Муса Джаліль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Муса Джаліль
Муса улы Җәлил
1959 CPA 2334.jpg
Муса Джаліль в молодості
Народився 2 лютого (15 лютого) 1906(1906-02-15)
село Мустафіно, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Помер 25 серпня 1944(1944-08-25) (38 років)
Берлін, Третій рейх
·гільйотина
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Місце проживання Q55806613?, Казань[1]
Орськ
Q55900001?[2]
Діяльність письменник, поет
Alma mater Етнологічний факультет МДУd (1931) і Q112076879? (1 січня 1942)
Знання мов російська і татарська
Учасник німецько-радянська війна
Жанр поема і лібрето
Партія КПРС
Конфесія іслам
Нагороди
Герой Радянського Союзу Ленінська премія
Орден Леніна

Муса́ Джалі́ль (справжнє ім'я Муса Мустафович Залілов, тат. Муса Мостафа улы Җәлил, 2 лютого 1906(19060202), Мустафіно, нині Шарлицький район, Оренбурзька область РФ — 25 серпня 1944, Берлін) — татарський поет і журналіст, військовий кореспондент. Відповідальний секретар правління Спілки письменників Татарстану. Воїн легіону «Ідель-Урал». Герой Радянського Союзу (1956).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 2 лютого 1906 року в с. Мустафіно Оренбурзької губернії. Був шостою дитиною в татарській родині Рахіми та Мустафи Залілових. В пошуках кращої долі, сім'я перебралася до губернського центру, м. Оренбурга. Мати, яка була дочкою мулли, відвела Мусу до мусульманської духовної школи-медресе «Хусаінія». Школа, за радянської влади, з релігійного закладу виросла - до Татарського інституту народної освіти. Отримав посвідчення техніка, закінчивши навчання на робітничому факультеті при педагогічному інституті.

У рідному селі Мустафіно створив комсомольський осередок, члени якого воювали з ворогами революції. Як активіст, був обраний в Бюро Татаро-Башкирської секції ЦК ВЛКСМ - делегатом всесоюзного комсомольського з'їзду.

У 1927 році вступив на навчання до Московського державного університету, на літературне відділення етнологічного факультету.

Член ВКП(б) - з 1929 року. У 1941 році був призваний до Червоної армії. Воював на Ленінградському та Волховському фронтах армії СРСР, був кореспондентом воєнно-фронтової газети «Отвага», яка пропагувала комунізм, войовничий атеїзм та ненависть за національною ознакою.

У червні 1942 року був важко поранений та потрапив у німецький полон. Після одужання, добровільно вступив до антисталінського легіону «Ідель-Урал», утвореного з полонених татар, башкирів і представників інших країн Надволжя — Мордовії, Удмуртії, Марій Ел, Чувашії. Довгий час приховував своє справжнє ім'я — аби не наразитися на розстріл, як колишній член ВКП(б). Працював у відділі пропаганди Легіону, де обстоював ідею державної незалежності Татарстану у післявоєнний час. Разом з Абдуллою Алішем брав активну участь у поширенні антифашистських листівок.

Користуючись тим, що йому доручили вести культурно-просвітницьку роботу, Джаліль, роз'їжджаючи по таборах для військовополонених, встановлював конспіративні зв'язки і під виглядом відбору самодіяльних артистів для створеної в легіоні хорової капели вербував нових членів підпільної організації. Він був пов'язаний з підпільною організацією під назвою «Берлінський комітет ВКП (б)».

Перший батальйон легіону «Ідель-Урал» підняв повстання і приєднався до білоруських партизанів у лютому 1943 року. У серпні 1943 року гестапо заарештувало Джаліля і більшість членів його підпільної групи за кілька днів до ретельно підготовлюваного повстання військовополонених.

За участь у підпільній організації, був страчений на гільйотині 25 серпня 1944 року у в'язниці Плетцензее в Берліні[3].

Творчість[ред. | ред. код]

Перший твір був надрукований в 1919 році у військовій газеті «Кызыл йолдыз» («Червона зірка»).

У 1925 році, в Казані, вийшла перша збірка поем — «Барабыз» («Ми йдемо»). У 1934 році побачила світ збірка «Орденоносні мільйони», а слідом за ним - «Вірші і поеми», «Джиган» (1939), «Листоноша» (1940).

Також Джаліль написав чотири лібрето для опер «Алтын чэч» (1941) та «Ільдар» (1941). В 1941 році, за два тижні до початку війни, для опери «Алтинчеч» («Золотоволоса») Державна премія СРСР, 1948, посмертно), що оповідала про героїзм племені булгар, які не скорилися іноземним загарбникам, ним був перероблений в лібрето героїчний епос «Джік Мерген», казки та перекази татарського народу.

Виступав як критик, публіцист. Відвідував Україну, перекладав твори Тараса Шевченка. Україні присвятив вірш «Братерство» (березень 1942, Волховський фронт), написаний в термінах радянської пропаганди про «братній союз».

У роки Другої світової війни також вийшли збірки поезій «Клятва», «Листи з окопу». Вірші, написані в 1942—1944 роках у в'язниці, увійшли до збірки «Моабітський зошит» (Ленінська премія, 1957, посмертно) (тат. Moabit dəftəre, Моабит дәфтәре), але до нащадків дійшли тільки 115 з них.

Доля після смерті[ред. | ред. код]

Цикл віршів «Моабітський зошит» мав антигітлерівську, але не антинімецьку спрямованість. Саме ці вірші нарочито високо підносилися сталінською пропагандою. Вони мали засвідчити нібито каяття Муси Джаліля за перебування в легіоні «Ідель-Урал», хоча підтверджень цьому немає. Бо він ніколи не полишав легіону «Ідель-Урал» і був страчений, як його солдат.

Аби нейтралізувати контрарверсійну постать Муси Джаліля в очах татарської спільноти, сталінська пропаганда вдалася до парадоксального кроку: замість наклепів та засуджень зрадника — шалена героїзація Джаліля, аж до присвоєння йому у 1956 році посмертно звання Героя Радянського Союзу. Проте після розвалу СРСР у Татарстані почали відкрито говорити про «альтернативний шлях» Джаліля — і як антисталініста, і як антинациста.

У татарському суспільстві досі існують різні трактування творчості та біографії поета, зокрема робиться акцент на його добровільному перебуванні на службі в німецькому Вермахті, а участь у підготовці заколоту вважається за самостійний вчинок воїна-татарина, а не як акція в інтересах СРСР. Своєрідний каталог подібних версій відтворено в літературній формі у п'єсі «Барбаросс инкыйразы» («Провал плану Барбаросса»), оприлюдненої в журналі «Мирас» («Спадок»). У 2010 році проти авторів п'єси було відкрито кримінальну справу[4], намагаючись не випустити із пляшки Джина татарського гуманізму — антисталінського та антинацистського водночас.

У Казані Мусі Джалілеві встановлено пам'ятник. Його твори включені до сучасних шкільних програм з татарської літератури.

Українські переклади[ред. | ред. код]

  • Моабітський зошит. — К., 1962;
  • Мої пісні. В кн.: З вогненних літ. — К., 1975.

У кінематографі[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]