Міщенко Павло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Павло Іванович Міщенко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міщенко Павло Іванович
рос. Па́вел Ива́нович Ми́щенко
Народився 22 січня 1853(1853-01-22)
Темір-Хан-Шура,
Російська імперія
Помер 1918
Темір-Хан-Шура,
Республіка Горців Кавказу
·вогнепальне поранення
Країна  Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Павловське військове училище
Учасник Перша світова війна, Середньоазійські володіння Російської імперії, Російсько-турецька війна 1877–78, Боксерське повстання і Російсько-японська війна
Суспільний стан козак
Військове звання Генерал від артилерії
У шлюбі з Міщенко Любов Олександрівнаd[1]
Автограф
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Order of St. Alexander Nevsky with swords Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня з мечами орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святої Анни III ступеня Золота зброя «За хоробрість»

Павло́ Іва́нович Мíщенко (рос. Па́вел Ива́нович Ми́щенко; 22 січня 1853 — 1918) — російський військовик українського походження, генерал від артилерії, Туркестанський генерал-губернатор і командувач Туркестанським військовим округом. Учасник Туркестанських походів і Російсько-японської війни.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в російській фортеці Темір-хан в Дагестані.

У 1871 закінчив Перше військове Павловське училише. Був випускником Офіцерської артилерійської школи.

У 1873 брав участь у війні проти Хівінського ханства, у 1877 — у російсько-турецькій війні, 1901 року — у придушенні повстання боксерів в Китаї.

Нагороджений орденом святого Георгія 4 ступеня.

У ході російсько-японської війні командував забайкальськими козаками, воював у битві на річці Шах і при Сандепу. З 1905 року був керував операціями кубанських, донських і терських козаків в тилу японців. За проявлену відвавагу нагороджений георгієвською зброєю.

У 1906 був начальником Кавказького воєнного округу.

У 1908—1909 займав посаду губернатора Туркестану.

У 1911 призначений наказним отаманом Війська Донського.

У 1914, на початку Першої світової війни, керував 2-ю Кавказькою дивізією; з 1915 року — 31-ю дивізією на Галицькому фронті.

Після Лютневої революції 1917 року позбавлений посади і звання, вийшов у відставку за власним бажанням. Після пограбування більшовиками застрелився.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918.
  • Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. — М.: АСТ, 2003.
  • Маковкин А. Е. 1-й Нерчинский полк Забайкальского казачьего войска. 1898—1906 гг. Исторический очерк. СПб., 1907
  • Деникин А. И. Путь русского офицера. — М.: Современник, 1991