Нікольський Євген Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Євген Володимирович Нікольський (нар. 21 квітня 1979, у Магнітогорську) — російський філолог, літературний критик, український теолог, дослідник творчості Євгена Сверстюка.

Загальна біографія[ред. | ред. код]

Народився у 1979 році у м. Магнітогорськ Челябінської області. Батьками були викладачі: доктор педагогічних наук Єфімов Володимир Федорович (1953-2016), який уже після розпаду СРСР зміг стати завідувачем кафедрою методики викладання природничих наук Московського обласного педінституту в м. Орєхово-Зуєво, Московської області, та Рахманова Ірина Борисівна (1948 року народження, викладала у кількох вузах). [1]. На думку Євгена, його батьки були дисидентами.

Невідомо, за яких конкретно обставин, але ще у юному віці Євген змінив своє прізвище Єфімов на "Нікольський".

Сестра - Єфімова Інна Володимирівна, фрілансер.

Закінчив у 2002 році філологічний факультет Орєхово-Зуєвського педінституту.

У 2002-2003 роках працював вчителем географії у школі селища Озерецький Орєхово-Зуєвського району. У 2003-2004 роках працював викладачем філософії та етики в Орєхово-Зуєвському медколеджі. У 2003-2008 роках навчався в очній аспірантурі при Московському державному обласному університеті. Паралельно працював у 2003-2007 роках викладачем основ православної культури в школі №1 м. Орєхово-Зуєво.

У 2008 році захистив дисертацію кандидата філологічних наук в Московському державному обласному університеті. У цей же період Євген Нікольський і його родичка Ольга Нікольська були замішані у внутрішньому конфлікті, який охопив громадську організацію "Союз потомков российского дворянства - Российское Дворянское Собрание", та був повязаний з необхідністю дострокового усунення з посади керівника організації - князя Голіцина Андрія Кириловича. Увільнення Голіцина відбулося у 2002 році на підстави подання, з яким виступили голова Російського імператорського дому - велика княгиня Марія Володимирівна Романова, та секретар імператорського дому - письменник Закатов Олександр Миколайович, колега Нікольського по викладацькій роботі в Московському університеті геодезії та картографії.

Проти Голіцина була спрямована критично-викривальна стаття в газеті "Вечерняя Москва" (стаття «Где деньги, князь!» від 15.05.2002, матеріал В. Благово, підготовку тексту здійснили Ольга Нікольська і Євген Нікольський). Новим головою ГО "Союз потомков российского дворянства - Российское Дворянское Собрание" у 2002 році, за сприяння Євгена Нікольського та Олександра Закатова, був обраний князь Андрій Сергійович Оболенський. Саме за участі ГО "Российское Дворянское Собрание" були засновані альманах "Дворянское собрание" (2001 р.), ГО "Региональный общественный фонд содействия восстановлению разрушенных памятников русской истории "Покаяние и возрождение"" (заснований у 2000 р.), центр "Герольдія" (діяв у 2002-2019 рр. під керівництвом графа Сергія Сапожнікова), благодійний фонд "Попечительство о нуждах российских репатриантов" (діяв у 2001-2007 роках), а також друкований орган останнього - журнал "Трибуна русской мысли" (започаткований у 2001 р., цей часопис мав російську шовіністичну спрямованість).

Подальший розвиток вказаної організації відбувався під керівництвом наступних її лідерів: князів Оболенського Андрія Сергійовича (у 2002-2008 роках), Гагаріна Григорія Григоровича (у 2008-2014 роках), Щербачова Олега Вячеславовича (у 2014-2021 роках), та Лермонтова Михайла Юрійовича (з 2021 року).

30 вересня 2002 року проживаюча у Москві голова Російського імператорського дому - велика княгиня Марія Володимирівна Романова підписала указ, за яким головою новоствореної Герольдії при ГО "Российское Дворянское Собрание" був призначений історик Думін Станіслав Володимирович, голова московського так званого "Историко-родословного общества", його заступниками стали Щербачов Олег Вячеславович (віце-провідник) і Алявдін Григорій Ігорович, секретар Герольдії [2].

