Муса Джаліль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Муса Джаліль
Муса улы Җәлил
Calil student 1929.jpg

Муса Джаліль в молодості
Народився 2 лютого (15 лютого) 1906(1906-02-15)
село Мустафіно, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Помер 25 серпня 1944(1944-08-25) (38 років)
Берлін, Третій рейх
Гільйотина
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Проживання Q4471947? і Орськ
Діяльність письменник, поет
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Герой Радянського Союзу Ленінська премія
Орден Леніна
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Муса́ Джалі́ль (справжнє ім'я Муса Мустафович Залілов, тат. Муса Мостафа улы Җәлил, *2 лютого 1906(19060202), Мустафіно, нині Оренбурзька область РФ — †25 серпня 1944, Берлін) — татарський поет. Відповідальний секретар правління Спілки письменників Татарстану. Воїн легіону «Ідель-Урал». Герой Радянського Союзу (1956).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 2 лютого 1906 року у селі Мустафіно Оренбурзької губерні. Був шостою дитиною в татарській родині.

Перший твір надрукований 1919 року у військовій газеті «Кызыл йолдыз» («Червона зірка»). 1925 у Казані вийшла його перша збірка поем «Барабыз» («Ми йдемо»). Також написав 4 лібрето для опер «Алтын чэч» (1941) та «Ільдар» (1941).

Джаліль бував на Україні.

Член ВКП(б) з 1929 року. 1941 року закликаний у сталінську армію. Воював на Ленінградському та Волховському фронтах армії СРСР, був кореспондентом воєнно-фронтової газети «Отвага», яка пропагувала комунізм, войовничий атеїзм та ненависть за національною ознакою.[джерело?]

У червні 1942 року важко поранений потрапив у німецький полон. Після видужання добровільно вступив у антисталінський легіон «Ідель-Урал», утворений з полонених татар, башкортів і представників інших країн Надволжя — Мордовії, Удмуртії, Марій-Ел, Чувашії. Довгий час приховував своє справжнє ім'я — аби не наразитися на розстріл як колишній член ВКП(б). Працював у відділі пропаганди Легіону, де обстоював ідею державної незалежності Татарстану у післявоєнний час. Разом з Абдуллою Алішем брав активну участь у поширенні антифашистських листівок.

В одній із берлінських в'язниць у 1942—1944 роках написав цикл віршів «Моабитські зошити» (тат. Moabit dəftəre, Моабит дәфтәре). Страчений нацистами 1944 року у в'язниці Пльотцензее. Гільйотинований.[джерело?]

Творчість[ред.ред. код]

Друкуватися почав 1919 року. Перша збірка — «Ми ідем» — вийшла друком 1925 року. Автор поезій про комсомол (збірка «Орденоносні мільйони», 1934), колгоспне село («Джиган», 1939; «Листоноша», 1940). Написав лібретто опер «Алтинчеч» («Золотоволоса», 1941; Державна премія СРСР, 1948, посмертно) та «Ільдар» (1941). У роки Другої світової війни вийшли збірки поезій «Клятва», «Листи з окопу». Вірші, написані перед стратою у в'язниці, увійшли до збірки «Моабітський зошит» (Ленінська премія, 1957, посмертно). У 1968 році під тою самою назвою створено фільм. Виступав як критик, публіцист. Перекладав твори Т. Шевченка. Україні присвятив вірш «Братерство» (березень 1942, Волховський фронт), написаний в термінах радянської пропаганди про «братній союз».

Доля після смерті[ред.ред. код]

Цикл віршів «Моабитські зошити» має антигітлерівську, але не антинімецьку спрямованість. Саме ці вірші нарочито високо підносилися сталінською пропагандою. Вони мали засвідчити нібито каяття Муси Джаліля за перебування в легіоні «Ідель-Урал», хоча підтверджень цьому немає. Бо він ніколи не полишав легіону «Ідель-Урал» і був страчений як його солдат.

Аби нейтралізувати контарверсійну постать Муси Джаліля в очах татарської спільноти, сталінська пропаганда вдалася до парадоксального кроку: замість наклепів та засуджень зрадника — шалена героїзація Джаліля, аж до присвоєння йому у 1956 році посмертно звання Героя Радянського Союзу. Проте після розвалу СРСР у Татарстані почали відкрито говорити про «альтернативний шлях» Джаліля — і як антисталініста, і як антинациста.

У татарському суспільстві досі існують різні трактування творчості та біографії поета, зокрема робиться акцент на його добровільному перебуванні на службі в німецькому Вермахті, а участь у підготовці заколоту рахуються як самостійний вчинок воїна-татарина, а не як акція в інтересах СРСР. Своєрідний каталог подібних версій відтворено в літературній формі у п'єсі «Барбаросс инкыйразы» («Провал плану Барбаросса»), оприлюдненої в журналі «Мирас» («Спадок»). У 2010 році проти авторів п'єси було відкрито кримінальну справу.[1], намагаючись не випустити із пляшки Джина татарського гуманізму — антисталінського та антинацистського водночас.

У Казані М. Джалілю встановлено пам'ятник. Його твори включені до сучасних шкільних програм з татарської літератури.

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Моабітський зошит. — К., 1962;
  • Мої пісні. В кн.: З вогненних літ. — К., 1975.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. За клевету на татарского поэта-героя Мусу Джалиля возбудили уголовное дело.. Комсомольская правда. 15.1.2010. Процитовано 27 жовтня 2017.  (рос.)
Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.