Палац Херренкімзе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац Херренкимзе
Schloss Herrenchiemsee
Aerials Bavaria 16.06.2006 11-40-01.jpg
Статус: відкритий для огляду.
Країна: Німеччина
Місце розташування: на озері Кімзе, Баварія
Географічні координати: 47°51′38″ пн. ш. 12°23′53″ сх. д. / 47.86056° пн. ш. 12.39806° сх. д. / 47.86056; 12.39806
Архітектор: Георг фон Дольман
Початок будівництва: 1873
Завершення будівництва: 1881

Палац Херренкімзе або Херренкімзеє (нім. Schloss Herrenchiemsee) — заміська резиденція баварського короля Людвіґа II.

Комплекс королівських будівель розкинувся на острові Херренінзель на озері Кімзе, найбільшому озері Баварії, за 60 км на схід від Мюнхена.

Король вирішив збудувати палац Херренкімзе за зразком Версальського палацу під Парижем, зведеного його кумиром французьким королем Людовиком XIV. Палац будується за проектом архітектора Георга фон Дольмана під керівництвом Юліуса Хофмана.

Площа палацу становить 5000 кв. м, що дорівнює одній десятій частині від площі Версаля. Августинський монастир, що згодом був перетворений на Старий палац (Altes Schloss), і палац Херренкімзе, відомий також як Новий палац (Neues Schloss) — найбільші палаци Людвіґа ІІ.

Херренкімзе став останнім великим проектом Людвіґа II. Роботи припинились зі смертю короля у 1886 році, а палац залишився недобудованим. За бажанням короля, його палаци не повинні бути доступними для широкого огляду і підлягали знищенню після його смерті.[1] Однак проти волі короля Херренкімзе, сади та інтер'єри стали відкритими для відвідування.

У південному крилі палацу з 1987 року розташований Музей короля Людвіґа II.

Херренкімзьке абатство (Старий палац)[ред.ред. код]

Центральний фонтан «Латона», 1883

Близько 765 року на півночі острова Херренінзель баварським герцогом Тассілоном ІІІ був заснований Бенедиктинський монастир. 969 року Оттон І дарував землі архієпископству Зальцбурга. Приблизно 1130 році тут повторно засновується монастир Регулярного канону, який жив за августинськими правилами. За дозволом папи Іннокентія III князь-єпископ Еберхард фон Реґенсберґ у 1215 році перетворив монастирську церкву на кафедральний собор єпархії Кімзее, що включала також кілька парафій на материку і в Тіролі.

У 1803 році у ході Німецької медіатизації Херренкімзьке абатство і єпископство Кімзее були секуляризовані. Згодом острів був проданий. Власники переобладнали собор і перетворили абатство в пивоварні. У 1870 році землі перейшли лісопромисловій компанії, яка мала намір вирубити ліс. Однак ці заходи викликали серйозну протидію з боку населення, що призернуло увагу баварського короля. Щоб припинити винищення природи, Людвіґ ІІ у вересні 1873 року викупив Херренкімзе. Будинки, що залишились, він переобладнав для особистого користування. Пізніше, цей комплекс отримав назву «Старий палац».

З 10 по 23 серпня 1948 року в Старому палаці був скликаний Конституційний конвент (Verfassungskonvent) для підготовки Основного Закону (Grundgesetz) з метою створення Федеративної Республіки Німеччина, у якому взяли участь представники одинадцяти німецьких держав із західних зон і Західного Берліна.

Новий палац[ред.ред. код]

Дзеркальна галерея Херренкімзе — наслідування версальської

Будівництво Нового палацу велось у 18781885 роках. Усього з 1863 до 1886 було витрачено 16 579 674 марок[2]. Золота монета у 20 марок (1890) містила 0,2304 тройської унції (7,171 г) золота. Таким чином, витрачена сума дорівнює 190 998 унціям золота, тобто $ 125 400 000 доларів США (станом на серпень 2007).

Проте Людвіґ отримав можливість залишитися у палаці лише протягом кількох днів у вересні 1885 року. Після його смерті в наступному році всі будівельні роботи були припинені, а палац був відкритий для публіки. У 1923 році наслідний принц Рупрехт передав палац державі Баварія.

Опис[ред.ред. код]

На відміну від середньовічного стилю замка Нойшванштайн 1869 року, Новий палац збудований як нео-барочна пам'ятка королю Людовику XIV, кумиру Людвіґа ІІ. У великій Дзеркальній залі палацу стелю прикрашає 25 картин Людовика XIV, показаного у всій своїй красі.

Хоча на будівництво палацу надихнув Версальський комплекс, Херренкімзе не став точною його копією. Із запланованого була зведена лише центральна частина. Після смерті короля 50 із 70 кімнат палацу залишились не завершеними. Дзеркальна зала більше за версальську. Одну з залів прикрашає люстра з муранського скла, іншу — найбільша у світі з мейсенської порцеляни.

Технічний прогрес також дав певні переваги, зокрема палац був обладнаний туалетами та системою центрального опалення, чого не було у попередника.

Водночас палац знаходиться у віддаленій місцевості на острові, на який можна дістатися лише на невеликому поромі. Від цього Херренкімзе завжди залишиться у тіні як Версаля, так і Нойшванштайна.

Сади[ред.ред. код]

Сади прикрашені фонтанами, зокрема копією Версальського Bassin de Latone, і статуями як у класичному стилі, типовому для Версаля, так й у фантастичному, типовому для романтизму, яким захоплювався король Людвіґ.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ludwig Merkle. Ludwig II. und seine Schlösser. 3. Auflage. Bruckmann KunstKultur, München 2000, ISBN 3-8307-1017-8, Seite 51.
  2. Dr. Michael Petzet. König Ludwig II und die Kunst" (King Ludwig II and the Arts), Munich, Germany, 1963.

Джерела[ред.ред. код]