Оболенський Михайло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оболенський Михайло Олександрович
Оболенський Михайло Олександрович.jpg
Народився 22 липня 1940(1940-07-22)
Москва, СРСР
Помер 2011
Діяльність фізик
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Нагороди
Нагрудний знак «Відмінник освіти України»

Михайло Олександрович Оболенський (1940 р.) — український учений-фізик. Доктор фізико-математичних наук, професор. Академік ГО «АН ВШ України» з 1994 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Москві (Росія). Після закінчення фізичного факультету Харківського університету в 1964 р. вступив до аспірантури при кафедрі експериментальної фізики університету, у 1971 р. захистив канд. дисертацію. Працював асистентом, доцентом кафедри фізики низьких температур. У 1993 р. захистив докторську дисертацію «Надпровідність в квазідвовимірних системах», з 1994 р. — професор. З 1987 р. і по теперішній час — завідувач кафедри фізики низьких температур ХНУ ім. В. Каразіна. Розробив і читає курси «Електронні властивості металів при низьких температурах», «Основи наукових досліджень», «Фізика високотемпературних надпровідників», започаткував спеціалізацію кафедри «Високотемпературна надпровідність».

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові інтереси — в галузі електронних властивостей металів при низьких температурах, надпровідності, водневої енергетики, фізики низьких температур. Керівник держбюджетних тем, при виконанні яких отримані важливі наукові результати: розроблена методика вирощування монокристалів високотемпературних надпровідників, що не поступаються найкращим на світовому рівні; створені накопичувачі водню; проведено дослідження магнітних властивостей надпровідників, а також фазових перетворень у низьковимірних системах.

Проходив наукове стажування в Польщі і Голландії, неодноразово працював у Греції за науковим грантом NATO. Учасник наукових проектів УНТЦ та INTAS. Отримав міжнародний сертифікат «Сучасні тенденції в галузі вивчення і застосування магнітострикції» (2000).

Автор понад 150 статей, співавтор 10 авторських свідоцтв про винаходи. Співавтор монографії «Активация водорода и водородсодержащих энергоносителей» (1993). Підготував 5 кандидатів та 1 доктора наук.

Член редколегії журналів «Физика низких температур» і «Вісник ХНУ ім. В. Каразіна» (серія «фізика»). Член двох спеціалізованих рад з присвоєння докторських і кандидатських ступенів, член вченої ради ХНУ ім. В. Каразіна.

Звання і нагороди[ред. | ред. код]

Заслужений професор ХНУ ім. В. Каразіна (2001). Відмінник освіти України (2000). Соросівський професор (1997). Нагороджений знаком «За наукові досягнення» (2005), стипендією ім. К. Д. Синельникова Харківської обласної держадміністрації в галузі фізики і астрономії для визначних вчених (2006). Лауреат премії ім. Б. І. Вєркіна Національної Академії Наук України (2008).

Джерела[ред. | ред. код]

Наука – його життя. Газета «Харківський університет». 2 листопада 2010. Процитовано 06.05.2019.