЧЕНСКАЯ
- Нове відкриття Степана Ніколенка. Репродукції робіт [Архівовано 4 березня 2021 у Wayback Machine.]