У 2008 році за рішеннями нового голови організації, князя Григорія Гагаріна, утворено нові структури, і серед них - Експертну раду з питань генеалогії, геральдики та міжнародних дворянських звязків (головою став Станіслав Думін, президент Російської генеалогічної федерації). Саме у цей період найближчим помічником Думіна став Євген Нікольський, який займався генеалогічними дослідженнями в архівах Москви і Санкт-Петербурга; його було прийнято у члени очолюваного Думіним московського "Историко-родословного общества".

Поступова демократизація ГО "Российское Дворянское Собрание" передбачала і утворення так званих "дворянських парламентів" при її регіональних структурах. Так, 26 квітня 2009 року було обрано так званий "Депутатский корпус Московского регионального отделения Российского Дворянского Собрания - Московского Дворянского Собрания (МДС) VII трехлетия", у складі 117 осіб. У їх списку згаданий і Євген Нікольський, як депутат, обраний від дворянства Московської області. [3].

Станом на 2008 рік, Нікольський позитивно оцінював ідеологію так званого "євразійства", що знайшло відображення у його науковій статті: Никольский Е. В. "Нет! Не дряхлому Востоку покорить меня!": Михаил Лермонтов как предтеча евразийства // Литературная учеба. - 2008. - № 5. - С. 163-189.

З 2008 року був викладачем Московського університету геодезії та картографії, а також з 2011 року згадується, як викладач навчального закладу Московського Патріархату - Російського православного інституту св. Іоанна Богослова. Станом на 2012 рік, працював також позаштатним консультантом Видавничого відділу Московського Патріархату. (Біографічна довідка до статті: Никольский Е. В. Жанровое своеобразие русских заветных сказок // Литературная учеба. - 2012. - № 1. - С. 186-199).

Далі Нікольський почав займатися активною громадською діяльністю. Зокрема, в 2010-2016 роках продовжував згадуватися, як член заснованого у Москві у 1999 році "Российского Дворянского собрания", член московського "Историко-Родословного общества", та член так званого "Центрального Совета Исследовательского Фонда Межвузовская ассоциация молодых историков-филологов" (МАМИФ) у м. Москва - російської прокремлівської громадської науково-просвітницької організації, головою якої був кандидат філологічних наук Леонов Іван Сергійович, а заступником голови був кандидат філологічних наук, викладач Коломенської духовної семінарії Мєльков Андрій Сергійович. [4] Зокрема, Нікольський підписав заяву керівництва "МАМИФ", у якій засуджувався лібералізм протодиякона Андрія Кураєва, від 19 серпня 2011 року, під назвою "Богохульник, матерщинник и хулитель православных людей Кураев должен предстать перед церковным судом" [5]

20 липня 2012 року Нікольський, представлений уже як член "Научно-экспертного совета Института современных гуманитарных исследований", підписав разом з його колегами по інституту "Открытое обращение к Патриарху Кириллу в связи с богохульной деятельностью протодиакона А. Кураева", в якій засудив і загальну місіонерську діяльність Кураєва, і його заклики до помилування гурту «Pussy Riot» [6]

Науковий шлях до 2014 року[ред. | ред. код]

З 2010 року згаданий, як член так званого "Научно-редакционного совета по изданию Полного собрания творений святителя Феофана, Затворника Вышенского", очолюваного прокремлівськи орієнтованим митрополитом Климентом (Капаліним) [7] Саме Климент (Капалін) вважався покровителем ГО «Межвузовская ассоциация молодых историков-филологов» (МАМИФ), членом якої до 2012 року був Нікольський.

У 2012 році, після фактичного замороження діяльності ГО «Межвузовская ассоциация молодых историков-филологов» (керівниками були президент Іван Леонов, та його заступник - філолог Дарія Супрунова), колишній віце-президент цієї організації Андрій Мєльков заснував нову структуру - ГО "Институт современных гуманитарных исследований" (Інститут сучасних гуманітарних досліджень), де став президентом.

