Олімпік (радіоприймач)
.jpg)
«Олімпік» — серія супергетеродинних радіоприймачів виробництва СРСР. Перша модель розроблена у 1977 році українським художником Миколою Лебедем, початок виробництва присвячений Олімпіаді 1980 року у Москві. Радіоприймачі виробляв Світловодський завод «Олімп»[1], Україна. Деякі моделі виробляли також на Виробничому об'єднанні «Алатау», Алмати, Казахстан.
Характеристики[ред. | ред. код]
Середньохвильовий діапазон (СВ), один (КВ) або два короткохвильових (КВ1, КВ2) та ультракороткохильовий (УКВ) діапазони, в залежності від моделі.
Модельний ряд і архітектура[ред. | ред. код]
Всі радіоприймачі серії містять однокристалевий ВЧ тракт на мікросхемі К174ХА2 (аналог TCA440). Для виділення проміжної частоти використаний фільтр зосередженої селекції або п'єзофільтр. Підсилювач звукових частот виконаний, у залежності від моделі, на чотирьох або п'ятьох транзисторах. Радиоприймачі мають конектор для під'єднання монофонічного навушника, при цьому гучномовець автоматично вимикається. Компонування всіх радіоприймачів серії вертикальне. Відомі моделі:
«Олімпік»[ред. | ред. код]
Перша модель серії, розробка 1977 року. Автор художньо-конструкторського рішення - художник Микола Лебідь[2]. Приймач має вдалу, зручну конструкцію, був популярний в СРСР. Використовується власниками і сьогодні, більш ніж через 40 років з початку виробництва. У тракті проміжної частоти використовується фільтр зосередженої селекції. Підсилювач звукової частоти на чотирьох транзисторах: КТ315Б (перший каскад), КТ209Б (другий каскад), КТ315Б і КТ209Б (двотактний безтрансформаторний вихідний каскад) [3].
Габаритні розміри: 136×78×27,5 мм. Маса з батарейкою «Крона»: 300 г.[4]
-
"Олімпік"
.jpg)
«Олімпік-401»[ред. | ред. код]
Випускався з 1981 року. Аналог першої моделі "Олімпік" з незначними варіаціями в кріпленні ременя, чорний або сріблястий колір перемикача діапазону і насадки антени тощо.[4]
Приймач має вдалу, зручну конструкцію, був популярний та постачався в усі країни СРСР. Використовується власниками і сьогодні, більш ніж через 40 років з початку виробництва.
-
"Олімпік-401"
.jpg)
«Олімпік-2»[ред. | ред. код]
Випускався з 1984 року. Відрізняється від попередніх моделей дизайном і зміненою схемою. Має два короткохвильових діапазона замість одного. У тракті проміжної частоти використовується п'єзофільтр. У підсилювачі звукової частоти для встановлення режиму вихідного каскаду замість резисторів використовуються два діода.
Габаритні розміри: 145×75×26 мм. Маса з батарею «Крона»: 300 г.[5]
«Олімпік-402»[ред. | ред. код]
Випускався з 1987 року. Дизайн ідентичний «Олімпік-2». Випускався в двох варіантах. Перший - з підсилювачем звукової частоти на чотирьох або п'яти транзисторах. Другий варіант підсилювача звукової частоти використовує додатковий транзистор КТ315Б для стабілізації режиму вихідного каскаду.[6]
Відомі кольору корпусу - чорний, білий, блакитний, жовтий, зелений, червоний, коричневий, бордовий.
Ручка для кріплення на руці випускалася у двох варіянтах: чорна гумова стрічка або чорна стрічка сплетена з синтетичних волокон.
-
"Олімпік-402"
«Олімпік-403»[ред. | ред. код]
Експериментальна модель обладнана годинником з рідкокристалічною індикацією, що випускався обмеженою серією з 1986 року. На відміну від попередніх моделей, має тільки середньохвильовий діапазон (ймовірно, для збереження низької вартості зважаючи на додатковий годинник), і живиться від трьох батарейок АА.[7]
Габаритні розміри: 140×75×27 мм. Маса: 300 г.[8]
«Олімпік РП-305»[ред. | ред. код]
Випускався з 1992 року. На відміну від решти моделей, ця модель отримала форм-фактор у горизотальному виконанні. Антена прикриплена ззовні на шарнірі, а не вбудована в корпус. Окрім СВ та КВ діапазонів, доповнено УКВ діапазоном.
Відомі кольори - червоний, зелений тощо. Живлення від трьох батарейок АА.
Габаритні розміри: 160×85×22 мм. Маса без батарейок: 280 г.[9]
-
Олімпік-305
.jpg)
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- У 1993 році в журналі «Радио» було опубліковано аматорську схему модернізації «Олімпік 402» для зменшення енергоспоживання.[10] Згодом читачі журналу виявили що в цій схемі були допущені неточності, і подібне рішення вже використовувалося в «Олімпік 2».[11]
Література[ред. | ред. код]
- «ОЛИМПИК» (выпуск 1980-г.) // И.Ф. Белов, В.И. Белов. Справочник по бытовой приемно-усилительной радиоаппаратуре: Переносные и автомобильные радиоприемники, кассетные магнитолы. Модели 1977-1981 гг. — М.: Радио и связь, 1984 — C.127-132.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ОАО "ВАТ Олимп". olimp-corp.com (рос.). Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Михайло Селівачов. Микола Лебідь: акварель, дизайн, геральдика. — Киев : ВХ [Студіо], Київська міська галерея мистецтв "Лавра", 2006. — С. 32. (посилання на каталог в Електронна Бібліотека "Культура України")
- ↑ Опис радіоприймача «Олімпік» першої моделі на сайті «Радіомузей». Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 19 липня 2020.
- ↑ а б Портативный радиоприёмник Олимпик. www.rw6ase.narod.ru. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Сувенирные радиоприёмники Олимпик-2 и Олимпик-402. rw6ase.narod.ru. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Опис радіоприймача «Олімпік-402» на сайті «Радіомузей». Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 19 липня 2020.
- ↑ 4-я страница обложки журнала «Радио» № 11 за 1986 год. Радио (журнал) (рос.). 22 вересня 1986. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Портативный радиоприёмник Олимпик-403. rw6ase.narod.ru. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Портативный радиоприёмник Олимпик РП-305. rw6ase.narod.ru. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Соколов, В. (1993). Доработка "Олимпика-402". Радио. 1 (рос.). с. 21. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Доработка радиоприемника Олимпик-402. rt20.getbb.ru. Архів оригіналу за 17 червня 2023. Процитовано 17 червня 2023.