Осикове (Сватівський район)
| село Осикове | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Сватівський район |
| Рада | Білокуракинська селищна громада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1887 р. |
| Населення | 61[1] |
| Площа | 1,38 км² |
| Густота населення | 44,2 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92214 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°44′51″ пн. ш. 38°38′14″ сх. д. / 49.74750° пн. ш. 38.63722° сх. д.Координати: 49°44′51″ пн. ш. 38°38′14″ сх. д. / 49.74750° пн. ш. 38.63722° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
158 м |
| Найближча залізнична станція | Солідарний |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92215 Луганська область, Білокуракинський район, с. Тимошине. |
| Карта | |
  Осикове | |
 Осикове | |
| Мапа | |
| |
Оси́кове — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області. Населення становить 61 осіб. Площа села 120 га[2].
Історія[ред. | ред. код]
На початку XVIII століття, після азовських походів Петра I ці землі були віддані князю Борису Куракіну. Його син Олександр Куракін у 1730—1760 роках розводив на цих землях овець та велику рогату худобу, давав притулок кріпакам-утікачам з України та Росії, козакам з Чернігівської губернії заради заселення спустошених придушенням повстання Булавіна земель[2].
Існує легенда, що в 1853 році цими землями володіла княгиня Анастасія Мещерська. Вона мала великий маєток на пагорбі, від якого до ставу були покладені кам'яні східці. Через кілька років княгиня продала ці землі. Правий берег ставу викупили переселенці з Ізюма Харківської губернії, а лівий берег викупили вихідці з Юзівки. Були переселенці й з інших районів Харківської губернії. Так утворилося Ізюмське і Юзівське поселення, між якими ріс осиковий гай. Поступово гай було вирубано, а два поселення об'єдналися 1887 року під новою назвою Осикове[2]. Люди займалися вирощуванням вівса, жита, пшениці, кукурудзи, мали отару овець, кіз, тримали корів.
У 1929 році в селі проходила примусова колективізація і у 1931—1932 роках село ввійшло до складу радгоспу «Тополі». У 1933 році радгосп «Тополі» був реорганізований, землі села увійшли до складу радгоспу «Червоноармієць» як відділок № 4[2].
У роки німецько-радянської війни село було окуповане німецько-італійськими військами з липня 1942 по січень 1943 року. Було звільнене під час Острогозько-Россошанської наступальної операції частинам Південно-Західного фронту Червоної армії[3].
Населення[ред. | ред. код]
У селі мешкає 21 особа, 12 дворів.
Вулиці[ред. | ред. код]
У селі існують вулиці: Городня, Центральна.
Транспорт[ред. | ред. код]
Село розташоване за 47 км автошляхом від районного центру та за 24 км від залізничної станції Солідарний, що на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].
Культура[ред. | ред. код]
День села відзначають 30 квітня.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ За Всеукраїнським переписом 2001 року.
- ↑ а б в г д Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- ↑ (рос.) Филоненко С. И., Филоненко А. С. Острогожско-россошанская операция — «Сталинград на Верхнем Дону».
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||