На запрошення Мєлькова, з 2012 року Нікольський працював членом Науково-експертної ради Інституту сучасних гуманітарних досліджень (ІСГД), у 2013-2018 роках працював заступником головного редактора електронного журналу цього інституту «Studia Humanitatis», а у 2013-2021 роках працював ученим секретарем Науково-експертної ради Інституту сучасних гуманітарних досліджень (ІСГД), останні роки через пандемію - дистанційно.

23 лютого 2013 року, в рамках робочої поїздки до Москви (Російська Федерація), ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина, архімандрит Віктор (Бедь) провів зустріч із президентом Інституту сучасних гуманітарних досліджень (ІСГД), кандидатом філологічних наук Андрієм Мельковим та Вченим секретарем Науково-експерної ради ІСГД, кандидатом філологічних наук Євгенієм Нікольським. Андрій Мельков та Євгеній Нікольський у свою чергу розповіли про Інститут сучасних гуманітарних досліджень, в тому рахунку і про міжнародні проекти ІСГД, які пов'язані із народною дипломатією і російсько-українським молодіжним діалогом, що уже напрацьовані на базі успішного співробітництва із науковцями і студентами Черновецького національного університету ім. Юрія Федьковича. За результатами зустрічі, сторони домовились про перспективи міжнародного співробітництва Ужгородської української богословської академії, Карпатського університету, Міжнародної академії богословських наук та Інституту сучасних гуманітарних досліджень (м. Москва, Російська Федерація) в галузях богословської освіти і науки, реалізації культурно-просвітницьких та церковно-громадських проектів. [8]

Як результат зустрічі, 2013 або 2014 року (в різних джерелах існують розбіжності) Нікольський з відзнакою закінчив Українську Богословську Академію (Карпатський Університет, м. Ужгород), отримав бакалаврат за спеціальностями «теологія» (християнський місіонер) та «філософія» (історія філософії).

В листопаді 2013 року Нікольський прибув з робочим візитом до Ужгорода, і прочитав лекцію про царственну святість в УУБА [9]

Працівники російського Інституту сучасних гуманітарних досліджень 4 березня 2014 року випустили заяву для преси, у якій спростовують інформацію російських ЗМІ про "бандерівців", які катують людей на Сході і Півдні країни, про придушення свобод російськомовних людей і росіян на Заході, і закликають російську владу одуматись і не допустити війни. Серед підписантів були президент інституту Мельков та секретар Нікольський. [10]

24 липня 2014 року в Тверському Державному університеті Нікольський захистив докторську дисертацію з філологічних наук.

Науковий шлях після 2014 року[ред. | ред. код]

У 2015 році з відзнакою закінчив магістратуру філософсько-богословського факультету Карпатського університету.

У 2016-2017 навчальному році нова, реорганізована в УУБА з двох раніше існуючих (мова йде про ліквідовані Кафедру бібліїстики та теоретичного богослов'я, і Кафедру історії церкви, практичного богослов’я та церковного музичного мистецтва ) академічна Кафедра богослов’я та історії церкви поповнилась за рахунок запрошених до Ужгорода громадян Російської Федерації. За даними сайту УУБА, завідувачем новою об’єднаною кафедрою був призначений мешканець м. Ужгород Урста Сергій Васильович (протоієрей Сергій Урста) – доктор богословських наук, професор, а заступником завідувача кафедрою, незважаючи на активізацію в 2014-2015 роках гібридної війни Росії проти України, був призначений Нікольський Євген Володимирович. [11]

Отже, Нікольський, після отримання 24 жовтня 2017 року закордонного паспорту РФ нового зразка, постійно мешкає в Україні, викладає в Ужгородській українській богословській академії, але громадянства України поки що не отримав.

12 червня 2018 року в Ужгородській українській богословській академії відбулося засідання Спеціалізованої вченої ради. За результатами відкритого і прилюдного захисту, шляхом таємного голосування рішенням Спеціалізованої вченої ради академії Євгену Нікольському присвоєно науковий ступінь доктор богословських наук за дисертаційне наукове дослідження на тему: «Вчення Християнської Церкви про царственну святість та його актуальність у наші дні». За даними сайту УУБА, на той час Нікольський був затруднений, як ад’юнкт кафедри історії російської літератури Варшавського університету (Варшава, Польща). [12]

Але паралельно ж, у 2016-2018 роках Нікольський також був згаданий на сайті академії, як заступник завідувача богословської кафедри УУБА (очевидно, у цей період працював на половині ставки, або дистанційно).

