Муса Джаліль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Муса Джаліль
Муса улы Җәлил
Calil student 1929.jpg

Муса Джаліль в молодості
Народився 2 лютого (15 лютого) 1906(1906-02-15)
село Мустафіно, Оренбурзька губернія, Російська імперія
Помер 25 серпня 1944(1944-08-25) (38 років)
Берлін, Третій рейх
Гільйотина
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Проживання Q4471947? і Орськ
Діяльність письменник, поет
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Герой Радянського Союзу Ленінська премія
Орден Леніна

Муса́ Джалі́ль (справжнє ім'я Муса Мустафович Залілов, тат. Муса Мостафа улы Җәлил, *2 лютого 1906(19060202), Мустафіно, нині Оренбурзька область РФ — †25 серпня 1944, Берлін) — татарський поет. Відповідальний секретар правління Спілки письменників Татарстану. Воїн легіону «Ідель-Урал». Герой Радянського Союзу (1956).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 2 лютого 1906 року у селі Мустафіно Оренбурзької губерні. Був шостою дитиною в татарській родині.

Перший твір надрукований 1919 року у військовій газеті «Кызыл йолдыз» («Червона зірка»). 1925 у Казані вийшла його перша збірка поем «Барабыз» («Ми йдемо»). Також написав 4 лібрето для опер «Алтын чэч» (1941) та «Ільдар» (1941).

Джаліль бував на Україні.

Член ВКП(б) з 1929 року. 1941 року закликаний у сталінську армію. Воював на Ленінградському та Волховському фронтах армії СРСР, був кореспондентом воєнно-фронтової газети «Отвага», яка пропагувала комунізм, войовничий атеїзм та ненависть за національною ознакою.[джерело?]

У червні 1942 року важко поранений потрапив у німецький полон. Після видужання добровільно вступив у антисталінський легіон «Ідель-Урал», утворений з полонених татар, башкортів і представників інших країн Надволжя — Мордовії, Удмуртії, Марій-Ел, Чувашії. Довгий час приховував своє справжнє ім'я — аби не наразитися на розстріл як колишній член ВКП(б). Працював у відділі пропаганди Легіону, де обстоював ідею державної незалежності Татарстану у післявоєнний час. Разом з Абдуллою Алішем брав активну участь у поширенні антифашистських листівок.

В одній із берлінських в'язниць у 1942—1944 роках написав цикл віршів «Моабитські зошити» (тат. Moabit dəftəre, Моабит дәфтәре). Страчений нацистами 1944 року у в'язниці Пльотцензее. Гільйотинований.[джерело?]

Творчість[ред.ред. код]

Друкуватися почав 1919 року. Перша збірка — «Ми ідем» — вийшла друком 1925 року. Автор поезій про комсомол (збірка «Орденоносні мільйони», 1934), колгоспне село («Джиган», 1939; «Листоноша», 1940). Написав лібретто опер «Алтинчеч» («Золотоволоса», 1941; Державна премія СРСР, 1948, посмертно) та «Ільдар» (1941). У роки Другої світової війни вийшли збірки поезій «Клятва», «Листи з окопу». Вірші, написані перед стратою у в'язниці, увійшли до збірки «Моабітський зошит» (Ленінська премія, 1957, посмертно). У 1968 році під тою самою назвою створено фільм. Виступав як критик, публіцист. Перекладав твори Т. Шевченка. Україні присвятив вірш «Братерство» (березень 1942, Волховський фронт), написаний в термінах радянської пропаганди про «братній союз».

Доля після смерті[ред.ред. код]

Цикл віршів «Моабитські зошити» має антигітлерівську, але не антинімецьку спрямованість. Саме ці вірші нарочито високо підносилися сталінською пропагандою. Вони мали засвідчити нібито каяття Муси Джаліля за перебування в легіоні «Ідель-Урал», хоча підтверджень цьому немає. Бо він ніколи не полишав легіону «Ідель-Урал» і був страчений як його солдат.

Аби нейтралізувати контарверсійну постать Муси Джаліля в очах татарської спільноти, сталінська пропаганда вдалася до парадоксального кроку: замість наклепів та засуджень зрадника — шалена героїзація Джаліля, аж до присвоєння йому у 1956 році посмертно звання Героя Радянського Союзу. Проте після розвалу СРСР у Татарстані почали відкрито говорити про «альтернативний шлях» Джаліля — і як антисталініста, і як антинациста.

У татарському суспільстві досі існують різні трактування творчості та біографії поета, зокрема робиться акцент на його добровільному перебуванні на службі в німецькому Вермахті, а участь у підготовці заколоту рахуються як самостійний вчинок воїна-татарина, а не як акція в інтересах СРСР. Своєрідний каталог подібних версій відтворено в літературній формі у п'єсі «Барбаросс инкыйразы» («Провал плану Барбаросса»), оприлюдненої в журналі «Мирас» («Спадок»). У 2010 році проти авторів п'єси було відкрито кримінальну справу.[1], намагаючись не випустити із пляшки Джина татарського гуманізму — антисталінського та антинацистського водночас.

У Казані М. Джалілю встановлено пам'ятник. Його твори включені до сучасних шкільних програм з татарської літератури.

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Моабітський зошит. — К., 1962;
  • Мої пісні. В кн.: З вогненних літ. — К., 1975.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. За клевету на татарского поэта-героя Мусу Джалиля возбудили уголовное дело.. Комсомольская правда. 15.1.2010. Процитовано 27 жовтня 2017.  (рос.)