Отруєння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Отруєння, або інтоксика́ція — порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому.

Автоінтоксикація — отруєння організму шкідливими речовинами, що утворюються в ньому при нормальній життєдіяльності або при захворюваннях.

Класифікація[ред.ред. код]

За перебігом виділяють гострі та хронічні отруєння. Гострі отруєння відносяться до захворювань, кінець яких залежить від своєчасно розпочатої інтенсивної терапевтичної допомоги на догоспітальному етапі лікування.

Хронічні отруєння розвиваються поступово під дією однієї й тієї ж хімічної речовини, яка потрапляє до організму впродовж тривалого часу. Прояву гострого отруєння при хронічному потраплянні отрути до організму сприяють такі явища, як кумуляція, сенсибілізація, звикання та залежність.

Кумуляція — скупчення в організмі хімічної або фармакологічно активної речовини. Скупчуватись може речовина, що повільно виводиться або знешкоджується у організмі.

Сенсибілізація — явище, при якому в організмі виникає підвищена чутливість до повторного вживання хімічної речовини. Часто повторне введення одних й тих же ліків у сенсибілізований організм проявляється алергійними реакціями.

Виділяють такі шляхи потрапляння токсичної речовини до організму:

  1. Пероральний шлях, коли хімічні сполуки починають всмоктуватись вже в ротовій порожнині, потім у шлунку, кишечнику (особливо жиророзчинні сполуки).
  2. Парентеральний шлях (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно) — найшвидший спосіб потрапляння токсичної дози лікарських препаратів у кров.
  3. Інгаляційний шлях — отруєння газоподібними, пароподібними речовинами у суміші, що вдихається, а також рідкими речовинами у формі аерозолей.
  4. Перкутанний шлях, коли отруйні речовини типу шкірно-наривної дії добре проникають через шкіру, всмоктуються та мають загальнорезорбтивну дію.
  5. Потрапляння токсичних речовин в різні порожнини організму.

Невідкладна допомога[ред.ред. код]

Основні заходи:

  • затримка всмоктування отрути у кров;
  • знешкодження токсичної речовини, що всмокталася;
  • прискорене виведення токсину з організму (детоксикація);
  • симптоматична терапія.

Затримку всмоктування отрути у кров здійснюють в залежності від шляху потрапляння токсичної речовини до організму.

Знешкодження отрути, що всмокталася:

  • специфічна та антидотна терапія;
  • симптоматична терапія або стимуляція фізіологічних функцій;
  • методи прискорення виділення отрути з організму.

Прискорення виведення токсичних речовин.

  • Найпростішим методом діурезу (сечовиснаження) є водне навантаження. — Багато пиття, в/в велика кількість ізотонічних розчинів (5 % розчин глюкози, 0,85 % розчин хлорида натрію).
  • Діуретичні засоби (фуросемід, тощо) протипоказані при ускладненні отруєння гострою нирковою недостатністю (анурія).
  • Прискоренню виведення отрути сприяє посилення моторної діяльності кишечника за допомогою проносних (сольових) засобів та клізм.
  • Екстракорпоральна детоксикація — гемодіаліз, перитонеальний діаліз, обмінне переливання крові (операція заміщення крові) у спеціалізованих нефрологічних та токсикологічних відділеннях.

Симптоматична терапія — спрямована на підтримку кровообігу (введення серцевих глікозидів, камфори) та дихання (аналептичні засоби — стимулятори дихання, штучне дихання, киснева терапія).

При необхідності проводять серцево-легеневу реанімацію:

  • забезпечують прохідність дихальних шляхів;
  • здійснюють штучне дихання;
  • відновлюють кровообіг.

Пероральне отруєння[ред.ред. код]

При пероральному отруєнні обов'язкові та мають бути виконані негайно такі заходи:

  1. Механічне видалення отрути:
    • промивання шлунка через зонд незалежно від стану хворого та часу, від моменту прийому отрути;
    • засоби, які спричинюють блювання;
    • проносні засоби (сольові);
    • очищення кишечника за допомогою сифонної клізми.
  2. Хімічне руйнування та нейтралізація отрути:
    • за допомогою кислоти при отруєнні лугами;
    • за допомогою лугів при отруєнні кислотами;
    • сірководнева вода при отруєнні солями важких металів.
  3. Фізико-хімічне зв'язування отрути (адсорбція). — ентеросорбенти (активоване вугілля, препарати кремнію, тощо); тальк, крохмаль, гідроокис алюмінію, трисилікат магнію.

Інгаляційне отруєння[ред.ред. код]

При інгаляційних отруєннях слід:

  1. видалити постраждалого з ураженої атмосфери;
  2. розпочати гіпервентиляцію легень киснем/чистим повітрям;
  3. симптоматичне лікування.

Потрапляння отрути під шкіру[ред.ред. код]

При потраплянні токсичної речовини на шкіру необхідно:

  1. змити отруту з поверхні шкіри;
  2. знешкодити отруту хімічним шляхом, нейтралізувати кислоти та луги;
  3. при ураженні ОР шкірно-наривної дії шкіру додатково обробити розчином хлораміну;
  4. симптоматичне лікування.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гостре отруєння солями важких металів // Фармакологія: підручник / І. В. Нековаль, Т. В. Казанюк. — 4-е вид., виправл. — К.: ВСВ «Медицина», * 2011. — c. 62 ISBN 978-617-505-147-4

Посилання[ред.ред. код]


Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.