З досить гострою, але не завжди обгрунтованою критикою Нікольського у 2017-2018 роках виступали київська професорка Тарнашинська Людмила Броніславівна, яка звинуватила Євгена у порушенні норм наукової етики, а також професор кафедри україністики університету імені Адама Міцкевича в Познані (Польща) Поліщук Ярослав Олексійович, та професор кафедри україністики Варшавського університету Соболь Валентина Олександрівна.

Розповідаючи про свою діяльність та досвід роботи у структурах РПЦ-МП до 2014 року, Нікольський у ефірі телепрограми "Детектор Медіа" у 2022 році піддав гострій критиці стан богословської науки в Росії, та засудив прокремлівську діяльність патріарха Кирила (Гундяєва):

"Эмигрантское наследие богословия не было акцептировано в России, а с другой стороны, методологии нету. Патриарх Кирилл - это просто как актёр, это просто игра. Вопрос христианства и войны - это довольно сложная тема. Кирилл благословляет убийства своей паствы. Если он благословил эту войну, а де-факто это так, то почему разбомбили Донецкую Лавру, которая находится в его канонической юрисдикции? Для него главное - угодить тому предтече антихриста, который сидит в Кремле, тем более, что это не пустые слова, не так давно митрополит Епифаний (Думенко) сам сказал, что Путин - это предтеча антихриста, и архиепископ Евстратий (Зоря) тоже высказался в этом же духе". [13]

Характеризуючи сучасну РПЦ, у цій же телепрограмі Нікольський зазначив наступне:

"Церковь в России давно уже перестала быть церковью. Это организация, которая лишь внешне является христианской. С социальной точки зрения - это просто рупор пропаганды, а с моральной точки зрения - это просто постоянный обман. Вместо того, чтобы проповедовать Христа, христианские ценности, любовь, милосердие, прощение, они занимаются тем, что служат не Христу, а антихристу. Путин - это его предтеча. Если при Иване Грозном, который у них кумир, был митрополит Филипп Колычев, который восстал против опричнины, и был убит, то сейчас таких людей не найти (...) РПЦ - это элемент пропаганды. УПЦ МП должна быть их филиалом, таким же рупором пропаганды, а точнее сказать - пятой колонной. Мы прекрасно понимаем, что Московский Патриархат будет использовать все свои пропагандистские возможности, только чтобы не упустить Украину. Иерархи - это тоже люди, они тоже имеют свои слабости. Одни эти слабости бывают более-менее терпимыми, иногда - менее терпимыми. Нарушения нестяжательства, не столько нарушения сексуальной гигиены, сколько нарушения финансовой гигиены. Возможно, таинства, которые Московский Патриархат осуществляет действительны. Но надо при этом игнорировать политическую повестку Московского Патриархата".

За даними сайту незалежних журналістів, Євген Нікольський пройшов багато перевірок і спецслужби України до нього питань не мають. [14]

Дисертації[ред. | ред. код]

  • Романы Всеволода Соловьева: осмысление истории, поэтика жанра: автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук: специальность 10.01.01 - русская литература. Москва, 2008.
  • Проза Всеволода Соловьева: проблемы творческой эволюции[15]; автореферат дис. ... доктора филологических наук : 10.01.01. Твер. гос. ун-т. — Тверь, 2014. — 31 с.
  • Парадигма трансгуманизма в контексте святоотеческой антропологии, магістерська дисертація. — Ужгород, 2015.
  • Учение христианской церкви о царственной святости и его актуальность в наши дни, докторская диссертация по богословию, специализация агиология. — Карпатський університетУжгород, 2017.

