Офіційне і неофіційне тлумачення норм права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тлумачення права  — діяльність, спрямована на з'ясування, осмислення дійсного змісту з метою сприяння їх практичній реалізації, а також результат такої діяльності, що переважно виражається в інтерпретаційно-правовому акті. Залежно від суб’єктів права тлумачення норм права може бути офіційним або неофіційним, може певним чином зобов’язувати чи не зобов’язувати інших суб’єктів права до певної поведінки через зроблені висновки.

Офіційне тлумачення[ред. | ред. код]

Офіційне  – тлумачення, яке здійснюється спеціально уповноваженим компетентним органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов’язку, а результати роз’яснення набувають офіційного значення (часто мають обов’язковий характер, тобто суб’єкти право-застосовної діяльності та інші суб’єкти права повинні використовувати зміст норми права в точному його розумінні, так, як викладений він в офіційному інтерпретаційному акті).
Види:

  • обов'язкове (суб’єкти правозастосовної діяльності та інші суб’єкти права повинні застосовувати зміст норми права так, як викладений він в офіційному джерелі)
  • переконливе (має рекомендацйний характер і не є обов'язковим для виконання)

За ознакою обов'язковості та того, що його застосування гарантоване державним примусом, офіційне тлумачення відрізняється від інших видів тлумачення. Саме це відрізняє Конституційний Суд від судів загальної юрисдикції, інших органів державної влади, які можуть у своїй діяльності керуватися короткостроковими інтересами або приймати рішення під впливом тиску різних сил. Офіційне тлумачення Конституції України і законів України пов'язане з необхідністю конкретизації і розвитку змісту окремих положень при виявленні прогалин і недостатньо чітко прописаних норм. Це повноваження обумовлено самою юридичною природою конституційної юстиції.

Неофіційне тлумачення[ред. | ред. код]

Неофіційне  - таке роз'яснення їх змісту що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили. Має переважно загальний характер, але може бути й індивідуальним. За суб’єктами тлумачення воно може бути побутовим, професійним, доктринальним (спеціально-пояснювальним).

  • Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності. Дійсні результати такого тлумачення обумовлені рівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян.

Таке тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, виконання, додержання, надання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань.

  • Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори, посадові особи державного апарату та ін.) для професійного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм.
  • Доктринальне (наукове) тлумачення - здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів (наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), обговореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пресі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань.
Таке тлумачення відомо світу з стародавніх часів. У Стародавньому Римі роз'яснення римськими юристами законів мало не тільки моральне, а й юридичне значення, впливало на розвиток законодавства. Під час тлумачення вони фактично створювали норми, які набували якостей авторитетності, що межувала з обов'язковістю.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом і обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але усі вони справляють певний вплив на різні види юридичної практики і підпорядковані кінцевій меті — досягти однаковості розуміння змісту правових норм.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Загальна теорія держави і права — Цвік М. В.,Петришин О. В., Аврвменко Л. В.-Харків,-2009 рік.
  2. Венгеров А. Б. Теорія держави і права. — М. — 2004.
  3. Теорія держави і права — Скакун О. Ф.
  4. В. В. Квасов,Л. В. Квасова,О. О. Івакін Основи Правознавства у Схемах і Таблицях. Харків,Видавнича група «Основа» 2008.

Література[ред. | ред. код]