Пам'ятник Мусі Джалілеві (Казань)
| Пам'ятник Мусі Джалілеві | |
|---|---|
| |
55°47′46.00000009961″ пн. ш. 49°6′30.000000098801″ сх. д. / 55.79611° пн. ш. 49.10833° сх. д. | |
| Тип | пам'ятник |
| Статус спадщини | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd[1] |
| Країна |  Російська Федерація |
| Розташування | Казань |
| Засновано | 1966 |
  Пам'ятник Мусі Джалілеві (Казань) (Росія) | |
 | |
 Пам'ятник Мусі Джалілеві у Вікісховищі | |
Пам'ятник Мусі Джалілеві — монументальний комплекс, встановлений 1966 року на площі 1 Травня в Казані на спомин про татарського поета Муса Джаліля, учасника татарського антинацистського підпілля, страченого в нацистській в'язниці 1944 року.
Пам'ятник розташований біля південного фасаду казанського кремля навпроти будівель Міської думи та Національного музею Республіки Татарстан поблизу місця, де у 1894 – 1918 роках був пам'ятник Олександрові II.[2]
Відкритий 3 листопада 1966 року (у рік святкування 60-річчя від дня народження Муси Джаліля) пам'ятник є просторово розвиненим комплексом, що складається з трьох основних частин: майданчики-стилобату, скульптури та гранітної стінки. Автори композиції: скульптор Є. Цигаль та архітектор Л. Голубовський.
У 1974 році пам'ятник Мусі Джалілю був включений до списку пам'яток культури РРФСР, що підлягають охороні як пам'ятки державного значення.[3]
Гранітний майданчик трапецієподібної форми, піднятий над рівнем землі, впорядковує нерівний рельєф площі з великим перепадом висоти. У центрі розташовується квітник, що у зменшеному вигляді повторює конфігурацію майданчика. З боків поставлені лави з полірованого граніту.[4]
З боку Кремлівської вулиці розташована стоянка для легкових автомашин та туристичних автобусів.
Від вулиці Баумана, що проходить внизу, і станції метро «Кремлівська» до майданчика із західного боку ведуть сходи.
Двічі на рік — 15 лютого (день народження Муси Джаліля) та 25 серпня (річниця страти «групи Курмашова») біля пам'ятника проводяться врочисті мітинги з покладанням квітів.
Скульптура височить на 7,9 м від малої основи трапеції. Пластика фігури відрізняється монументальною укрупненістю форм, завершеністю та чіткістю моделювання.[4]
Ідейно-образний задум динамічної композиції полягає в тому, що Муса Джаліль дано в невгамовному пориві. Поет, що загинув у берлінській в'язниці Плетцензее, ніби розриває сковувальні його колії колючого дроту. Оголена до пояса фігура виражає міць і енергію, гордо піднята голова, непохитний рішучий погляд говорять про мужність, стійкість, моральну силу і героїзм.[4]
На бронзовому п'єдесталі, що становить єдине скульптурне ціле з фігурою Муси Джаліля, факсимільний напис: «М. Җәліл».
По довгій основі трапеції майданчика зведена стінка з гранітних блоків, частково полірованих, частково лише злегка оброблених. На блоках — стилізовані зображення ластівок і три цитати з віршів Муси Джаліля (татарською та російською мовами).[4]
25 серпня 1994 року в пам'ять про соратників Муси Джаліля й у зв'язку з 50-річчям від дня їхньої загибелі у в'язниці Плетцензее, на гранітній стінці було відкрито присвячений їм барельєф.[5] Він являє собою портрети десяти членів татарського підпілля: Гайнана Курмашова, Абдулли Аліша, Фуата Сайфульмулюкова, Фуата Булатова, Гаріфа Шабаєва, Ахмета Симаєва, Абдулли Батталова, Зінната Хасанова, Ахата Атнашева.
- ↑ Постановление Совета Министров РСФСР № 624 от 04.12.1974
- ↑ Утраченное второе «кольцо» Казани [Архівовано 11 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Республика Татарстан. — № 19 (24575). — 29 января 2002 года.
- ↑ Постановление Совмина РСФСР от 4 декабря 1974 года № 624 «О дополнении и частичном изменении Постановления Совета Министров РСФСР от 30 августа 1960 года № 1327 „О дальнейшем улучшении дела охраны памятников культуры в РСФСР“».
- ↑ а б в г Памятник М. Джалилю[недоступне посилання з Май 2019] // Сайт Министерства культуры РТ на официальном портале Правительства Республики Татарстан.
- ↑ Абдулхан Ахтямзян. О «Курмашеве и десяти других», казненных в Берлине за «подрыв военной мощи» Германского рейха [Архівовано 30 березня 2013 у Wayback Machine.] // Татарские новости. — 2002. — № 1 (90).