Праці[ред. | ред. код]

Українознавчі дослідження
Монографії
  1. Историческая романистика Всеволода Соловьева (типология жанра). Лейпциг, 2011.
  2. Семейная хроника в творчестве Всеволода Соловьева. Первое издание: Тверь, 2012 ; второе, испр и доп., издание: М. — URSS[en] — 2014.
  3. Роман Всеволода Соловьева "Княжна Острожская : проблемы имагологии и идеологии". ; a) первое издание. Тверь, 2012. Издательство Марины Батасовой; б) второе, испр и доп., издание: М. — URSS — 2014.
  4. История великого княжества Литовского и московского царства в прозе Всеволода Соловьева (в соавторстве с Ю. Б. Орлицким). Минск, издатель Виктор Хурсик, 2012
  5. "Бунташный век" и галантное столетие в романах Всеволода Соловьёва. Первое издание: Минск, 2013; второе, испр и доп., издание: М. — URSS — 2015.
  6. Благоверие царей и князей в истории христианской церкви. М. — URSS — 2014.
  7. Доктрина Симеона Нового Богослова о теозисе и богоподобиии человека М. — URSS — 2014.
  8. Царский путь и святость: культ правителя в истории. М. — URSS — 2016.
  9. Феномен гламура : прошлое, нестоящее, грядущее. М. — URSS — 2017.
  10. Кардинал Джон-Генри Ньюмен: богослов писатель и апологет. М. — URSS — 2018.
  11. История Великого Княжества Литовского и Московского Царства в прозе Всеволода Соловьева. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2018.
  12. Проза Всеволода Соловьёва: проблемы творческой эволюции. Жанр и художественный метод. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2019.
  13. Східні церкви: історія та проблеми міжконфесійного діалогу: Курс лекцій. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2019.
  14. Благовестники Европы: Распостранение христианства в I- XI веках. Saarbrücken: LAP (Lambert Academic Publishing), 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://isgi.ru/node/311
  2. http://web.archive.org/web/20090205224918/http://nobility.ru/upload/dv/articls/geroldija_pri_ee_sobstvennoj_kancelarii.htm
  3. http://web.archive.org/web/20151203101135/http://msk.nobility.ru/rus/rds/deputatkorpus
  4. http://web.archive.org/web/20161018002711/http://www.mamif.org/lica.htm
  5. http://web.archive.org/web/20111119165202/http://www.mamif.org/19.08.11.htm
  6. https://mamif.livejournal.com/47190.html
  7. https://svtheofan.ru/item/1447-nikolyskiy-evgeniy-vladimipovich-kpitika-spipitizma-v-publitsistike-svyatitelya-feofana-ego-sovpemennikov-nsleskova-fmdostoevskogo-vsssolovyeva-aftyutchevoy.html
  8. http://web.archive.org/web/20160421055952/http://uuba.org.ua/novini/novini-akademii/mishnarodni-vidnosyny/119-rektor-uuba-kau-zustrivsya-iz-kerivnitstvom-institutu-suchasnikh-gumanitarnikh-doslidzhen
  9. https://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/23924-uzhgorodsku-akademiyu-upc-vidvidav-ekspert-vidavnichoyi-radi-rpc-yakij-prochitav-studentam-lekciyu-pro-svyatist-simyi-mikoli-ii.html
  10. https://molbuk.ua/krymska-kryza/69998-rosiyskyy-instytut-zaklykav-lyudey-ne-viryty-rosiyskym-zmi.html
  11. https://web.archive.org/web/20201130170837/http://www.uuba.org.ua/pro-akademiyu/kafedri/1789-kafedra-bohoslov-ia-ta-istorii-tserkvy
  12. http://web.archive.org/web/20180616202634/https://www.keuapc.org/novini/novini-eparkhiji/2183-v-uzhgorodskij-ukrajinskij-bogoslovskij-akademiji-vidbulosya-zasidannya-spetsializovanoji-vchenoji-radi-ta-zakhist-dvokh-doktorskikh-disertatsij.html
  13. https://www.youtube.com/watch?v=S8wCGbGWCwg
  14. http://patriot-zt.info/zhittyevij-vibir-yak-rosijskij-profesor-ukrayintsem-stav.html
  15. Проза Всеволода Соловьева [Архівовано 10 лютого 2022 у Wayback Machine.] // © Президентская библиотека[ru]
  16. Российская академия естествознания. Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 20 березня 2022.